Федоренко А.А. асистент кафедри української,англійської і латинської мов ім.М.О.Драй-Хмари

Студенти 2 курсу педагогічного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України

Баранова Ю. О., Баканін А. Р.

ЛОЗОПЛЕТІННЯ ЯК ВИД НАРОДНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА

У статті показано особливості лозоплетіння, як виду народно-ужиткового мистецтва. Висвітлено історію виникнення та поширення ремесла, його основні техніки.

В статье показано особенности лозоплетения, как вида народно-бытового искусства. Высветлено историю возникновения и распространения ремесла, его основные техники.

This article presents us features of basket weaving as a part of folk art. Provides us with origins, spread and main manufacturing methods of that craft.

Українська культура надзвичайно багатогранна та різноманітна у всіх аспектах. Становлення її має вікову історію та поступальний характер, а формуванню сприяв синтез культур не лише корінного українського, а й інших народів, що залишили свій слід на теренах України. Чималого розвитку на території країни сягнуло народно-ужиткове мистецтво, що включає у себе різні промисли, які вкотре підтверджують самобутність та унікальність існування нації.

Актуальність даної роботи полягає у тому, що на сучасному етапі розвитку державної культури вироби з лози посідають чільне місце як практичному, так і естетичному призначенні.

Мета роботи – дослідити лозоплетіння як вид народно-ужиткового мистецтва.

Об’єктом є вироби з лози, їхня історія та синтетичний розвиток.

Предмет – народно-ужиткове мистецтво як символ неповторності української нації.

Численні дослідження показують, що техніка плетіння з різноманітних природних матеріалів виникла дуже давно. Підтвердженням тому слугують знахідки виробів плетіння в Месопотамії, Єгипті та на Балканах, що датуються 5-4 тис. до н.е. та являють собою залишки кошиків та мішків, посуд та накривки. В Україні ж подібні старовинні пам’ятки датуються кінцем 18 – початком 19 століття.

Лозоплетіння є одним із найдавніших промислів на Україні, що вірогідніше за все передує ткацтву та виробам з кераміки. Цей процес досить тривалий та складний, він потребує чималих затрат часу. Промисел цей розвивався у тих місцевостях, які були сприятливими для цього, тобто там, де можна було здобути великі запаси лози. Так, найбільші центри лозоплетіння були зосереджені у Київській, Чернігівській, Полтавській губерніях та на Галичині. Зручність використання цього матеріалу полягала у його гнучкості, податливості і малій ламкості. Технічні прийоми обробки та використання лози нагромаджувались віками, поступово розкриваючи практичні можливості та художні особливості цього матеріалу.

Що стосується заготівлі лози для плетіння, то відбувається цей процес восени протягом двох місяців. Стебла зрізують та зв’язують у пучки, які потім відварюють впродовж двох годин. Після чого обережно очищають від кори, щоб не пошкодити стебло, та сушать у спеціальних приміщеннях – сушках. Такий природний матеріал потребує гарної вентиляції при зберіганні, через погану провітрюваність він може покритися мохом, або пустити коріння, що погіршить його якість. Вже перед безпосереднім початком процесу плетіння лозу витримують у воді близько двох годин, щоб вона не ламалася під час роботи, а всотавши у себе рідину, стала гнучкішою.

Техніка лозоплетіння передавалася як спадок, від батька до сина, вдосконалювалася та збагачувалася під впливом часу та поколінь. Найпершими виробами з лози стали кошики, які виконували лише зберігальну та транспортувальну функції. Про використання плетіння як об’єкту, що ніс у собі прекрасне, не могло бути й мови. Та з розвитком технік плетіння естетичне значення промислу стало пліч-о-пліч із практичним.

До технік лозоплетіння відносять:

1. Плетіння одним кінцем (найпростіша техніка): цим способом в основному заплітаються стінки виробів. Плести можна не тільки через один стоячок (один спереду, другий ззаду), але і в іншому порядку (один спереду, два ззаду, один ззаду, два спереду, два ззаду, два спереду).

2. Плетіння двома кінцями мотузочкою: цим способом за один прохід закріплюється, фіксується в конкретному положенні, а також відокремлюється один вид плетіння від другого.

3. Плетіння трьома кінцями (мотузочка в три прути): цим способом оформляють початок плетіння або його закінчення, а також відокремлюють один вид плетіння від іншого. Інколи його застосовують і для суцільного плетіння, коли потрібно одержати красиву річ.

4. Плетіння парним прутом: цей спосіб починають із 2-3 мотузочок в два або три прути, вплітаючи їх до кожного стоячка.

5. Плетіння косою: цим видом закінчують плетіння стінок кошиків та інших предметів.

6. Ажурне плетіння: найчастіше цим способом виготовляють меблі, бо він належить до суцільного густого плетіння.

Наразі лозоплетіння не втрачає своєї популярності у використанні. Адже вироби з лози є зручними, міцними та можуть використовуватися у різних природних умовах. У деяких школах цей промисел введено у план шкільної програми задля привчання дітей до культури рідної держави та виховання любові до народних ремесел.

Отже, лозоплетіння є старовинним народним ремеслом, що в процесі розвитку набувало як побутового, так і естетичного призначення. Техніки лозоплетіння вдосконалювалися впродовж тривалого часу та завдяки «родинності» справи зберігали у собі надбання кожного прийдешнього покоління.

Список використаних джерел:

1. Антонович Є. А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є. А. Антонович. – Л.: Видавництво «Світ», 1992. – 272 с.

2. Воропай О. І. Звичаї нашого народу / О. І. Воропай. – К.: Оберіг, 1993. – 590 с.

3. Кудрицький А. В. Енциклопедія. Мистецтво України / А. В. Кудрицький. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. – 400 с.

4. Толмачева Наталья. Плетение из лозы / Наталья Толмачева. – М.: Арт-пресс книга, 2005. – 120 с.

5. Царук В. В. Прикрась свій дім / В. В. Царук. – К.: Техніка, 1990. – 303 с.