Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Д.пед.н. Нестеренко В.В.

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського», Україна

До проблеми індивідуалізації освітнього процесу

Проблема індивідуалізації сьогодні усвідомлюється як міждисциплінарна і її розробка ведеться у філософії, психології, педагогіці, соціології. Як наслідок, існує значний банк уявлень про її сутність і зміст. Автори трактують індивідуалізацію як систему (А. О. Кірсанов), принцип (Н. М. Гордєєва, Н. О. Завалко), процес (Н. Ф. Гейжан), стратегію (С. В. Корабльова), педагогічну категорію (Н. В. Асташкіна), спосіб урахування особливостей тих, кого навчають (І. Е. Унт).

Змістовий аналіз визначень поняття «індивідуалізація», що міститься в педагогічних дослідженнях, дозволяє визначити низку спільних положень.

По-перше, кожен із виділених розумінь поняття «індивідуалізація» підкреслює його значимість. Так, індивідуалізація як явище є об’єктивний факт, що має місце вияву і у реальному житті і в освітньому процесі. Індивідуалізація як принцип пояснює зміни, що відбуваються з людиною, у тому числі і такі, що пов’язані з процесом професійної підготовки. Індивідуалізація як стратегія фактично зазначає визначальну цінність конкретної людини і позначає шлях до її досягнення.

По-друге, у розглянутих підходах спостерігається різний рівень акцентування на відборі форм, методів і прийомів навчання, тобто «зовнішнього» боку індивідуалізації, того, що йде від учителя до учня, від викладача до студента.

По-третє, відбувається поступова зміна трактування поняття «індивідуалізація» від визначення форми та засобу навчання до його визначення як широкої перетворювальної діяльності, що відбувається за освітою людини, позитивній зміні її внутрішнього світу.

На думку А. О. Остапенко, індивідуалізація є результатом «внутрішньої педагогічної дії», сукупністю всіх процесів саморозвитку (самовизначення, самореалізації, самоактуалізації та інших), які відбуваються в освіті [1, с. 152].

Формування нових уявлень про сутність індивідуалізації освіти пов’язують із прийняттям і реалізацією у теорії і практиці педагогіки ідеї особистісної орієнтації педагогічного процесу (Ш. О. Амонашвілі, Є. В. Бондаревська, В. В. Сєріков, І. С. Якиманська та ін.). Це сприяло тому, що учень (або студент), як особистість у своїй унікальності, прагнучи до розкриття власного потенціалу, який він має від природи, стає центром науково-педагогічних досліджень. На особистісно зорієнтованій основі була актуалізована проблема педагогічної взаємодії, принципи організації якої спрямовані на оптимізацію процесу розвитку суб’єктності учня, на пошук перспектив і шляхів реалізації його індивідуального потенціалу.

Положення теорії педагогічної взаємодії (Л. В. Байбородова, В. М. Бєлкіна, В. К. Дьяченко, Н. Ф. Радіонова та ін.) дозволяють розглядати її як педагогічну основу індивідуалізації професійної підготовки майбутнього педагога.

У психології до теперішнього часу також сформувалися різні підходи до визначення поняття «індивідуалізація». Так, М. О. Холодна і В. Д. Шадриков розглядають індивідуалізацію в межах суб’єктного підходу і суб’єктивації, тобто становлення особистості як суб’єкта діяльності. В. І. Слободчиков і Є. І. Ісаєв доводять, що індивідуалізація – це «самовизначеність і відособленість особистості, її виокремленість зі спільноти, оформленість її окремості, унікальності і неповторності» [2]. Різноманіття підходів до визначення поняття, з одного боку, свідчить про недостатню розробленість проблеми індивідуалізації і, тим самим, актуальність її вивчення; з іншого, – дає підставу для оновлення поглядів на зміст поняття «індивідуалізація професійної підготовки студентів».

Змістовий аналіз наведених визначень дозволяє дійти низки висновків. По-перше, у значній частині наведених визначень порушується проблема суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами. При цьому, індивідуалізація виступає, з одного боку, як корекція вимог суспільства з урахуванням індивідуальних особливостей особистості, а з іншого – як своєрідність соціальної діяльності, що зумовлена особливостями конкретного індивіда.

Шляхи розв’язання суперечностей між індивідуальними і суспільними інтересами є складною соціально-філософською проблемою, яка безпосередньо стосується принципів організації професійної підготовки. Індивідуалізація сприяє вирішенню проблем, пов’язаних із внутрішніми і зовнішніми суперечностями між можливостями і здібностями особистості та вимогами макропедагогічного і мікропедагогічного середовища (за термінологією Л. М. Мітіної). Внутрішні суперечності пов’язані з невідповідністю між прагненнями і власними професійними можливостями майбутнього педагога, зовнішні – з неузгодженістю між творчим потенціалом педагога і необхідністю дотримання усталених канонів педагогічної діяльності. На думку К. О. Абульханової-Славської, у ході розвитку особистості доводиться вирішувати не тільки зовнішні, безпосередньо соціально зумовлені суперечності між нею і об’єктивною дійсністю, а й внутрішні, «локалізовані» у внутрішньому світі.

По-друге, осмислення пріоритетних позицій, включених до поданих визначень («включеність внутрішніх умов», «становлення самостійності», «розгортання індивідуальних прагнень», «реалізація унікальної сутності», «творче самовираження», «вироблення життєвих стратегій, смислів, стилів діяльності»), створює необхідні передумови для усвідомлення сутності індивідуалізації і ставить питання про доцільність їх включення в практику підготовки майбутнього педагога.

Для розкриття сутності поняття «індивідуалізація підготовки майбутнього педагога» виділимо базовими низку тверджень, що сформульовані в працях М. С. Кагана, І. І. Резвицького та ін. Серед них:

- «виокремлення» і усвідомлення себе відбувається через глибоке освоєння цінностей і досвіду на основі включення в систему загальних зв’язків і відносин, які становлять основу індивідуального буття;

- внутрішня основа індивідуалізації, що зумовлює цілісний характер індивідуального буття людини, полягає в умінні підпорядкувати свої сили єдиній меті;

- потреба в індивідуальній позиції передбачає власний спосіб існування;

- автономізація, як ядро індивідуалізації, проявляється в здібності до самовизначення і самовіддачі.

Отже, усвідомлення студентом власної індивідуальності відбувається через глибоке освоєння цінностей і досвіду. На початковій стадії цього процесу індивідуалізацію слід розглядати як накопичення енергії, дії, що відбувається через освоєння майбутнім педагогом професійних цінностей і досвіду на основі включення його в систему різноманітних зв’язків і відносин з усіма учасниками педагогічного процесу.

Індивідуалізація, що визначається як процес становлення індивідуальності, сприяє набуттю студентом дедалі більшої самостійності і відносної автономності, яка проявляється у здатності до самовизначення і саморегулювання. Необхідною умовою індивідуалізації є формування індивідуальної позиції кожного студента щодо опанування обраної професії, а також здатності до мотивації і рефлексії.

Зважаючи на те, що індивідуалізація є єдністю самореалізації і самовіддачі, з одного боку, вона стимулює прагнення людини до найбільш повного виявлення і розвитку своїх можливостей і здібностей, до пізнання власної природи, а з іншого, стимулює бажання віддавати отримані знання, набуту енергію. Фактично, це «рівність на вагах» того, що студент набуває і віддає; збалансованість вкладеної і надбаної енергії; задоволеність і обґрунтованість вкладених зусиль. Для кожної людини цей процес є унікальним.

Отже, індивідуалізація професійної підготовки адекватна індивідуально-освітньому потенціалу студента і системі соціальних цінностей, вимог і цілей середовища, що його оточує. Вона залучає до сфери уваги не тільки знання та вміння, які має опанувати майбутній фахівець, а й різноманітні відносини і взаємодії, що притаманні цьому процесу. Розуміння індивідуалізації як динамічного і спрямованого процесу дозволяє виділити дві її взаємопов’язані складові – «зовнішню» і «внутрішню», відповідно до яких шлях особистісного розвитку і саморозвитку студента полягає в переході від діяльності, яку організує викладач, до її самоорганізації студентом.

Це вимагає перегляду багатьох поглядів на можливості кожного студента, який може стати компетентним, підтвердити цінність вибору педагогічної професії тільки за умови глибокої особистої зацікавленості в певному виді діяльності і в органічній єдності з особистісними цінностями. Відповідно кожен викладач повинен навчитися бачити кожного студента з боку наявності в нього набору якостей, важливих для успіху в педагогічній діяльності. У силу цього необхідно переформулювати мету освіти. На перший план виходять завдання розвитку потенціальних здібностей особистості і становлення її індивідуальності на основі індивідуалізації освітнього процесу. Це дозволить надіям, які покладалися на людину з боку оточуючих, і її власним очікуванням замінити їх реальним підтвердженням. Процес індивідуалізації професійної підготовки повинен бути орієнтований не тільки на формування формально-логічних і когнітивно-діяльнісних структур, а й в істотній мірі на становлення ціннісно-смислових і суб’єктно-особистісних структур.

Оскільки індивідуальність прийнято вважати вищим синтезом, інтегральним результатом життєвого шляху людини, неповторністю людини як індивіда, як суб'єкта і особистості, то формування індивідуальності є метою індивідуалізації будь-якого освітнього процесу, також і такого, що відбувається як процес професійної підготовки. Для сформованої індивідуальності важливим є гармонія зовнішнього і внутрішнього, внутрішня тотожність, заснована на самосприйнятті.

Отже, професійна підготовка майбутнього педагога відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і суб’єктивних чинників, що характеризують уміння студента творчо вирішувати завдання на тлі здобутих знань і освоєння педагогічного досвіду у процесі індивідуалізації – динамічного і спрямованого процесу. Натомість, для кожного студента цей процес набуває індивідуальних рис і властивостей, які зумовлюються індивідуальністю його потенційних можливостей і здібностей. Індивідуалізація як принцип та вибудовування неповторної освітньо-пізнавальної стратегії навчання потребує дотримання пріоритетів самостійності, суб'єктної вибірковості та особистісної значущості індивідуального досвіду студентів.

Таким чином, індивідуалізація освітнього процесу створює можливості для індивідуальних проявів студентів, а також для коректування освітнього процесу у виші і його вдосконалення на основі закономірностей індивідуального розвитку особистості.

Література:

1. Остапенко А. А. Моделирование многомерной педагогической реальности: теория и технологии / А. А. Остапенко. – М. : Народное образование : НИИ школьных технологий, 2005. – 384 с.

2. Слободчиков В. И. Основы психологической антропологии. Психология развития человека: Развитие субъективной реальности в онтогенезе / В. И. Слободчиков, Е. И. Исаев. – М. : Школа-Пресс, 2000. – 416 с.