Плошинська А.А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Роль викладача фізичної культури у педагогічному процессі

Актуальність: серед багатьох проблем, які існують у суспільному житті України, не може не хвилювати складна ситуація зі станом здоров'я людей, особливо молоді студентського віку. Це пов'язано не лише з великими недоліками у системі охорони здоров'я та несприятливою екологічною ситуацією, але й значною мірою із неналежним станом справ у системі фізичного виховання. Стан здоров'я та рівень працездатності студентів значною мірою залежить від ефективності процесу фізичного виховання. Стрижневою фігурою при цьому є постать викладача фізичної культури. Саме викладач виконує головну роль в організації рухової діяльності студентів протягом навчального дня, формує мотиви, виховує звичку до систематичних занять фізичними вправами, підтримує зв'язок із сім'єю, спрямовує і контролює самостійну діяльність студентів. Доречно навести слова видатного українського письменника Івана Франка: «Учителем школа стоїть». Подібні думки висловлював і відомий український педагог Василь Сухомлинський, який пояснював, що мудрість влади людини над людиною, а тим паче дорослої людини над дитиною - це майстерність, глибоке сердечне проникнення у світ дитячих думок і почуттів. Як наголошує провідний український вчений Богдан Шиян, для теорії і практики фізичного виховання неоціниме значення має передовий досвід викладачів [1].

Об’єкт дослідження: професійна діяльність викладача фізичної культури.

Мета дослідження: виявити закономірності між роллю викладача фізичної культури в педагогічному процесі та результатами отриманих знань і навичок студентів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати спеціалізовану науково-методичну літературу щодо ролі і місця викладача фізичної культури у процесі фізичного виховання студентів.

2. Визначити, яке значення має роль викладача в педагогічному процесі.

3.Найти взаємозв’язок між спеціально-педагогічною компетентністю викладача та результатами занять.

4. Окреслити можливі недоліки у процесі викладання фізичної культури у студентів.

5. Знайти різноманітні альтернативні шляхи вирішення проблем.

Методи дослідження :

1. Вивчення й аналіз наукової та навчально-методичної літератури.

2. Аналіз статистичної інформації та навчально-методичної

документації.

3. Методи опитування та інтерв’ювання.

4. Елементи контент-аналізу та порівняльного аналізу.

Роль особистісних якостей викладача в педагогічній діяльності. Особливості педагогічного спілкування: педагогічна майстерність викладача здебільшого базується на мистецтві спілкування. Спілкування - це зв'язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні. Специфіка педагогічного спілкування в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на студента таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Через спілкування відбувається трансляція досвіду поколінь новому поколінню. Сьогодні проявляється тенденція зміни функціональної структури впливу педагога на студента. Якщо протягом усієї історії людства в ній значно переважав інформаційний аспект, то сьогодні, у зв'язку з розвитком засобів масової комунікації, педагог втрачає передову позицію , як джерело нової інформації. Взагалі , у вищих навчальних закладах починає помітно переважати інший зміст ролі педагога - бути провідником у світі знань, "вчити життю" в нашому складному світі. У вузах інформаційна функція викладача, поки що зберігається на досить високому рівні. Проте з появою нових підручників, використанням комп'ютерних технологій навчання, роль спілкування з викладачем також буде змінюватись. Активізується функція передачі студенту функцій самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Від викладача студент зможе одержувати допомогу в життєвому і професійному самовизначенні, у пошуку власного стилю діяльності, у подоланні бар'єрів пізнання та особистісних проблем. Педагогічне спілкування завжди цілеспрямоване. При цьому сам педагог ніби знаходиться одночасно в декількох "площинах": він безпосередньо взаємодіє з партнером, спостерігає за собою і своїми діями з позицій їх "професійної відповідності" (рефлексивний контекст спілкування), тримає на контролі свідомості - ціль, яку прийняв найпершою і одночасно оцінює доцільність її збереження або заміни на нову (раціональний контекст спілкування). Таким чином, часто педагогічне спілкування є засобом вирішення власних навчальних або виховних завдань, ініціатором, організатором і головною керівною ланкою якого є викладач. Педагогічна діяльність має суттєвий вплив на розвиток особистості виконавця, зокрема на якості, які реалізуються у спілкуванні. Викладачів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосовим тоном (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі викладачі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки, намагаються подолати опір партнера, не зважаючи на його причини, прагнуть до надмірної нормативності поведінки тощо. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій викладач виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги, контролю, оцінки. Тому важливе для викладача завдання - здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою в ситуаціях позарольового спілкування, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть унаслідок цього закріпитися, стати стійким стилем спілкування.

Не менш важливо враховувати і ті аспекти педагогічного спілкування, які торкаються інтересів студента. Специфіка праці викладача полягає, крім всього іншого, ще і в тому, що в ситуаціях взаємодії він несе подвійне навантаження: повинен не тільки враховувати можливі дії партнера, але і розгортати спілкування таким чином, щоб воно мало навчальний, виховний та розвиваючий ефект. Він повинен враховувати ті можливі труднощі, які можуть виникнути у вихованця в процесі спілкування, і брати на себе ініціативу у спілкуванні та відповідальність за взаємодію.

Професійно-педагогічна спрямованість: усі особистісні якості педагога тісно взаємопов'язані і однаково важливі. Проте провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність. Ідеться про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога.

Соціально-моральна спрямованість: український педагог Костянтин Ушинський (1824-1871) писав: "Найголовніша дорога людського виховання є переконання, а на переконання можна діяти тільки переконаннями. Будь-яка програма викладання, будь-яка метода виховання, якою б хорошою вона не була, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили дійсності. Найбільш брутальний контроль у цій справі не допоможе. Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплотою його особистого переконання, вона не може мати жодної сили". У діяльності викладача ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов'язку і громадянської відповідальності.
Професійно-педагогічна спрямованість: навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.
Педагогічне покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає з усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини - це, за словами В. Сухомлинського, "плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору". Йдеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість викладача.

Педагогічні нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим викладачем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Студенти безпомилково визначають викладачів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом. Серед найважливіших якостей - педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись ними, викладач завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов'язку є самовідданість викладача. Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет викладача - визнання студентами його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитись, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

Пізнавальна спрямованість: у її основі - духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу - любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли "хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу". Сучасний викладач має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення. Особистість викладача, як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

Професіоналізм це інтегрована якість особистості викладача, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв'язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з студентами. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

Педагогічна майстерність це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів не докладаючи великих зусиль викладача та студентів. Дитина у спілкуванні з педагогом-майстром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати заняття, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-викладачем. Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію. Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості педагога на особистість іншої людини, утвердженні словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків. Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного студента, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності викладача-гуманіста є розуміння того, що студентами можуть бути різні діти - кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і "гострі на язик", привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами - тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси студентів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.

Спеціально-педагогічна компетентність викладача стосується рівня його підготовки в галузі науки, що акумулюється в навчальному предметі і охоплює наукові знання, вміння, навички та їх практичне застосування. Методична компетентність викладача полягає в оволодінні засобами, шляхами, формами, методами педагогічних впливів і продуктивному їх використанні. Соціально-психологічна компетентність охоплює вміння викладача спілкуватися, пізнавати студентів, їх індивідуальні особливості, налагоджувати міжособистісні стосунки. Аутопсихологічна компетентність співвідноситься з розвитком самосвідомості викладача і полягає у розумінні сильних та слабких сторін власної особистості, знанні шляхів, засобів професійного самовдосконалення для підвищення якості своєї праці.

Проблематика викладання фізичної культури.

Окреслення проблем. Фізичне виховання на сучасному етапі стикається із все більшою кількістю проблем. Найбільш очевидними є питання матеріального забезпечення. Проте, сучасні спеціалісти педагоги вказують на такі основні методичні проблеми фізичного виховання у ВНЗ:

· у педагогічних дослідженнях, які спрямовані на вивчення та вдосконалення фізичного виховання студентів у вищих навчальних закладах, як правило, аналізується якась одна сторона даної проблеми — «викладацька» чи «студентська»;

· в теорії та практиці фізичного виховання недостатньо вивчені педагогічні умови формування свідомого ставлення студента до фізичного виховання, що неможливо створити і реалізувати без найтіснішого особистісного співробітництва між викладачем і студентом;

· процес фізичного виховання у свідомості студентів стає діяльністю механічною, позбавленою творчості [3, 4, 5 ]

Соціальне опитування серед студентів ФУІФМ.

Студенти дали відповіді на наступні питання:

1. Оцінка викладання предмету фізичне виховання у нашому вузі.

2. Взаємозв’язок між професійними якостями викладача та відвідуванням, а також результатів занять.

3. Альтернативні варіанти проведення фізичного виховання.

Висновки, зроблені на основі результатів опитування.

Мною було опитано 78 студентів нашого факультету та за результатами першого опитування, де пропонувалося оцінити професійні якості викладачів фізичної культури за п'яти бальною шкалою, 60% проголосували за варіант максимальну оцінку (5 балів), 16% оцінили професійні якості на 4, 13% поставили 3 бали, 11% утрималися. Друге питання, який був поставлений студентам, це чи впливають професійні якості викладача на відвідування і результати занять. Запропоновані варіанти відповідей "так", "ні", "не впевнений \ не знаю". За підсумками опитування, 86% опитаних відповіли "так", 8% відповіли "ні", 6% не змогли відповісти на поставлене запитання. Варіанти, щодо альтернативних шляхів проведення фізичного виховання, такі:

1. Залишити заняття такі, якими вони є .

2. Зробити упор на нові тенденції в області фітнесу і аеробіки .

3. Заняття в тренажерному залі .

4. Заняття в басейні .

5. Заняття основними видами спорту: футбол, волейбол, баскетбол, теніс.

6. Можливість займатися всіма перерахованими заняттями за вибором.

92% опитуваних проголосувало за варіант № 6, 6% за варіант № 1, інші утрималися. Висновки, які можна зробити на основі цього соц. опитування прості і зрозумілі. Звичайно ж студенти визнають роль викладача в процесі навчання і хочуть щоб їх професійні якості залишалися на рівні. Так само студенти хочуть більше різноманітних занять і визнають, що на даний момент система викладання фізичної культури застаріла і вимагає нових вкладень і розробок.

Висновки.

1. Проаналізувавши спеціалізовану науково-методичну літературу ми

відзначаємо, що особистість викладача фізичної культури відіграє не аби яке

важливе значення в житті ВНЗ, а особливо у формуванні і становленні

особистості студентів. Стан здоров'я й рівень працездатності студентів значною мірою залежить від ефективності процесу фізичного виховання. Стрижневою фігурою при цьому є постать викладача фізичної культури. Саме викладач виконує головну роль в організації рухової діяльності студентів протягом навчального дня, формує мотиви, виховує звичку до систематичних занять фізичними вправами, підтримує зв'язок із сім'єю, спрямовує і контролює самостійну діяльність студентів.

2. Зауважимо, що у спеціалізованій літературі з питань теорії фізичного

виховання, недостатньо існує праць щодо місця й значення викладача фізичної

культури у формуванні здорового способу життя молоді, організації

фізкультурно-оздоровчої, рекреаційно-туристичної діяльності студентів.

3. Після проведення опитування та аналізу результатів, можна зробити такі висновки, що система проведення занять фізичної культури застаріла і вимагає нових вкладень, а так само можливо позичення навичок більш успішних і розвинених країн у цьому питанні, але в цілому викладання в нашому вузі знаходиться на досить задовільному рівні і влаштовує студентів.

Список літератури.

1. Ареф’єв В.Г. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ-IV рівнів акредитації / Валерій Ареф’єв, Геннадій Єдинак. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001 – 384 с.

2. Стасюк Р. М., Востоцкая І. Ф., Осипова І. Л. Проблеми та шляхи підвищення ефективності фізичного виховання ВНЗ. Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка.

3. Лігоцький А. О. Стратегія развитку професійної освіти в Україні: Навч. метод. пособ / Нац. акад. внутр. прав України. — К., 1997. — 48с.

4. Ведмеденко Б. Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — К., 1993. — С. 123—126.