Педагогічні науки / Дидактика

Діана Чутора

Мукачівський державний університет, Україна

Інтерактивні технології в навчально-виховному процесі початкової школи

Сучасна система навчання в початкових класах вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «розуміння», що дуже часто підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання. У сучасному світі учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології.

Розкриття сутності інтерактивних технологій було предметом дослідження багатьох науковців, які вважають інтерактивні підходи найбільш ефективними: О. Пометун, С. Кашлєв, М. Савич О. Саган, В. Химинець, В. Щербина та інші. Інтерактивні технології як складову навчально-виховного процесу також досліджували Л. Ампілогова, Г. Висотський О. Комар, О. Леонтьєв,В. Мельник, В. Місяцев, Л. Павлова, Л. Пироженко, М. Скрипник та інші. Основними тезами їх досліджень було те, що діяльність організовується і збагачується за допомогою спілкування. У свою чергу, в спільній діяльності формується потреба в спілкуванні, що яскраво виявляється вже на початковому етапі навчального процесу.

О. Пометун та Л. Пироженко розподіляють інтерактивні технології навчання на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

– інтерактивні технології кооперативного навчання.

– інтерактивні технології колективно-групового навчання.

– технології ситуативного моделювання.

– технології опрацювання дискусійних питань [7, с. 27]

Загалом, інтерактивні технології (ІАТ) можна представити як різновид активних методів навчання, суть яких полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри [6, с. 8-10 ]. Тому ІАТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні учнів молодшого шкільного віку. Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). При цьому відсоток учнів, які засвоїли знання, як правило досить високий, оскільки змінюється роль учнів (вона активна, учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання); змінюється основне джерело мотивації навчання (воно стає внутрішнім, це інтерес самого учня); значно підвищується роль особистості педагога (педагог більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор).

Інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу й дають змогу:

– полегшити процес засвоєння програмового матеріалу;

– активізувати навчальну діяльність учнів;

– формувати навички аналізу навчальної інформації, творчого підходу до засвоєння навчального матеріалу;

– формулювати власну думку, правильно її висловлювати, додавати свою точку зору, аргументувати й дискутувати;

– моделювати різні ситуації й збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;

– вчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу;

– налагоджувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, шукати компроміси;

– знаходити раціональні шляхи розв'язання проблем, формувати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт [2, с.123].

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співпраці тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивно взаємодіяти, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці.

Інтерактивні технології потребують певної зміни життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учням, так і педагогові. Починати треба з поступового застосування цих технологій, якщо учні з ними недостатньо ознайомлені.

Використання інтерактивних технологій є засобом досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

– дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

– підібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

– під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

– на одному занятті можна використовувати одну (максимум – дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;

– дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

– проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій вчитель повинен попередньо добре підготуватися:

– глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

– старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття

– мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для них випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мети) заняття й критерії оцінки роботи учнів;

– передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

Як правило, оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбуватється у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»… , «Існує інша точка зору»…, «Можна сказати (написати, зробити) інакше»…. Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій [6, с. 256 - 257].

Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя – дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.

Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно враховувати такі умови:

– важливо підтримувати баланс перевірки знань, навичок;

– використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;

– застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;

– обговорювати з учнями критерії оцінювання;

– враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.

У розробці підходів до оцінювання першим кроком є чітке формулювання завдань оцінювання. Традиційно це такі завдання:

– показати учням, як вони досягли мети уроку;

– визначити найкращих за результатами учнів;

– стимулювати мотивацію учнів до навчання й отримання знань;

– визначити рівень здібностей учнів;

– з'ясувати, чи є необхідність у додатковому навчанні або «перенавчанні»;

– поставити оцінки [6, с. 357].

Такі традиційні завдання оцінювання зберігають свою актуальність і на інтерактивних уроках, але поруч з ними перед учителями постають і нові проблеми. Так, на такому уроці вчителі інколи, повідомляючи учням завдання, заздалегідь інформують їх про критерії, за якими воно буде оцінюватися. Такий засіб дає можливість досягнути більшої ефективності навчання. Іноді викладачі здійснюють відкрите оцінювання результатів навчання самими учнями і не використовують результати такого оцінювання для виставлення оцінок у балах.

Нові стратегії оцінювання повинні показати рівень оволодіння навичками мислення і комунікації, вирішення складних проблем і використання правових та інших соціальних інструментів. Оцінювання повинно бути пов'язаним з процесом навчання хоча б тому, що учні засвоюють власне те, за що їх оцінюють [1, с. 143].

Нові підходи до завдань оцінювання потрібні, якщо:

– для досягнення результатів необхідно вирішувати складні колективні завдання, наприклад: розв'язання проблем і прийняття рішень;

– вчитель бажає спонукати учнів до висловлювання ними розуміння ідей, а не відтворення фрагментів певної інформації;

– вчитель переходить від простої перевірки знань і вмінь до оцінювання вмінь і навичок, необхідних для створення демократичних інститутів суспільства (наприклад, здатності спільно працювати і поймати рішення, висловлювати обґрунтовані думку, вміння слухати, розв'язувати конфлікти);

– треба надати учням можливість демонструвати свою здатність обдумувати та вирішувати дискусійні питання і проблеми;

– оцінюють старанність, яку учні вкладають у співпрацю, і заохочують дітей допомагати один одному в роботі. Завдяки цьому школярі самі навчаються, впорядковують і структурують свої знання;

– намагаються повністю оцінити всі навчальні досягнення учнів, які є результатом їх інтерактивної взаємодії.

Бажано застосовувати подвійну форму оцінювання – оцінювання в рамках шкали оцінок-балів і описове оцінювання, яке дає можливість передати учням та їхнім батькам інформацію про способи і результати їхньої роботи, досягнення і труднощі учня.

Аналіз наукових джерел [2; 3; 4; 7] дозволяє стверджувати, що завданням учителя є створення умов, за яких позиції зацікавленості, відкритості, відповідальності учнів у навчанні та їхні особистісні риси можуть розвиватися й усвідомлюватися. Цьому сприятимуть:

– включення до пріоритетів оцінювання самого процесу навчання, тобто того, як проходить робота учня, на відміну від оцінювання лише результатів роботи;

– оцінювання учнів, яке опирається на чіткі критерії, що дозволяє учневі взяти відповідальність за роботу та її результати, а також уможливлює самооцінку роботи та її результатів. При цьому бажано, щоб учні мали можливості ознайомитися з критеріями оцінки перед початком роботи, а не після її виконання;

– оцінювання досягнень учнів, незалежно від того, чи вони значні, чи скромні – якщо вони є результатом справжніх зусиль учня;

– оцінювання зусиль, які учні вкладають у навчання один одного, у співпрацю;

– обговорення вправ і завдань, у процесі яких учні мають можливість задуматись над власним способом вчитися. Приділення уваги емоціям, які у них виникають під час роботи взаємовідносин з іншими учнями;

– пропонування індивідуальних і групових завдань, які учні виконують самостійно, проходячи етапи пошуку, відбору критичного аналізу, узагальнення і записування результатів своїх досліджень;

– заохочення учнів до самооцінки, внаслідок якої вони краще пізнають себе, свої можливості і сфери, які потрібно розвивати (почуття власної вартості, що спирається на реальне бачення власної особи);

– ініціювання дискусій, які дають змогу учням формулювати власні погляди і модифікувати їх;

– підтримка ініціатив та ідей, запропонованих учнями самостійно.

Критеріями оцінювання при інтерактивному навчанні можуть бути такі: оцінювання навичок презентації своїх думок; оцінювання навичок мислення; оцінювання навичок участі в дискусії; оцінювання внеску учня в дискусію; оцінювання участі учасника дискусії; оцінювання якості підготування аргументів і обґрунтування своєї позиції; оцінювання учнем власної участі в роботі малої групи тощо.

Використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співпраці тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивно взаємодіяти, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці і в навчально-виховному процесі загалом та формуванню соціальних компетенцій.

Література:

1. Герега Т. Інтерактивні методи на уроках / Т Герега // Завуч. - 2004. - № 7 – С.9-15.

2. Інтерактивні технології навчання у початкових класах / Авт.-упоряд. І.І.Дівакова. - Тернопіль: Мандрівець, 2007. - 180 с.

3. Пометун О. Інтерактивні технології навчання : теорія, практика, досвід / О. Пометун, Л. Пироженко. - К., 2002. - 135 с.

4. Савченко О. Я. Виховний потенціал початкової школи : посіб. [для вчителів і методистів поч. навч.] / Олександра Яківна Савченко. – [2-е вид., доп., перероб.]. – К. : Богданова А. М., 2009. – 226 с.

5. Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах: Посіб. для вчителя / Олександра Яківна Савченко.. - К.: Освіта, 2007. - 334 с.

6. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи / Олександра Яківна Савченко.. - К.:Абрис, 1997. - 416 с.

7. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання / Г.О. Сиротенко. - Х.: Основа, 2003. - 80 с.