Знаменська А. Ю. ; Шапран Д. П.

 

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 імені Михайла Туган – Барановського, Україна 

 

РИТОРИКА – ЦАРИЦЯ ВСІХ МИСТЕЦТВ

Риторика — це теорія ораторського мистецтва, наука і водно­час мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: полі­тика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Мистецтво оратора полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на куль­турі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні до­свіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений ро­зумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в умовах знецінювання слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні по­гляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвіт­німи дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародав­ньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною крас­номовства вважають Стародавню  Грецію.

Риторика була вагомою складовою частиною суспільного жит­тя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітек­тура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».

За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.

Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. є. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Горгій, який, удо­сконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афі­ни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впли­ву зрівнялося з поезією.

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384—322 рр. до н. є.). На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних, ораторів. Його промови брав за зразок один з найславетніших давньо­римських ораторів Цицерон (106—42 рр. до н. є), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав люди­ну високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юрис­пруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, грома­дянином, який живе ідеалами держави й народу.

Видатними риторами були давньогрецькі філософи Арістотель (384—322 рр. до н. є.) та Платон (428—348 рр. до н. є.).

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київ­ський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст.).

У XVII—XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка будучи глибоконаціональним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих єв­ропейських університетів. Ім'я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Необхідність відновлення національних риторичних тради­цій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в осо­бистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спону­кати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну віді­грати роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисцип­ліни має стати визначним кроком на шляху до творення демокра­тичного, високоцивілізованого суспільства.