Філологічні науки

Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Бешлей О.В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Проблеми вивчення концепту у сучасній лінгвістиці

У сучасній лінгвістиці в останні десятиліття особливо актуальні дослідження такого поняття як концептосфера, що розуміється як сукупність концептів. Однак серед лінгвістів немає єдності в розумінні концепту, що зумовлено абстрактним характером даного явища.

Д. С. Лихачов зазначає, що концепт, по-перше, існує окремо для кожного основного (словникового) значення слова, по-друге, є “свого роду "алгебраїчним" виразом значення ("алгебраїчним виразом" або "алгебраїчним позначенням"), яким ми оперуємо у своїй письмовій та усній мові, бо охопити значення у всій його складності людина просто не встигає, іноді не може, а іноді по-своєму інтерпретує його (залежно від освіти, особистого досвіду, приналежності до певного середовища, професії тощо” [3, с.283]. Таким чином, концепт є результатом зіткнення значення слова з особистим і народним досвідом.

Ю.Є. Прохоров у монографії “У пошуках концепту” виділяє такі підходи у визначенні концепту:

- лінгвокогнітивний явище (Е. С. Кубрякова);

- псіхолінвістіческое явище (А. А. Залевська);

- абстрактне наукове поняття (А. М. Соломоник);

- базова одиниця культури (Ю. С. Степанов);

- лінгвокультурного явище (Г. Г. Слишкін, В. И. Карасик) [6, с.20].

Існує точка зору, згідно з якою концепт – це абстрактне наукове поняття (у тому числі і трактування концепту як синонім терміну “поняття”). Підтвердженням цьому служить думка А. Соломоника, котрий розмежовуючи терміни “поняття” і “концепт”, зазначав їх різне походження: “Лише користуючись науковими методами аналізу, дедукцією і узагальненням, можна вивести абстрактні поняття, які потім стають ще й концептами” [7, с.246].

Актуальним нині є дослідження концепту як лінгвокультурного явища в рамках нової наукової дисципліни – лінгвокогнітології. Таку тенденцію простежуємо в роботах В. А. Маслової, В. І. Карасика, Г. Г. Слишкіна, С. Г. Воркачева. “Концепт – це семантичне утворення, відзначене лінгвокультурною специфікою і тим або іншим чином характеризує носіїв певної етнокультури. Концепт, відображаючи етнічне світобачення, маркує етнічну мовну картину світу і є цеглинкою для будівництва "будинку буття"“ [4, с.47].

Як немає єдності у визначенні концепту, так немає єдиного розуміння структури концепту. Деякі вчені взагалі заперечують наявність такої структури, інші відзначають його складну багаторівневу будову.

З. Д. Попова, І. А. Стернін говорять про три базові структурні компоненти концепту: образ, інформаційний зміст і інтерпретаційне поле [5, с.74-80].

Образний компонент в структурі концепту складається з перцептивного образу, що є результатом відображення ним навколишньої дійсності за допомогою органів чуття, і когнітивного образу, що є результатом метафоричного осмислення дійсності.

Інформаційний зміст включає когнітивні ознаки, “найбільш істотні для самого предмета або його використання, що характеризують його найважливіші диференціальні риси, обов'язкові складові частини, основну функцію” [5, с.77].

Інтерпретаційні поле утворюється когнітивними ознаками, вони інтерпретують основний інформаційний зміст концепту.

Окрім цього лінгвісти відзначають, що слід розрізняти структуру концепту і його зміст. “Зміст концепту утворено когнітивними ознаками, що відображають окремі ознаки концептуалізованого предмета чи явища і описується як сукупність цих ознак. Зміст концепту внутрішньо впорядковано за польовим принципом – ядро, ближня, дальня і крайня периферія” [5, с.80].

Не менш складним аспектом вивчення концепту є його типологія. Ментальний, абстрактний характер концептів дозволяє дослідникам будувати найрізноманітніші класифікації: за змістом, за ступенем абстрактності, за ступенем значущості, за формою вираження тощо. Найчисельнішими є класифікації, в основу яких покладена змістовна ознака концепту.

А. П. Бабушкін пропонує цікаву систему поділу концептів на типи: розумові картинки, схеми, гіпероніми, фрейми, інсайти, сценарії, калейдоскопічні концепти:

- розумові картинки – сукупність образів у колективній (національній) або індивідуальній свідомості людей;

- схема формує перцептивну і когнітивну картини світу, певним чином розділені відповідними лексичними засобами;

- гіпероніми – визначення, позбавлені конотата;

- фрейм – схема сцен, сукупність збережених в пам'яті асоціатів;

- сценарій – схема подій, подання інформації про стереотипні епізоди, їх послідовність, зв'язок мислимих подій, позначених словом, а також їх динаміка;

- інсайт припускає раптове розуміння тих чи інших відносин і структури ситуацій в цілому, це вміщена в слові інформація про конструкцію, внутрішній устрій або функціональне призначення предмета;

- калейдоскопічний концепт є результатом метафоризації, він не має постійних фіксованих асоціатів, оскільки розгортається то у вигляді розумових картинок, то у вигляді фрейму, схеми або сценарію [1, с.43-67].

У свою чергу Г. Г. Слишкін дає приклад власної класифікації концептів, користуючись такими термінами, як “інтразона” та “екстразона” (внутрішнє та зовнішнє смислове наповнення):

- пропорційні концепти, особливість яких в тому, що вони продовжують збагачувати як інтразону, так і екстразону;

- граничні концепти, інтразона яких постійно розширюється, а екстразона відсутня через високого ступеня абстракції концептуалізованих понять;

- рудиментарні концепти, які майже або повністю втратили інтразону і що збереглися лише в складі окремих одиниць своєї екстразони [7].

Звертаючись до ролі концепту в лінгвокультурному аспекті, за ступенем відображення національного характеру виділяють універсальні концепти (вода, сонце, батьківщина, земля, будинок), і національні (етнокультурні) концепти – властиві тільки окремому народу (правда, істина, свобода).

Хоча нерідко окрім етнокультурних досліджують і соціокультурні концепти, які є досить неоднорідними. Серед них простежуються групові (вікові, гендерні, професійні) та індивідуальні, представлені індивідуально-авторськими та ключовими словами. Такі типи концептів певним чином відображають психотип особистості, а іноді і цілих соціальних груп [2, с.122].

Таким чином, незважаючи на великий накопичений досвід багатьох лінгвістів, в теорії концепту залишаються невирішеними багато питань. та Вимагають особливого вивчення та є перспективними проблеми способів опису і вираження концептів, їх взаємозв'язку з такими явищами та мовними одиницями, як текст, міф, знак, символ.

Література:

1. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А. П. Бабушкин. – Воронеж, 1996. – 104 с.

2. Карасик В. И. Языковой круг : личность, концепт, дискурс / В. И. Карасик. – М. : Гнозис, 2004. – 390 с.

3. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка / Д. С. Лихачев // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста : антология / под ред. В. П. Нерознака. – М., 1997. – С. 280-289.

4. Маслова В. А. Введение в когнитивную лингвистику / В. А. Маслова. – М. : Флинта : Наука, 2006. – 296 с.

5. Попова З. Д. Семантико-когнитивный анализ языка / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж, 2007. – 250 с.

6. Прохоров Ю. Е. В поисках концепта / Ю. Е. Прохоров. – М. : Флинта : Наука 2009. – 176 с.

7. Слышкин Г. Г. Лингвокультурные концепты и метаконцепты / Г. Г. Слышкин. – Волгоград, 2004. – 322 с.