Мова як засіб консолідації українського народу

Федоренко А.А. асистент кафедри української,англійської і латинської мов ім.М.О.Драй-Хмари

Фещенко Б. В.студент 1 курсу юридичного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

У цій статті визначено основні причини, які призвели український народ до потреби консолідації. Розглянуто механізм консолідації українського народу шляхом використання української мови. Виділено функції мови, що є основними засобами консолідації української нації. Зазначено також те, що Україна, зокрема, повинна захищати свою мову від гніту російської мови, адже значна частина етнічних українців використовують для спілкування саме російську мову.

На сучасному етапі розвитку актуальність даної теми є очевидною, оскільки це обумовлено складними процесами розбудови незалежної Української держави, творення української нації. Відомо, що мова – це не лише засіб спілкування, а й головний чинник консолідації нації, оскільки вона забезпечує єдність, вільний і культурний розвиток національної спільноти, стоїть на сторожі збереження національної ідентичності, здорового духовного і ментального розвитку, а отже, виступає могутнім засобом зміцнення національної свідомості.[5, c.76]

  У державотворчому процесі мова, поряд із внутрішніми консолідуючими чинниками, виконує й зовнішню функцію, яка полягає у виокремленні держави з-поміж інших країн, в утвердженні нації і держави серед багатомовної спільноти.[4, с. 115]

Якщо поглянути в далеке минуле на те, як відбувалося створення різних держав, то можна побачити, що мова була чи не головним критерієм згуртованості людей в племена, які згодом об’єднувалися і, врешті-решт, із плином часу, утворювали державу. На сьогоднішній день мова, по суті, виступає еталоном державної самодостатності, самоцінності й неповторності. Але в Україні, нажаль, народ позбувся можливості повноцінно користуватися своєю мовою. Внаслідок заборон і дискримінації, адміністративно-силового тиску, якому піддавалася українська мова упродовж останніх трьох з половиною століть, значна частина українського населення, у тому числі етнічні українці, відчужена від використання рідної мови як засобу національної комунікації та головного інструменту консолідації нації.

Усе це актуалізує дослідження стану функціонування державної мови в сучасному українському суспільстві як необхідної умови зміцнення української національної свідомості, важливого чинника консолідації суспільства.

Українська мова — не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи,  народні пісні і думи,  казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються  історична пам'ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності [2]. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав'язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати мову батьків і (або) свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав та утворити умови для реалізації таких перспектив.

Україна повинна захищати свою мову від гніту інших, сусідніх мов, наприклад від російської, оскільки вона (російська мова) на сьогоднішній день є мовою комунікації в нашій державі. Значна частина етнічних українців у повсякденному житті використовують для спілкування саме російську мову, що є проблемою становлення української мови як стрижня, серцевини нації, яка має єднати суспільство в одне ціле.

Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функції, зокрема забезпечити консолідацію, єдність і вільний культурний розвиток українського народу, стояти на сторожі збереження його ідентичності та здорового духовного і ментального розвитку. Але для ефективного розвитку мови у всіх сферах суспільного життя держави повинна бути проведена виважена мовна політика, спрямована на розширення сфери функціонування державної мови як стрижня, серцевини нації, яка має єднати суспільство в одне ціле, а також гарантування усієї законної поваги прав мовам національних груп з тим, щоб забезпечити їх повноцінний розвиток та лояльність до Української держави як своєї Батьківщини.

Отже, підсумовуючи вищенаведене можна зробити такий висновок.

Для того, щоб мова виконувала всі свої функції, зокрема – державотворчу, держава має створити всі необхідні засоби для розширення застосування української мови в усіх сферах життєдіяльності в межах всієї України, захисту української мови від зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації, поліпшення якості українського мовлення на українських теле- та радіоканалах. Необхідною умовою утвердження належного українській мові статусу в державі та суспільстві має бути затвердження на урядовому рівні єдиних мовних стандартів, норм і правил української мови та українського правопису.

Консолідуючи українське суспільство у націю, українська мова як вияв його саморозвитку є знаряддям побудови найвищої форми його організації для здійснення його найсвятіших прагнень.

Література:

1. Карпенко М., Здіорук С. Пріоритети мовної політики в консолідації українського суспільства // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки / За заг. ред. А.С.Гальчинського. - К.: НІСД, 2003. - С. 253-260.

2. Концепція державної мовної політики. – м. Київ, 15 лютого 2010 р. № 161/2010.

3. Лизанчук В. Мовні аспекти в українському державотворенні // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали наук. - практ. конф. - Л.: ЛФ УАДУ, 2001. - Ч. 2. - С. 224-228.

4. Масенко Л. Мова і політика. - К.: Либідь, 1999. - 354 с.

5. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К.: Абрис, 1991. - 272 с.