Ст.. викладач Трубін Ю.Ю..

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Деякі аспекти щодо використання іноземної робочої сили в Україні.

Міграція (переміщення громадян із однієї держави в другу) загальне світове явище і її важливим елементом є міграція робочої сили в світі.

Найбільш поширеними термінами, що висвітлюють поняття міграції є еміграція і імміграція. Ці визначення є економічними. Міграція - це поняття, яке поєднує в собі і імміграцію і еміграцію.

Еміграція робочої сили - це переміщення громадян із однієї держави в іншу з метою працевлаштування; імміграція робочої сили - в'їзд в державу громадян інших країн з метою працевлаштування.

Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового суспільства в другій половині двадцятого сторіччя. Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудова, сімейна, рекреаційна, туристична. Міжнародний ринок робочої сили охоплює потоки трудових ресурсів, які в пошуках нової роботи перетинають міжнародні кордони. Робоча сила, пересуваючись з однієї країни до іншої, пропонує себе в якості товару, здійснюючи міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характеру. До причин не економічного характеру слід віднести такі як: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Щодо причин економічного характеру, то вони закладені в економічному рівні розвитку різних держав. Робоча сила, як правило, переміщується із держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем. Так, середньомісячний заробіток в Німеччині перевищує середньомісячний заробіток в Україні приблизно в 20-25 разів, а характер виконуваної роботи - однаковий. Але при цьому і наша країна є привабливою для певного кола іммігрантів.

Імміграція - процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних умов розвитку країни. Державна політика зазвичай базується на тих засадах, щоб спочатку забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо такі ще залишаються, то вони приймають громадян інших держав. Отже, при наявності вільних робочих місць або при відсутності спеціалістів, або бажаючих виконувати певну роботу, в такі держави заохочується іноземна робоча сила, і встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців та відповідні податки.

Що ж стосується нашої держави, то геополітичне становище робить її об'єктом домагання мігрантів. Вона є державою цікавою для транзитних та не транзитних іммігрантів і, водночас, активним джерелом постачання робочих емігрантів для інших держав. Їх потік - це не тимчасове явище, а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою власну вдосконалену систему регулювання робочої міграції. А виробити таку політику за короткий період складно, тому низка практичних питань, пов'язаних з регулюванням імміграційних процесів в Україну залишається не вирішеною. Особливо гостро постає проблема врегулювання перебування цих осіб на законних підставах в Україні, а це є вже проблемою з таким поняттям, як нелегальна міграція.

У зв'язку з прибуттям в країну іноземців та біженців виникає питання про їх працевлаштування. Відповідно до ст. 3 Закону «Про правовий статус іноземців», іноземці мають такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тут тимчасово (відрядження); іммігранти, тобто такі, що перебувають в Україні з метою постійного проживання, або тимчасового працевлаштування. Окрім того, відповідно до Закону «Про біженців», встановлюється для певних осіб ще й статус біженця. Із закону випливає дві категорії легальних мігрантів: особи, які іммігрують в Україну на постійне проживання та особи, які іммігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін.

Трудова діяльність іноземних громадян допускається на підставі трудового договору або контракту. Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставі і в порядку, встановленому для громадян України (ч.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про правовий статус іноземців»). Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Іноземні громадяни, які мають намір займатися трудовою діяльністю, повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з п.1 Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом Мінпраці України від 5 травня 1993 року №27, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних робітників.

Використовувати працю іноземних громадян підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що діють на території України, можуть лише за наявності у них названого дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті 3 тимчасового положення міститься перелік груп іноземних громадян, яким дозвіл на працевлаштування не потрібен. До них належать такі категорії осіб: іноземні громадяни, які мають посвідку на проживання в Україні; представники іноземного морського (річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, котрі обслуговують їх на території України; працівники зарубіжних органів масової інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом; працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт. Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен перевищувати чотирьох років. Він оформляється і видається Республіканським центром зайнятості України для роботи на зазначеному підприємстві, в установі, організації на певній посаді. Встановлене і покарання за працевлаштування без дозволу – штраф у 50-тикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходу громадян та виселенню.

Необхідно враховувати, що відповідно до законодавства України існує перелік посад, які можуть займати тільки громадяни України, і видів трудової діяльності, якими іноземний громадянин займатися не може. Серед них: бути на державній службі, працювати адвокатом, суддею, нотаріусом та інш..

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції, ратифікування ряду угод. Певні кроки робить і уряд України, очолюваний в 2014 році А. Яценюком. Так, в щойно прийнятій постанові «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що видача відповідного дозволу є платною та становить 4 мінімальні заробітні плати. Ці кошти роботодавець перераховує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Дозвіл надаватиметься роботодавцям за умови відсутності безробітних відповідної кваліфікації на обліку в службі зайнятості за спрощеною, в порівнянні з попередньою, процедурою. Якщо іноземець постійно проживає в Україні, то такий дозвіл не потрібен для працевлаштування.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародними організаціями праці.