Право/4.Трудовое право, и право социального обеспечения.

Шитлюк Роман

студент Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ НЕДОЛІКИ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Однією з гострих проблем, з якою стикаються сучасні випускники вищих навчальних закладів, є працевлаштування після здобуття фаху. Однак освітня політична невизначеність й низка правових колізій (у тому числі прогалин) не дозволяють випускникам, навчальним закладам, роботодавцям (замовникам) самотужки вирішити існуючі проблеми.

Слід відмітити, що на шляху до врегулювання питань в означеній сфері певні основи закладено в оновленій редакції проекту закону «Про вищу освіту», яку взято за основу та яка чекає другого читання. Даний законопроект містить положення, згідно з яким пропонується скасувати пункт про обов’язкове відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів трьох років після навчання. Натомість на сьогодні постанова №992 КМУ від 22 серпня 1996 р. «Про відпрацювання випускників вищих навчальних закладів» є актуальною, і в ній прописано, що у разі відмови випускника приступати до відпрацювання Держава має стягнути з нього «повну вартість навчання». Зазначимо, що до революційних подій судові спори з цих питань вирішувались із застосуванням чинного нині закону «Про вищу освіту» і вироки, як правило, виносились наступним чином. Візьмемо за приклад випускника із спеціальністю системний адміністратор. Такому випускнику було запропоновано після навчання на бюджетній формі працевлаштуватись на державне підприємство, на якому до речі нікому не секрет зовсім не конкурентоспроможна заробітна плата.

На ринку праці сьогодні ціна такого спеціаліста коливається від 4000-5000 грн., тоді як на державному підприємстві – в межах 1800-2500 грн. (за даними офіційного сайту Державного Центру Зайнятості).

Повертаючись до визначення суми вартості навчання, відмітимо що для студента зарахованого за цільовим направленням вона вираховується дуже цікаво. В договорі між ВНЗ та Замовником прописано, що відносини регулюються згідно постанови №992 КМУ «Про відпрацювання випускників вищих навчальних закладів», проте навіть в трьохсторонньому договорі – університет-замовник-студент – цю постанову не вказують. Сума навчання за весь період за трьохстороннім договором згідно закону також мала би бути присутня, так як договір підписується на 4 роки і протягом цього терміну вартість навчання має бути незмінною. Проте і вона в договорі не вказана.

Також має бути чітка процедура відшкодування коштів, якої на сьогодні також немає.

Як приклад можна навести приблизні цифри з позову на студента-бюджетника по роках навчання від 1 до 5 років в грн.:

Курс навчання	1 (2009)	2 (2010)	3 (2011)	4 (2012)	5 (2013)	Всього
Де факто вартість бюджетного навчання	9000	12000	18000	26000	22000	87000
Вартість навчання за контрактом	11000	11000	11000	11000	15000	59000

Отже, цілком очевидно економічно вигіднішою є контрактна форма навчання ніж бюджетна. Щоправда для кожного університету і для кожного року цифри можуть різнитися.

Крім того, необхідно мати на увазі найбільш поширені порушення умов договору із сторони як Виконавця (ВНЗ), так і Замовника (Роботодавця). Зокрема, це такі:

а) після закінчення навчання згідно п.5 постанови КМУ №992 від 22 серпня 1996 р. ВНЗ та Роботодавець повинні узгоджувати наявність вакантних місць (Форма №1 Постанови КМУ №992), на підставі чого ВНЗ повинен надавати випускнику направлення на роботу за спеціальністю, (Форма №2 Постанови КМУ №992), у якому має вказуватись місце роботи, посада, оклад та забезпеченість житлом. Пункт про те, що випускник має працювати по спеціальності присутній в трьохсторонньому договорі. Та попри пункти Постанови після закінчення навчання ВНЗ, найчастіше, надаються направлення на працевлаштування, в яких спеціальність, місце роботи, посада, оклад та забезпеченість житлом не вказуються;

б) невідповідність договорів Статті 53 Конституції України та Справі №1-4/2004 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції країни "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" (справа про доступність і безоплатність освіти) від 4 березня 2004 року;

в) невідповідність договорів та позовів Статті 43 Конституції України, у якій говориться про те, що «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Отже, незважаючи на те, що в теорії мають створюватись сприятливі умови для розвитку і працевлаштування, на практиці все відбувається з точністю до навпаки, і за стабільності економіки набагато вигідніше взяти довгостроковий кредит на навчання, ніж заключати договір, в якому більшість важливих моментів не описана, а регулюється не узгодженою законодавчою базою.

Шляхи вирішення проблеми. Простого шляху вирішення не існує. Враховуючи відсталість програми навчання від ринкової економіки, проблему потрібно вирішувати в комплексі. Якщо держава гарантує безкоштовне навчання, то воно повинно бути і справді безкоштовним. Якщо держава навчала студента за кошти спеціальних фондів, то мають бути створені відповідні умови праці та побуту для молодого спеціаліста. Молодь зацікавлена в безкоштовному навчанні, але в законодавчій базі мають бути і механізми захисту прав студента, пункти розірвання договору за станом здоров’я, тощо.