Коваль Г.Ю.

студентка Національного юридичного університету України імені Ярослава Мудрого

Деякі аспекти відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді

У статті 121 Конституції України чітко визначається одна з основних конституційних функцій прокуратури — підтримання державного обвинувачення в суді. Цю функцію закріплено і в ст. 5 Закону України «Про прокуратуру». Вимоги зазначених законодавчих актів визначають, що прокурор зобов’язаний підтримувати державне обвинувачення в суді у всіх кримінальних справах, які надійшли до нього з обвинувальним актом і які він направив до суду.

Прокурор, який бере участь у судовому засіданні як державний обвинувач, має бути переконаний у винуватості обвинуваченого. За інших умов він не може виконувати свою процесуальну функцію. Така переконаність прокурора виникає у зв’язку зі здійсненням нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування і вивчення матеріалів досудового слідства при затвердженні обвинувального акта. Якщо прокурор при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи дійде висновку про те, що винність обвинуваченого не підтверджується, він відмовляє у затвердженні обвинувального акта. [1, c.40]

Принципова можливість зміни прокурором свого початкового переконання у винуватості обвинуваченого потребує аналізу причин, які вплинули на його позицію як державного обвинувача. Такі причини можна об’єднати у кілька груп:

1. Судове провадження показало, що докази, зібрані під час досудового розслідування, на підставі яких прокурор планував зробити висновки про винуватість особи, були оцінені неправильно, без необхідної ретельності й аналізу.

2. Під час судового провадження виявили нові, раніше невідомі обставини, які зламали всю систему обвинувачення, побудованого на фактах, котрі під час досудового розслідування не були перевірені в повному обсязі.

3. У ході судового провадження виявляються факти грубих порушень норм процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування: фальсифікація, однобічність, усунення із справи усього того, що виправдовувало б обвинуваченого тощо. [1, c.43]

Водночас слід зазначити, що у кримінальному провадженні враховуються тільки визначені факти, тому для відмови прокурора від обвинувачення необхідно, щоб вони мали юридичну характеристику і були висвітлені у кримінальному процесуальному законі.

Відмова від державного обвинувачення — це не тільки право, а й обов’язок прокурора. Виходячи із змісту відмови прокурора від обвинувачення, можна виділити два різновиди відмови від державного обвинувачення — повну і часткову. Повна відмова має місце тоді, коли прокурор пропонує закрити справу або виправдати особу в повному обсязі обвинувачення. Можна стверджувати, що повна відмова прокурора від обвинувачення — це фактично виправлення помилки, якої припустилися при порушенні обвинувального акта. Часткова ж відмова від обвинувачення має місце тоді, коли прокурор відмовляється від обвинувачення у вчиненні одного або декількох кримінальних правопорушень, залишивши обвинувачення особи в інших злочинах. У цьому випадку від прокурора надходить пропозиція про закриття справи чи виправдання особи за однією або кількома статтями закону України про кримінальну відповідальність, залишивши обвинувачення в інших злочинах. [2, c.24]

Аналізуючи підстави, які спричиняють відмову прокурора від обвинувачення, ми констатуємо, що процесуальний закон допускає різні випадки, коли прокурор може відмовитися від обвинувачення, а в ряді випадків така відмова є обов’язковою. Зокрема тоді, коли в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що дані судового провадження не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення. Таке переконання у відсутності даних про винність особи виникають у прокурора на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду. При цьому прокурор повинен проаналізувати не лише ті дані, що були зібрані слідчим і перевірені у судовому засіданні, а й нові докази, які слідчий не досліджував, а вони виявилися під час судового провадження. За таких обставин прокурор, аналізуючи нові докази, повинен встановити причини, чому слідчий не звернув на них уваги.

Висновки такого аналізу мають дати чітке уявлення про конкретні зміни, яких зазнало обвинувачення в суді, як вплинули ці зміни на формулювання і юридичну кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому діяння, а також на фактичні підстави і правову сутність обвинувачення. Якщо зміни формулювання та юридичної кваліфікації обвинувачення з особи не знімають, то зміна фактичних підстав і правової сутності істотно впливає на позицію прокурора. Даючи їм об’єктивну оцінку, прокурор доходить висновку про необхідність заявити про відмову від підтримання обвинувачення. [3, c.187]

Відмовившись від державного обвинувачення, прокурор визнає, що у справі відсутні дані суду для винесення обвинувального вироку. При відмові від обвинувачення у зв’язку з відсутністю підстав вважати обвинуваченого винним прокурор повинен звернутися до суду з пропозицією про закриття справи. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до вимог процесуального закону можлива лише шляхом винесення відповідної постанови, у якій мають бути наведені мотиви відмови та аргументи на їх підтримку.

На практиці виникає запитання: у який момент судового розгляду прокурор може заявити про відмову від підтримання державного обвинувачення? У юридичній літературі з приводу цього висловлено різні думки. Більшість науковців стверджують, що прокурор може відмовитися від підтримання державного обвинувачення лише після судового провадження. Такі погляди цілком відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема ст. 9 КПК, в якій зазначається, що прокурор зобов’язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин справи, що дозволить йому переконатися, що дані судового провадження або підтверджують, або не підтверджують пред’явленого обвинуваченому обвинувачення. [1, c. 44]

У практичній і науковій діяльності виникає питання щодо процесуального становища прокурора у судовому процесі, коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення: чи зберігається у такому разі його статус як державного обвинувача? Одні науковці вважають, що процесуальний статус прокурора, якщо він відмовився від державного обвинувачення, зберігається, тобто він продовжує бути державним обвинувачем. Так, В. М. Савицький стверджує:«...прокурор, як і раніше, продовжує бути державним обвинувачем, його процесуальне становище зберігається без будь-яких суттєвих змін.»[3,c.216]

Інші ж науковці висловлюють протилежну позицію. Зокрема, В.Т. Маляренко та І. В. Вернидубов вказують, що «проголосивши постанову про повну відмову від державного обвинувачення, він (прокурор) перестав бути державним обвинувачем, оскільки вже немає державного обвинувачення.» [2, c.36]

Із останньою позицією слід погодитись. Згідно з ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбачених КПК. Отже, коли прокурор проголосив постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення і передав її до суду, він уже не є державним обвинувачем і має право залишити судове засідання і не виголошувати ніяких промов.

Таким чином, якщо прокурор у судовому засіданні дійшов висновку, що дані судового провадження не підтверджують пред’явленого обвинуваченому обвинувачення, він свою позицію викладає у мотивованій постанові про відмову від державного обвинувачення. Слід зазначити, що постанова прокурора про відмову від підтримання обвинувачення є важливим і відповідальним процесуальним документом. Річ у тім, що відповідно до вимого КПК суд при заяві прокурора про відмову від державного обвинувачення і винесення відповідної постанови зобов’язаний погодитися з такою позицією прокурора. Характерно, що суд повинен погодитися з постановою прокурора про закриття справи, якщо із цим погоджується потерпілий, і у тих випадках, коли така постанова по своїй суті не відповідає матеріалам судового провадження. Наприклад, коли прокурор помилково оцінює події або діяння підсудного, коли неправильно тлумачить матеріальний чи процесуальний закон, який застосовується, коли помилково оцінює докази, їх достатність, достовірність чи допустимість та інші випадки, у тому числі, коли прокурор зловживає своїм службовим становищем. У той же час, з метою виключення подібних фактів, у нормах КПК, а саме в ст. 341 передбачено, що державний обвинувач повинен погодити відповідні процесуальні документи з керівником органів прокуратури, у якому він працює.

Використана література:

1. Зеленецкий, В. С. Отказ прокурора от государственного обвинения [Текст] / В. С. Зеленецкий. – Xарьков, 1979. – С. 56.

2. Маляренко, В. Т. Про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки [Текст] / В. Т. Маляренко, І. В. Вернидубов // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 4. – С. 37.

3. Савицкий, В. М. Государственное обвинение в суде [Текст] / В. М. Савицкий. – М., 1971. – С. 219.