Психологія и соціологія/11. Психофізіологія

К.б.н. Завадська Т.В.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, м. Київ, Україна

ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО САМОЗДІЙСНЕННЯ ВИХОВАТЕЛЯ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Постановка проблеми. Професії вчителя та вихователя системи дошкільної освіти не посідають високих рейтингів «в табелі про ранги», не мають достатньої соціальної підтримки з боку держави. Загалом наразі знижена престижність педагогічної діяльності, хоча професії вчителя й вихователя зажди будуть розповсюдженими та потрібними. З іншого боку, стан розвитку сучасного суспільства сприяє появі альтернативної системи приватних дитячих садків, домашніх вихователів та гувернанток, тобто актуалізується потреба у таких професіях, а отже актуальними є питання щодо рівня професіоналізму вихователів та вчителів.

Зміст поняття професіоналізму пов’язаний зі знаннями, вміннями, навичками, що необхідні особистості для досягнення високого рівня майстерності у професії. Професійна ефективність та шляхи її досягнення пов’язані з особливостями самої особистості, з її готовністю до вдосконалення та від внутрішнього потенціалу. За однакових вимог до рівня професіоналізму більш потрібними стають ті якості людини, що вказують на потенційні можливості професійного зростання та самоздійснення. Професіоналізм людини - не тільки джерело матеріального існування, але й джерело духовного зростання та реалізації особистісних прагнень, набуття професійної компетентності, повної самореалізації у житті й професії.

Ми проаналізували специфіку професії педагога-вихователя дошкільного освітнього закладу для пошуку можливостей самореалізації, особистісного самоздійснення в межах професії педагог-вихователь дитячого садка, що й стало метою цього дослідження. Самореалізація, особистісне самоздійснення, на нашу думку, нададуть представникам цієї професії більшої впевненості та слугуватимуть запорукою статусності педагогічної діяльності. Досліджень процесу професійного самоздійснення в межах різних сфер діяльності людини не проводилось, що ще раз підкреслює актуальність такої роботи.

У науковії літературі широко представлений аналіз професійно значущих якостей педагога: любов до дітей, дидактичні особливості, комунікативні вміння, інтелект, особистісні властивості тощо /Ф.Н.Гоноболін [3]; С.В. Кондратьєва [5]; В.О. Крутецький [7], Н.В. Кузьміна [8], А.К. Маркова [11], Л.М. Мітіна [13,], В.О. Сластенін [14], І.М. Юсупов [17] та ін./. Сучасна реформа в освіті призвела до переорієнтації засобів взаємодії педагогів з дітьми, і на заміну авторитарній педагогіці, учбово-дисциплінарній моделі спілкування прийшла педагогіка співпраці – взаємодії з дитиною, що передбачає більш індивідуальний підхід та свободу вибору діяльності дитини; гуманність стає головним стержнем педагогічного мислення. Відмічено, що виховання дитини – одне з найскладніших видів професійної діяльності, позаяк кожна дитина має неповторну індивідуальність, особистісні прояви, росте та розвивається дуже швидко, проте педагог – також індивідуальність, особистість…Саме особистість педагога - вихователя має визначальну, особливу роль у розвитку дитини. У кожному конкретному випадку, спираючись на власні знання, вміння та досвід, вихователь визначає як, коли, в якій формі, з якою силою він повинен вплинути на дитину, виразити своє ставлення стосовно вчинку дитини, оцінити поведінку дитини, тобто, здійснити «виховні» дії. І не просто здійснити, а зробити так, щоб викликати потрібну реакцію в дитини, відповідну емоцію, спонукати до самооцінки, і, за можливістю, зафіксувати у дитини позитивний ефект, який вплине на формуванні характеру дитини [10, с. 7].

У сучасній педагогіці дитинство розглядається не як підготовка до майбутнього, а як яскраве, справжнє та неповторне життя в сьогоденні. В дошкільному розвиткові дитина починає пізнавати багатство духовної і матеріальної культури, набуває специфічних для людини здібностей та етичних якостей, що впливають на подальше становлення особистості. О.В.Запорожець [4] відмічав, що якщо ці найважливіші якості не будуть сформовані у дитинстві, то буде важко, а іноді й неможливо заповнити недоліки розвитку на наступних вікових етапах. Ранній вік – це період формування всіх психофізіологічних процесів, притаманних людині взагалі. Завдяки пластичності мозку та психіки, дитина має великі потенційні можливості розвитку, реалізація яких залежить від безпосереднього впливу дорослих, що його оточують. Так звані «діти-Мауглі», які не отримали своєчасно на певних етапах розвитку мовленевих навичок, навичок спілкування, гри, навіть навичок правильного споживання їжі, як відомо, не можуть нормально адаптуватися до життя в людському оточенні. У ранньому віці через індивідуальні та спільні з дорослими заняття дитина пізнає різні види діяльності, навчається грі, малюванню, слуханню, конструюванню, допомагати дорослим та один одному тощо. Таке розмаіття дій дає дитям достатньо знань, умінь, навичок, а головне – розвиває їх відчуття, мислення, уяву, пам'ять, увагу, волю, етичні якості, тягу до спілкування з однолітками і дорослими, сприяє розвитку навичок до життя в навколишньому середовищі.

Саме у дитячому садку починається життя людини в суспільстві, і закладаються підвалини суспільних відносин. Закладені вихователями, вони стають визначальними у подальшому житті дитини. Вихователь дитячого садка займається всебічним розвитком дитини, приділяє увагу фізичному, психологічному та етичному становленню особистості дитини. Він готує дітей до школи, сприяє розвитку мови, а також навичкам писати, рахувати, малювати, співати та багато чого іншого. Важливим завданням для вихователя є розвиток позитивного ставлення до праці, до оточуючих, вміння спілкуватися та інше. Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що це - діяльність постійного спілкування.

Однією з особливостей педагогічної діяльності є двобічність процесу навчання та виховання, тобто у взаємодії педагога та вихованця активними є обидва учасники. Дитина досить рано починає впливати на дорослого – спочатку своїм криком, капризами змушує дорослих виконувати свої бажання, а потім – з освоєнням мови і набуттям власного практичного досвіду – з’ясовує, що може вести себе як сам хоче, не слухатися дорослих, набуває досвід у опору. Тому вихователь, справжній педагог повинен мати не тільки велике терпіння та наполегливість, але і певний педагогічний такт, винахідливість, чуйність, щоб добитись від вихованця певної поведінки та результатів.

Кожна професія ставить специфічні вимоги до людини. Стосовно ж праці педагога-вихователя треба окремо виділити педагогічне покликання. Покликання - це «яскраво виявлене прагнення людини займатися певним видом діяльності, може проявлятися досить рано, але воно не вроджене, формується під впливом конкретних життєвих умов та досвіду» [6, с.36].

Не менш важливими для людини будь-якого виду діяльності є здібності – індивідуально-психологічні особливості, які обумовлюють успішність здійснення певного виду діяльності за відносно невеликих затратах часу та зусиль. До педагогічних здібностей входять такі головні компоненти, як дидактичні (навчальні, вміння передавати свої знання іншим), академічні (освітянські), комунікативні здібності, а також психологічні - педагогічна уява та здатність до розподілу уваги (легке переключення з одного об’єкту на інший) [7]. О.І. Щербаков [15] додає до наведених найважливіших педагогічних здібностей конструктивні (вміння використовувати теоретичні знання в практиці), перцептивні (вміння з виразу обличчя, міміки, жестів, пози судити про душевний стан людини), експресивні ( виразність мови і переконань, багатство інтонацій, міміки, жестів), організаторські. Він вважає, що до особистісної структури вчителя повинні входити загальногромадські якості, соціально-перцептивні, етико-психологічні, індивідуально-психологічні особливості, практичні вміння і навички.

Зміст професії вихователя дитячого садку дуже широкий та багатогранний. Вихователь займається освітою дитини від 3 до 6 років, її вихованням, навчанням та фізичним станом. Розвиток дитини безпосередньо пов'язаний зі станом її здоров’я, кожне захворювання негативно впливає на загальний розвиток дитини, тому охорона та зміцнення здоров'я є одним з найважливіших завдань виховання в ранньому дитинстві. Вихователь проводить заняття з розвитку мови, закладає основи художньої творчості (малювання, ліплення, аплікація) та природознавства, вчить писати, читати та рахувати. Розвиває у дітей психологічні властивості та соціальні якості: пам'ять, увагу, мислення, кмітливість, ініціативність, навики спілкування. Знайомить з етичними й естетичними нормами поведінки в суспільстві. Водночас, вихователь організує дозвілля дітей у садку (гра, прогулянка, свято, екскурсії та інші заходи). Розвиває культуру споживання, допомагає та вчить одягатися - роздягатися для прогулянок і сну. Вихователь несе відповідальність за життя та здоров’я дитини упродовж перебування в садочку. Також вихователь проводить індивідуальні консультації з батьками щодо особливостей поведінки та розвитку дитини.

Такий перелік обов’язків потребує від вихователя певних властивостей як професіонала і особистості. Отже, вихователь повинен бути уважним, відповідальним, чуйним, тактовним, товариським, терплячим, проявляти схильність до роботи з дітьми. Бажано мати хорошу пам'ять, увагу, високі комунікативні здібності. Потрібні загальна культура, ерудиція, грамотна і виразна мова, добре поставлений голос, уміння управляти колективом. Також потрібна певна стресостійкість, уміння контролювати свою поведінку та емоції, міцна нервова система, оскільки праця вихователя не супроводжується підвищеними фізичними навантаженнями, однак здійснюється в умовах постійної психоемоційної напруги. Окремо слід згадати про необхідність мати творчі, навіть акторські здібності, щоб привертати і утримувати увагу дітей на заняттях, яскраво пояснювати нові знання.

Велике значення у вихованні мають індивідуальні особливості педагога, а саме: характер, темперамент, світогляд, інтереси, переконання, моральні почуття, вольові якості, тому що об’єкт його впливу – дитина, яка в процесі розвитку формується не тільки фізично, але й морально. І вихователь керує цими процесами, певною мірою впливаючи на характер та поведінку вихованця. Особистість вихователя має особливу соціальну значущість. Професія вихователя дитячого садку – творча, потрібно вміти співати, танцювати, виразно читати, розповідати вірші. Мова вихователя має бути грамотною, чіткою, інтонаційною. Дуже важливо уміти тримати увагу дітей, підбирати потрібні слова до кожної дитини. Все це вимагає великої емоційної напруги, а це часто супроводжується емоційним вигорянням, що є негативною стороною праці педагога-вихователя. Професія педагога-вихователя – покликання, яке пов’язане з любов’ю до дітей та добротою, суто жіноча професія для щирих душею людей.

Отже, можна вважати, що професія вихователя потребує постійного самовдосконалення, саморозвитку людини, що в кінцевому підсумку сприяє самореалізації, само здійсненню особистості у житті, у тому числі й у професії. Обираючи певний вид діяльності, людина визначається професійно, а набуваючи життєвого досвіду - шукає власну дорогу розвитку. В таких умовах стають особливо актуальними такі категорії людського буття, як свідомість буття, індивідуальність, самовираження, креативність, аутентичність, розвиток власних можливостей. Поняття самовизначення, самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення пов’язані з діяльністю та охоплюють весь професійний шлях людини, починаючи з процесу входження до професії, оволодіння навичками та вміннями професії, досягнення найвищого рівня професіоналізму або майстерності.

К.Г. Юнг приділяв значну увагу поступовому характеру розвитку особистості, вказував, що людина постійно прогресує або прагне до прогресу - від менше досконалого до найдосконалішого. Кінцева мета розвитку позначається ним як самоздійснення, що означає максимально повну, завершену диференціацію і гармонійне поєднання всіх аспектів цілісної людської особистості / цит. за [16]/. Термін «самореалізація» визначається як прагнення людини удосконалюватися, виражати, проявляти себе у значущий для нього справі. За А. Маслоу самоздійснення - це реалізація людиною своїх здібностей поряд з реалізацією особистісного потенціалу; вона одночасно є і метою, до якої рухається людина, і процесом цього руху. Прагнення до самоздійснення є вищим рівнем мотивації особи, природним, закономірним і необхідним процесом життя [11]. Д.А. Леонтьєв [9] відзначав зв'язок самореалізації з походженням, сутністю та характером творчих сил людини та можливістю їх реалізації в діяльності. Самореалізація, за Леонтьєвим – процес, через який опредмечуються сутнісні сили особистості. Належна увага надається індивідуальності людини, бо тільки індивідуальність самореалізується, саморозвивається, а не просто формується; особистість є суб’єктом власного розвитку. Е. В. Галажинський [2] відмічав, що можливість самореалізації і є фактом самоздійснення людини, яке полягає в тому, що світ – це не тільки простір для реалізації своїх потенцій та можливостей, а людина у цьому світі сама може активно підбирати ті можливості, які дійсно достойні реалізації в її життя. Автор відмічав, що можливість вибору означає прийняття на себе відповідальності за власний вибір перед собою та іншими людьми. За О.І. Алонцевою [1], термін «самоздійснення» означає результуючу категорію людської життєдіяльності, що забезпечує саморозкриття, самовдосконалення, само виконання, які призводять до екзистенційної глибини сутності людини.

Проблема самоздійснення особистості, як видно з сказаного віще, базується на досить широкій теоретичній підвалині з праць відомих дослідників. Більшість авторів у самоздійсненні розглядають результат реалізації людиною власних потреб та можливостей. Визначено, що самоздійснення – це багатогранний та складний феномен, що активно досліджується в сучасній психології.

Прагнення до самореалізації, самоздійснення найчастіше починається з виникнення особистісних мотивів, пов'язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності, або з якимись зовнішніми атрибутами професії. За певних умов значущими для людини можуть стати пов'язані з професією чинники: її творчі можливості, перспективи професійного зростання, престиж професії, її суспільна значущість, матеріальні, гігієнічні та інші умови праці, відповідність звичкам, особливостям характеру тощо. Мотиви можна розглядати як сукупність чинників, які підтримують та спрямовують, спонукають людину до активності та дій,тобто визначають поведінку особистості, зокрема і в професійній діяльності.

Критерієм успішності професійного самоздійснення та реалізації в обраній професії може бути кар'єрне зростання, що певною мірою вказує і на компетентність людини, і на її задоволеність результатом своєї професійній діяльності. Показником особистісного самоздійснення може бути збіг (чи гармонійне поєднання) бажаних і досягнутих цілей і цінностей, а також емоційна стабільність, пов'язана з досягненням (або наближенням) до життєво важливих проблем, позитивні соціальні переживання стосовно норм або ціннісних орієнтацій оточення.

Отже, процес самоздійснення особистості супроводжується соціально значущими досягненнями (зовнішня складова), і розвитком у особистісному та професійному напрямках (внутрішня складова). Професійне самоздійснення людини супроводжується повним розкриттям особистісного професійного потенціалу, розвитком здібностей та професійних умінь, «входження» до професії та «поєднання» з нею, розповсюдження професійних досягнень іншими. Процес самоздійснення не може неможливо спостерігати безпосередньо й об'єктивно, можна спостерігати лише його ефекти та результати. Професійне самоздійснення реалізується за закономірностями, що властиві самоздійсненню особистості та пов’язані з нею.

На підставі проведеного теоретичного огляду можна зробити наступні висновки. Особливості професійної діяльності педагога - вихователя дошкільного навчального закладу, вимоги до особистості вихователя дають широке поле щодо професійного самоздійснення особистості. Розглянута сутність самореалізації та самоздійснення стосується творчих особистостей, які спроможні на постійний саморозвиток, що є необхідною професійною якістю вихователя. Професійний саморозвиток - свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до професійних вимог, а отже, така діяльність вимагає великого досвіду, учіння і самонавчання та високого розвитку пізнавальних умінь. Все залежить від мотивів та прагнень особистості. Професійне самоздійснення – це вершина діяльності людини, яка реалізувала власні бажання та здібності, відчула себе особистістю, проживає власне життя у пошуку, творчості та досягненнях.

Література

1. Алонцева А.И. Самоосуществление личности в юношеском возрасте /И.А. Алонцева //Вектор науки ТГУ, серия «Педагогика, психология». – 2011. – № 3. – С. 23-26.

2. Галажинский Э.В. Детерминация и направленность самореализации личности / Є.В. Галажинский //Монография – Томск: Изд-во Том. гос. ун-та. - 2002. - 182 с.

3. Гоноболин Ф. Н. О некоторых психических качествах личности учителя /Ф.Н. Гоноблин // Вопросы психологии.- 1975.- № 1. - С. 100–111.

4. Запорожец А. В. Некоторые психологические проблемы детской игры /А.В. Запорожец // ж. «Дошкольное воспитание». -1965. - № 10. – С. 5-10.

5. Кондратьева С.В. Учитель - ученик./С.В. Кондратьева - М.»Педагогика». - 1984. - 80 с.

6. Корчинський Ч.М., Пічко Н.Ф. Вихователь - професія почесна./Ч.М. Корчинський, Н.Ф. Пічко - К.: «Рад.школа». - 2-е видання.- 1984. - 96 с.

7. Крутецкий В. А. Психология: Учебник для учащихся пед. училищ./В.А. Крутецкий — М.: «Просвещение». – 1980. - 352 с.

8. Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. /Н.В. Кузьмина - Л.: «Знание». - 1985. - 32 с.

9. Леонтьев Д.А. Самореализация и сущностные силы человека / Д.А. Леонтьев // Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсовесткой психологии / Ред. Д.А. Леонтьев, В.Г. Щур. – М.: «Смысл». - 1997. – С. 156-176. –[Электронный ресурс] http://www.psychlib.ru/inc/absid.php?absid=73625.

10. Люблинская А.А., Кулачковская С.Е. Современный воспитатель. Какой он? / А.А. Люблинская, С.Е. Кулачковская – К.: общество «Знание» Украинской ССР. – 1981. - 64 с. (серия «Педагогическая»).

11. Маркова А.К. Психология труда учителя./А.К. Маркова - М.: «Просвещение». - 1993. - 192 с.

12. Маслоу А.Г. Мотивация и личность./ А.Г. Маслоу ( Перевод Татлыбаевой А. М) – СПб.: «Евроазия». - 1999. – 478 с.

13. Митина Л.М. Учитель как личность и как профессионал (психологические проблемы) / Л.М. Митина. - М. : «Дело». - 1994. – 216 с.

14. Сластенин В.А. Профессионализм педагога: акмеологический контекст. / В.А. Сластенин // Педагогическое образование и наука. - 2002. - №4. - С. 4-9 .

15. Щербаков А. И. Хрестоматия по психологии: Учеб пособие для студентов Х91 пед. ин-тов /Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В. Петровского. 2-е изд., перераб и доп.- М.: Просвещение.- 1987.- 447 с.

16. Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Теория личности. /К.С. Холл, Г. Линдсей (Пер. с англ. И. Б. Гриншпун). – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс. - 1999. – 592 с.

17. Юсупов И.М. Профессиональное самосознание педагога /И.М. Юсупов // Советская педагогика. - 1989. - Т. 12. - С.79-83.