Економічні науки / 12.  Економіка сільського господарства.

К.е.н., доцент Чернега І.І., к.е.н., ст. викладач Ревуцька А.О.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Інституціонально-економічні засади використання земельних ресурсів

В Україні однією з головних проблем тривалого і незавершеного процесу реформування земельних відносин стала необхідність дослідження еколого-економічних інституціональних засад використання земельних ресурсів.

Світовий досвід переконливо довів, що жодна із форм власності на землю не є ідеальною, не має якихось явних переваг порівняно з іншими в аспекті раціонального використання землі. Справа в тому, що ефективність сільськогосподарського виробництва визначається поєднанням багатьох умов і чинників. При цьому вирішальною з них є не приватна чи колективна або будь-яка інша форма власності на землю, а форми господарювання на землі. Найбільш ефективні з них – ті, які забезпечують землевласнику становище господаря виробництва. Не власник землі визначає її використання і підвищення родючості, а господар землі, її користувач [1].

На сьогодні проблеми раціонального землекористування набувають значної ваги. Пошук шляхів оновлення інституціонального забезпечення раціонального використання й охорони земель в Україні обумовлюється значущістю та впливом ринкових відносин в економіці держави загалом. Ключовим питанням подальшого проведення земельної реформи є впорядкування інституту власності на земельні ресурси. Зміна власності на землю спровокувала появу багатьох незалежних суб’єктів землекористування, що об’єктивно привело до необхідності трансформацій принципів управління цим процесом з боку владних структур. Ураховуючи загальні тенденції розвитку різних форм власності на землю, увага акцентується на необхідності формування диференційованої, за територіальним фактором системи управління земельними ресурсами. Безумовно, забезпечення раціонального використання й охорони земель значно ускладнилося. Наявні сільськогосподарські структури реформуються без належного науково-методичного забезпечення, яке б повною мірою враховувало реалії сьогодення.

В Україні ще не визначились, на яких методологічних засадах має здійснюватись інституціональне державне регулювання економічного розвитку. Є лише розуміння того, що недостатня розвиненість комплексу ринкових інститутів, недостатнє поширення в суспільстві вмінь і навичок ефективного ведення бізнесу, раціональної підприємницької поведінки в умовах ринкової економіки, що обумовлює збереження високого рівня патерналістських суспільних настроїв та очікувань, значний рівень державного втручання в економічні процеси, створюють сприятливі умови для поширення корупції та високого рівня тінізації економіки. Передумовою ефективного використання регулятивних заходів, що сприятимуть раціоналізації землекористування, є формування інституціонального механізму землекористування, що є традиційним, а також нових інститутів, які вже діють або ж будуть залучені в інституціональному середовищі використання земельних ресурсів.

У контексті появи нових поглядів на рушійні фактори просторового розвитку нинішня система інституціоналізації використання земельних ресурсів в Україні вимагає наукового переосмислення. Насамперед потребує вдосконалення методологія формування земельної політики на регіональному рівні. Її основою має стати концепція еколого-орієнтованого управління земельними ресурсами з визначенням організаційно-економічних моделей і механізмів, які одночасно забезпечуватимуть процес економічного розвитку певного регіону [2].

Сам процес інституціоналізації передбачає встановлення режиму власності, прав, обов’язків та відповідальності власників і користувачів ресурсів, структуру, повноваження і відповідальність профільних і зовнішніх державних та місцевих органів управління, контролю й охорони довкілля, регламентацію участі громадськості та неурядових організацій.

Отже, вирішення проблеми інституційних змін в еколого-економічному землекористуванні передбачає необхідність створення багаторівневої структури земельного ринку, а також становлення «ринково мислячого суспільства», що дозволить сформувати ефективного власника і завдяки цьому найбільш повно реалізувати дії ринкових економічних механізмів та інститутів. Інституційний механізм забезпечує відтворення адекватних проявів зовнішнього середовища структурних і нормативних форм у господарському механізмі і тим самим виступає як стабілізуюча структура, а от економічний механізм визначає цілі, характер розвитку інституційного механізму. У свою чергу інституціональний механізм задає рамки функціонування економічного механізму, створює принципи економічної поведінки, визначає обмеження для господарюючих суб’єктів за допомогою норм і правил як особливих інструментів інституційного механізму.

Таким чином, питання інституціонально-економічних засад використання і відновлення земельних ресурсів повинні бути піднесені до рівня державних пріоритетів соціально-економічного розвитку України, найважливіших напрямів державної політики в галузі економіки та охорони навколишнього природного середовища. Припинення нераціонального використання земель не тільки відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, поліпшення соціального стану громадян, а й забезпечить суттєве оздоровлення екологічних умов життя. А все це можливе тільки шляхом проведення інституційних реформ землеустрою.

Список використаних джерел:

1. Котвицька Н.М. Інституціональне забезпечення сталого землекористування: зарубіжний досвід [Електронний ресурс] / Н.М. Котвицька, А.О. Ревуцька. – Режим доступу http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/2202

2. Чернега І.І. Економічне поняття потенціалу сільськогосподарських підприємств [Електронний ресурс] / І.І. Чернега. – Режим доступу http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/991