Економічні науки/14. Економічна теорія

Шафранська Т.Ю., Дудак О. В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Класифікація інновацій на сучасному етапі розвитку

Вплив інноваційних факторів на соціально-економічний розвиток суспільства нині визнаний усіма, хоча усвідомлення важливості ролі науково-технічного прогресу в економічному зростанні з’явилося не одразу. Формування теорій інноваційного розвитку у їх сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував розвиток суспільств та економік. Важливим етапом розуміння економічної сутності інновацій є їх класифікація, тобто поділ на групи за визначеними ознаками згідно з поставленою метою.

На сучасному етапі відомі різноманітні підходи до класифікації інновацій. Для систематизації інновацій пропонується декілька класифікаційних ознак, а саме: тип інновації, інноваційний потенціал, особливості інноваційного процесу, джерело виникнення, масштаб.

Я. ван Дейк [2] класифікує інновації за ознаками їх галузевого призначення: інновації в існуючих галузях; інновації, які створюють нові галузі; інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв’язку, освіті, соціальній сфері та ін.

Ю. Бажал [1] пропонує здійснювати класифікацію інновацій за такими ознаками: за типом: продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні; за новизною місця впровадження: нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво); за інноваційною функцією — базові, поліпшуючі та псевдоінновації.

На погляд В. Г. Мединського [3], класифікувати інновації необхідно за такими ознаками: за змістом та сферами застосування: технічні, екологічні, соціальні, організаційно-управлінські. За сферами розробки: промислові, торговельно-посередницькі, аграрні, правові, послуги, науково-педагогічні. За масштабом охоплення: глобальні; локальні; внутрішньо-організаційні; між організаційні. За ступенем новизни та глибини змін: абсолютні; відносні; умовні; часткові; новий вид; нове покоління. За етапами життєвого циклу нововведень: діяльність; використання нововведень; перегрупування; ліквідація. За ступенем впливу змін: радикальні; революційні; модифіковані; комбіновані. За рівнем розробки та поширення: державні; регіональні; галузеві; корпоративні. За напрямленістю дій: розширююючі; раціоналізуючі; уповільнюючі.

П. Н. Завлін [4] для створення ефективної системи управління інноваціями пропонує класифікатор, що дає змогу групувати їх за певними ознаками залежно від потреби користувача банку даних. За широтою впливу і масштабністю – глобальна; галузева; локальна. За ступенем радикальністю інновацій – базисна; поліпшуюча; псевдо інновація. За джерелом ідей – відкриття; винахід; раціоналізація; інше. За видом новацій – конструкція, пристрій; технологія; матеріал, речовина; живі організми. За способом заміщення існуючих аналогів – вільне заміщення; системне заміщення.

А. Пригожин [5] усі інновації поділяє на такі групи. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні і неуспішні. За типом: матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія), соціальні (економічні, організаційно-управлінські, правові). За місцем у виробничому процесі: сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації. За спадкоємністю: заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни: радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з’єднання елементів); модифіковані (поліпшуючі). За особливостями інноваційного процесу: внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. За охопленням очікуваної частки ринку: локальні, системні, стратегічні.

Безперечно, на сучасному етапі не існує єдиного підходу до класифікації інновацій, враховуючи їх комплексний характер і багатогранність використання. Втім, наведена типологія дозволяє не тільки усвідомити роль інновацій у розвитку людства, а й, передусім, оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу; визначити перспективність майбутніх нововведень; установити проблемні зв’язки між різними типами інновацій; підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси; створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій; визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій; оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері; створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.

Література:

1. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 2006.

2. Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. — С.Пб.: Питер, 2010.

3. Медынский В. Г., Ильдеменов С. В. Реинжиниринг инновационного предпринимательства: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. В. А. Ирикова. — М.: ЮНИТИ, 2004.

4. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учеб. пособие / Под. ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2009.

5. Пригожин А. И. Нововведения: стимулы и препятствия (соци-альные проблемы инноватики). — М.: Политиздат, 2009.