Пивоваров Костянтин Володимирович

к.держ.упр., докторант Академії муніципального управління

Фінансовий контроль як важлива функція державного управління: термінологічна невизначеність

Реформування економічних відносин у напрямі ринкових перетворень в Україні охоплює тією чи іншою мірою всі сфери діяльності суспільства, зокрема й державний контроль, найважливішу ланку і невід’ємний його складник – фінансовий контроль.

На сьогодні не існує єдиного розуміння дефініції «державний фінансовий контроль». Деякі дослідники визначають метою державного фінансового контролю забезпечення законності й ефективності використання державних бюджетних і позабюджетних фінансових ресурсів та державної власності. Разом із тим інші автори включають у завдання державного фінансового контролю ще й перевірки стану та ефективності використання фінансових, трудових і матеріальних ресурсів підприємств. Отже, питання ідентифікації державного фінансового контролю з допомогою його предмета й місії є актуальним завданням.

Варто зазначити, що під фінансовим контролем розуміється сукупність форм, методів, прийомів здійснення ревізій і перевірок: фінансово-господарської діяльності підприємств, об’єднань, організацій, установ; законності операцій із формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, збереження власності; правильності та своєчасності виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, державними позабюджетними фондами; постановки бухгалтерського обліку й достовірності звітності.

Відтак, фінансовий контроль – це важлива функція держави, що забезпечує нормальне функціонування фінансової системи. З одного боку він є засобом поєднання функцій фінансового планування і прогнозування, фінансового обліку та статистики, з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. Це визначає інтегруючу роль фінансового контролю, недооцінка якої значно погіршує ефективність управління фінансовими ресурсами.

Однак, крім управлінського аспекту фінансового контролю, згідно
з яким його можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту у фінансовому секторі економіки, навіть найпростішій підхід має розглядати фінансовий контроль як систему, що включає контролюючі суб’єкти, підконтрольні об’єкти та контрольні дії.

У вітчизняній науці державний фінансовий контроль розглядається як різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю і полягає у встановленні фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об’єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, які залишаються у суб’єкта фінансових правовідносин у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів.

Таким чином, державний фінансoвий кoнтрoль – це складoва ефективного управління екoнoмічними oб’єктами та прoцесами, щo пoлягає у контролі за законністю, доцільністю, повнотою, своєчасністю та цільовим призначенням і використанням державних фінансових ресурсів.

На наше переконання, завдання державного фінансового контролю повинно полягати не в здійсненні нагляду за дотриманням норм використання державних фінансів, а в сприянні економному, ефективному, результативному, законному і прозорому використанню фінансових ресурсів держави.

За такого підходу буде цілком зрозумілим, по-перше, яку діяльність органів державної влади й держуправління слід зараховувати до державного фінансового контролю; по-друге, в якому напрямі треба вдосконалювати механізми державного фінансового контролю. Зокрема, до державного фінансового контролю слід зараховувати як безпосередньо здійснення фінансового контролю (в усіх його формах) органами державної влади й держуправління, так і законопроекту й нормотворчу діяльність та методологічне забезпечення цього контролю; міжгалузеву координацію контрольно-ревізійної роботи в системі органів державної влади; розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Крім того, з вищезазначеного призначення державного фінансового контролю випливає, що державний фінансовий контроль недоцільно розвивати лише в напрямі вдосконалення інспектування: ревізія не є інструментом дослідження та забезпечення ефективного й результативного використання навіть державних ресурсів, не кажучи вже про ресурси приватних підприємницьких структур і населення.

Таке широке розуміння державного фінансового контролю повною мірою відповідає цілям та завданням, які на нього покладаються, і вимагає існування розгалуженої системи органів – його суб’єктів.

Головним критерієм класифікації суб’єктів державного фінансового контролю слід вважати функціональне призначення суб’єкта системи державного фінансового контролю.

Суб’єкти державного фінансового контролю на практиці часто реалізують функції різних видів економічного контролю, якими є фінансовий, технічний і соціальний контроль. А ці види, в свою чергу, поділяються на підвиди: фінансовий – на бюджетний, податковий, митний, валютний, ціновий, банківський; технічний – на авторський, технологічний (виробничий), антимонопольний, пожежний, будівельний; соціальний – на медичний, санітарний, ветеринарний, освітній, екологічний. Саме тому часто говорять про фінансово-бюджетний, фінансово-господарський, фінансово-економічний контроль.

Отже, саме мета, з якою різні суб’єкти здійснюють фінансовий контроль, є визначальною для розуміння його сутності, а отже й напряму розвитку.