Вилгін Євген Аркадійович,

к.держ.упр., докторант Академії муніципального управління

Чинники ліквідації загроз виникненню кризових явищ у інвестиційно-будівельній сфері

Сьогодні основні ділянки будівельної діяльності зайняті вирішенням локальних завдань, діють відокремлено, у відриві від загальногалузевих інтересів, що знижує потенціал будівельного комплексу. Роль держави в будівельній діяльності відійшла на другий план.

Проте, держава, використовуючи різні економічні важелі й заходи, має впливати на формування сприятливого інвестиційного клімату в галузях і на підприємствах, сприяти підвищенню інвестиційного потенціалу підприємств.

Курс на формування ринкової економіки призвів до різкого ослаблення механізму державного управління економікою. Здійснення акценту на зміні форм власності, підвищенні ролі фінансових (включаючи бюджетні, податкові, інвестиційні, банківські) важелів супроводжувався зниженням ролі функціонального й галузевого державного управління. До того ж,виникненню кризових явищ в економіці сприяли не завжди узгоджені управлінські структури та їхні дії в центрі та на місцях.

Тому з впевненістю можна стверджувати, що однією із причин виникнення криз в економіці є помилки в реструктуризації та діяльності державних органів і ослаблення їхньої нормативно-регулюючої ролі. Під час здійснення реформ значного впливу набула невірна аксіома, що впровадження ринкових відносин саме по собі створює умови для економічного підйому.

Так, стало зрозумілим, але запізно, що у передкризовий період існували серйозні диспропорції між інвестиційно-будівельною діяльністю у певних галузях і сферах та економічною доцільністю їх розвитку.

Наприклад, існувало величезне, економічно невиправдане недофінансування будівництва й оновлення об’єктів житлово-комунального господарства, яке фактично призвело до погіршення якості комунальних послуг при збільшенні їх ресурсо місткості і підвищенні вартості. Або ж, в умовах нерозвиненого фондового ринку, прискорений штучним фінансовим попитом розвиток житлового будівництва, який, незначно поліпшивши ситуацію із забезпеченням населення житлом, призвів до економічно необґрунтованого збагачення певних груп на операціях із земельними ділянками, на фінансуванні та кредитуванні будівництва, торгівлі нерухомістю тощо.

Держава не була готова вчасно помітити і оцінити диспропорції, що виникали під впливом ринкових факторів, і вжити заходів регуляторного характеру для їхнього виправлення. Мабуть, чимало диспропорцій, тенденцій, зв’язків залишаються і досі непоміченими, без прискіпливого аналізу, а інвестиційно-будівельні важелі гармонізації економіки — зовсім не використаними. Тому держава у найближчому майбутньому має спочатку економічно обгрунтувати, а потім і реалізувати більш ефективну модель земельних відносин, фінансування, оподаткування, експорту-імпорту матеріалів і робіт у будівництві, впливу інших, у тому числі кризових факторів на розвиток будівельного комплексу, з огляду на вплив останнього на економічний розвиток.

Справа в тому, що функціонування ринкових відносин має як позитивні, так і негативні прояви. Разом зі стимулюванням підприємництва, повнішим забезпеченням потреб споживачів, активнішим впровадженням новітніх технологій та запровадженням ефективніших способів виробництва, ринкова модель господарювання приносить такі негативні явища як незбалансованість рівня виробництва й споживання;періодичне виникнення кризових явищ; невідповідність росту рівня цін і доходів населення, обминання підприємцями увагою соціальних потреб, відсутність інтересу до виробництва суспільно-необхідних, але нерентабельних товарів а також дисбаланс у розвитку окремих галузей економіки.

Все це свідчить про необхідність активної державної політики щодо стимулювання позитивних сторін ринкової системи, а також протидії негативним її характеристикам, зокрема періодичному виникненню економічних криз.

Криза – це крайнє загострення внутрішньо-організаційних та соціально-економічних відносин, а також відносин певної організації (в нашому випадку – це держава) із зовнішньоекономічним середовищем.

Світова ринкова економіка не знає прикладів організацій, яких коли-небудь не торкнулися кризові ситуації тією чи іншою мірою.

Відношення до кризових явищ в економіці кардинальним чином змінювалося протягом майже трьох століть з часу першої кризи, що протікала на початку XVIII ст. З того часу переважали твердження про те,що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять випадковий характер (Р. Робертус).

В середині 30-х рр. XX ст. виникла теорія Кейнса про те, що економічні кризи в умовах капіталізму неминучі й випливають із природи властивого йому ринку, а негативні наслідки можна згладжувати. При цьому Кейнс висунув ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

Руйнівна фаза розвитку кожної кризи визнається не стільки як суспільне зло, скільки як умова, що забезпечує поступальний розвиток економіки. Відповідно до хвилеподібного характеру розвитку економіки за прогресом очікується регрес і криза.

Нині об'єктивною умовою сучасної економіки є глобалізація економічних процесів виробництва, обміну, розподілу й споживання товарів і послуг, яка підсилює нестабільність національної й світової економіки в до такої межі, що держава не може контролювати процеси, які відбуваються за межами її кордонів, але які все більше впливають на національну й світову економіку в цілому.