Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

 

д.пед.н., Білик Л.І., д.пед.н., Лещинський О.П., к.б.н.  Чемерис І.А.,  к.б.н.Рига

Черкаський державний технологічний університет

Формування екологічної духовності студентів технічних напрямів як регулятора відповідального ставлення до довкілля

 

В сучасному світі значно посилилося антропогенне, головним чином деструктивне, техногенне навантаження на навколишнє  середовище.

Необхідність осмислення і подолання загрозливої ситуації висунула екологічну проблематику на одне з перших місць в ієрархії глобальних проблем сучасності, оскільки соціально-економічний розвиток держави протягом багатьох десятиліть характеризувався розбалансованою експлуатацією природних надр країни. При цьому екологізація  суспільства, і в першу чергу через освітні навчальні заклади, не стали пріоритетними для України. Ще в 1995 році у програмі ЮНЕСКО  було зазначено, що на сучасному етапі жодна країна без підготовки фахівців належного рівня не спроможна забезпечити рівень прогресу, який відповідає сподіванням суспільства, та у якому економічний розвиток здійснюється з урахуванням необхідності збереження навколишнього середовища [1]. У 2013 році на 37-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була схвалена Глобальна програма дій з освіти для збалансованого розвитку. Основний лейтмотив даної програми полягає в необхідності розробки нової моделі збалансованого розвитку з орієнтацією на баланс між економічною, соціальною та екологічною складовими розвитку   держав, оскільки  взагалі  збереження цивілізації та природи не можливе без спільних  зусиль міжнародної спільноти.

Становлення особистості студента сьогодні все більше пов’язують з екологічною освітою та вихованням, що визначає місце особистості у світі, як  невід’ємної частини природи, яка узгоджує своє життя і діяльність з закономірностями функціонування природи, вибудовує свої стосунки з нею на основі збереження екологічної рівноваги та охорони довкілля. Саме екологічна освіта повинна стати тим фундаментом, на якому має вибудовуватись освіта для збалансованого розвитку.

Питання формування світогляду і поведінки студентів технічного напряму у галузі охорони  навколишнього середовища вимагає комплексного аналізу і докорінної перебудови. Настав час відійти від опису  соціально- екологічних кризових явищ і перейти до пошуків оптимальних рішень взаємодії суспільства з природою, в основі  якої повинна бути активна природоохоронна діяльність, спрямована на раціональне використання та відновлення природних ресурсів

Екологічна освіта має можливості для цілеспрямованої, координованої та систематичної передачі інформації, що дозволяє забезпечити необхідну та осмислену кореляцію між знаннями та дією, закласти основи екологічної культури особистості, навчити студентів усвідомлювати проблеми оточуючого їх середовища і відповідально ставитись до  природи та її багатств протягом життя.  Формування особистої відповідальності за збереження довкілля   ТІСНО пов’язане з переорієнтацією особистісних цінностей, оскільки система особистісних цінностей є головним регулятором діяльності та ставлення людини до навколишнього світу. У Національній доктрині розвитку освіти України одним з пріоритетів державної політики є формування в особистості національних та загальнолюдських цінностей [2]. У зв'язку з цим екологічне виховання студентської молоді ми розглядаємо як виховання ціннісного і відповідального ставлення до природи. Відповідно до цього основним завданням нашого дослідження було розробити основні критерії та визначити рівні сформованості екологічної відповідальності у студентів вищих технічних навчальних закладів, а також методику її діагностування. Відповідальність, у нашому розумінні, - це духовна якість особистості, компонентами якої є моральність, воля, і активність і, насамперед, моральна відповідальність людини перед природою. Визначаючи екологічну відповідальність як духовну якість особистості, що виражається у ставленні до оточуючого середовища як частини себе ми відмічаємо, що екологічно відповідальна людина ніколи не завдаватиме шкоди природі, якщо вона не хоче зашкодити собі. Екологічна відповідальність - це теоретичне усвідомлення і практична готовність ставитись до природи як до середовища свого існування. Саме духовність і відповідальність сутнісно відрізняє людину від тваринного світу, яким керують біологічні інстинкти (інстинкт самозбереження, продовження роду). Людина піклується про себе, свою сім’ю, а отже повинна дбати і про дім, у якому  вона живе, про природу, з якою вона, нерозривно пов’язана.Екологічна духовність — це якість, яка характеризує вищий рівень розвитку людського в людині, вищий рівень розвитку її екологічної свідомості. Проте, ступінь усвідомлення цього взаємозв’язку може бути різним, що дозволяє говорити про різні рівні розвитку екологічної духовності людини.

На низькому і середньому рівнях становлення духовних цінностей особистості, ступінь усвідомлення нею свого взаємозв’язку зі світом ще не достатній для того, щоб говорити про сформованість духовних цінностей. Лише на третьому, високому рівні духовні цінності особистості стають її якістю, перетворюючись на особисту причетність і відповідальність. Виходячи з цього, ми виділяємо дев’ять послідовно зростаючих рівнів сформованості екологічної відповідальності, тобто кожен з виділених рівнів становлення екологічної духовності ділимо ще на три підрівні [3]. Це дозволяє досить повно і точно виділити характерні ознаки сформованості кожного рівня та розглядати їх як критерії сформованості при діагностуванні.

 

Література:

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001. – 24 с.

2. Environmental education: normative documents and methodical materials / UNESCO, 1998. -446 p

3. Екологічна відповідальність студентів: теоретико-методичний аспект. Монографія. – Черкаси: Вертикаль, 2004. – 340 с.