Романенко Я.А.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

«КОСМІЧНА ОПЕРА» ФРАНСІСА КАРСАКА У ФРАНЦУЗЬКІЙ НАУКОВІЙ ФАНТАСТИЦІ

Основним аспектом цієї роботи є дослідження творчості Франсіса Карсака, який наслідував не тільки кращі традиції французької фантастики Жуля Верна та Жозефа Роні-ст. У цьому дослідження нам представляється доцільним відстежити витоки нової течії, започаткованої Франсісом Карсаком у французькій фантастичній літературі.

Перші творчі спроби Карсака припали на воєнні роки. Але ж тільки завдяки випадку радянський читач зміг познайомитися з творчістю цього яскравого письменника і науковця. Існування цензури в СРСР та ідеологічні міркування, які дуже не вітали жанр космічних пригод, вважали подібну літературу занепадницькою та нікчемною. Тому за радянських часів жанр був майже невідомий радянським шанувальникам фантастики.

І тим не менше принаймні один твір письменника, який потім зарекомендував себе як автор справжньої «космічної опери» побачив світ аж у 1965 році – накладом, який сягав майже півмільйона примірників.

Книжка зовсім нікому не відомого французького автора Франсіса Карсака вийшла у видавництві «Думка». Роман називався «Робінзони Космосу».

Ніхто, втім, «оперних» рецидивів в творі співвітчизника і продовжувача справи великого Жуля Верна тоді не розгледів. В романі Карсак описав, як в результаті космічного катаклізму декілька шматків земної поверхні з розташованими там людьми «відкололися» і потрапили на іншу планету, населену розумними «кентаврами», яку потім назвуть Теллусом. Радянські критики особливо наголошували у своїх статтях і рецензіях на «факт» мирного співіснування землян з аборигенами ...

І навіть пізніше, коли російською мовою з'явилися інші книги Карсака – на цей раз, справжні представники «космічної опери»: «Прибульці нізвідки», «Втеча Землі» та «Леви Ельдорадо», - про автора у пресі говорилися в основному тільки хороші речі. Особливо відзначали його гуманізм, соціальний оптимізм, миролюбність і навіть ... «інтернаціоналізм», а також уміння будувати захоплюючий сюжет – гідне продовження романтичних та пізнавальних традицій великого співвітчизника-класика Жуля Верна.

Карсака стали протиставляти американській «антигуманній, занепадницькій, пронизаній насильством та ксенофобією «космічній опері. Але, чогось недогледіли рецензенти Карсака…

Як абсолютно вірно зазначив у свої статті відомий російський публіцист, перекладач та критик фантастики, Володимир Гаков, сюжети, підходи й розмах в книжках Карсака «…нічим принципово не відрізнялися від творчої манери, скажімо, тепер вже добре відомого і у нас визнаного короля жанру – Едмонда Гамільтона...»

Але ж і в «гуманного» і «оптимістичного» Карсака ми виявляємо майже те ж саме.

У «Робінзонах космосу» білі колоністи розчищають собі «життєвий простір» за рахунок місцевих аборигенів, «слвипів», яким не пощастило жити на землях, які приглянулися французам.

В єдиній його трилогії, що складається з романів «Прибульці нізвідки», «Цей світ - наш» і «Космос - наш дім», ера загальногалактичного братерства настає лише після того, як «нашим» (гуманоїдам) вдається остаточно побороти якихось там злобних і агресивних, негуманоїдних «місліков», що гасять зірки! І в більш пізньому романі «Леви Ельдорадо», незважаючи на очевидну симпатію автора до відсталих аборигенів, втручання в їхні справи високорозвинених землян всі теж наче в порядку ... Хоча, заради справедливості, треба сказати, що цього разу головним антагоністом головних героїв є доволі земна сутність – «Міжпланетне металургійне бюро».

Це, до речі, одна з рис, яка дещо відрізняє Карсака від його заокеанських колег. Як й його специфічний гуманізм, на який явно наклала відбиток частка його біографії та участь у русі Опору під час окупації Франції. У «Робінзонах космосу» головні герої, котрим симпатизує автор, не дуже переймаються міркуваннями гуманізму, коли починається маленька «громадянська війна» між Замком та Селищем, вони спокійнісінько вішають «зрадників» та «військових злочинців» - у першому разі, навіть без будь-якого суду. Відрізняють Карсака від американських «оперників» також явно соціалістичні погляди: саме у такий спосіб будують своє життя жителі Теллуса у його «Робінзонах». Але й там Добро і Зло чітко відокремлені одне від одного.

Є й ще одна спільна риса, яка поєднує американських «оперників» з Карсаком – серіальність. Те, що Карсак написав вже зазначену вище трилогію, розпочату «Прибульцями нізвідки», це тільки початок, судячи за все, у 1966 році він задумав цілу серію про пригоди геолога Тераї Лапрада та розпочав втілювати свій замисел повістю «Гори долі».

Отже, Карсак також є творцем такої ж «космічної опери», як й Гамільтон, Берроуз, «Док» Сміт, Уільямсон.

Інша справа, що книжка у цьому жанрі може бути майстерною, високопрофесійною, такою, що тримає читача в напрузі від першої до останньої сторінки і вражає неабиякою фантазією. Але ж частіше ж під звичним словосполученням ховається формена «оперетка», вульгарна й убога імітація, виріб, макулатура, безплідне топтання по стежках, вже прокладених іншими.

І Едмунд Гамільтон, і Едгар Берроуз, і Франсіс Карсак писали, по суті, той же самий різновид масової літератури (відмінності між ними обумовлені відмінностями культурно-історичними та у життєвому досвіді, але ж, зрештою, це тільки національна специфіка).

Карсак дійсно багато в чому продовжив традиції, закладені у французькій фантастиці Жулем Верном і Жозефом Роні-старшим. У першого він узяв оптимістичний погляд на можливості науки і техніки, за допомогою яких можна протистояти навіть космічної катастрофи, а другий заразив Карсака оптимізмом іншого роду: контакт з представниками іншого життя в космосі не тільки можливий, а й обов'язково відбудеться.