Право/ 13. Международное право

Студентка Гриценко К.В.

Науковий керівник: Бичківський О.О., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет, Україна

Загальна характеристика інституту захисту прав дитини в міжнародному приватному праві

Як зазначає Гончаренко М.О, права дитини – це певні можливості, зумовлені особливостями фізичного, психічного та розумового розвитку людини, які визначаються та здійснюються у певний період її життя, закріплені у міжнародному та національному праві, мають особливий механізм реалізації та захисту [1, 312]. Права дитини повинні бути захищені і за допомогою міжнародного приватного права, оскільки специфіка предмета правового регулювання полягає в наявності іноземного елементу, в якому одним із видів є іноземний суб’єкт. Тим паче дана тема не достатньо вивчена в юридичній науці і комплексного підходу щодо розгляду її не було здійснено.

Питання міжнародно-правового статусу дитини та міжнародно-правового захисту прав дитини висвітлені у роботах О. І. Вінгловської, І. К. Городецької, Ю. В. Деркаченко, О. М. Старовойтова, Н. В. Плахотнюк, Р. Ф. Рахімова, Т. О. Титової, проте в дослідженнях даних авторів спеціально не розглядалася проблема ефективності використання міжнародних механізмів захисту прав дитини як важливої складової національної безпеки держави.

Особливість міжнародного приватного права є наявність специфічного методу та норм (колізійно-правовий метод та колізійні норми), які відрізняють його від інших галузей права. Зазначене врегулювання приватноправових відносин в сфері захисту прав дитини є не винятком. Тому необхідно проаналізувати та виокремити основні аспекти здійснення такого регулювання.

За загальним правилом міжнародне приватне право складається з трьох головних частин, які відповідно називаються, міжнародний цивільний процес, колізійне або конфліктне право (право колізії законів, право конфліктів законів) і матеріально-правове регулювання, яке безпосередньо визначає права і обов’язки в правовідносинах з іноземним елементом [1, 313].

Міжнародний цивільний процес у сфері прав дитини відповідає, наприклад, на питання про компетенцію того чи іншого органу при розгляді конкретної справи, тобто вирішується проблема юрисдикції. Наприклад, коли справа стосується визнання та виконання на території України рішення іноземного суду щодо стягнення аліментів на дитину.

Крім того, при розгляді справи йдеться і про правовий статус дитини та осіб, які її представляють. Конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973 року встановлено, що Орган Держави походження вважається таким,що має юрисдикцію для цілей цієї Конвенції: 1) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів зазвичай проживали в Державі походження на момент відкриття провадження у справі; або 2) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів були громадянами держави походження на момент відкриття провадження у справі; або 3) якщо відповідач прийняв юрисдикцію цього органу, висловивши це або подавши докази під час розгляду справи по суті, не заперечуючи проти юрисдикції [2].

Що стосовно питання про стягнення аліментів або про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на користь особи, яка проживає за кордоном, в Україні вирішується з урахуванням Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про міжнародне приватне право» [3].

Колізійне право визначає низку колізійних прив’язок, які стосуються дітей. Зокрема, щодо встановлення та оскарження батьківства, прав та обов’язків батьків і дітей, зобов’язання щодо утримання, міжнародного усиновлення. Так, відповідно до Закону встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження; права та обв’язки батьків і дітей – особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини; усиновлення та його скасування – особистим законом дитини або усиновлювача [1, 314].

Зобов’язання щодо утримання підпорядковуються колізійному принципу місця проживання особи, яке має право на утримання. Договори про правову допомогу передбачають застосування до аліментних обов’язків закону громадянства дитини (договір з Молдовою, Польщею); закону держави, на території якої проживає особа, яка має право на утримання (договір з Латвією, Чехією) [4].

Матеріальне право, в свою чергу, закріплює, яким чином безпосередньо визначаються права і обов’язки сторін в правовідносинах. Україною була ратифікована Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка окреслює саме матеріальні права дитини, а з 27 вересня 1991 року і для дитини – громадянина України. Крім того, слід назвати такі міжнародні договори, які врегульовують сферу захисту, прав дитини: Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, від 15 жовтня 1975 року, Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, Конвенція про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року, Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 29 січня 1996 року та ін. [1, 315].

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [5]. Тобто міжнародні договори, які належним чином введені в національне законодавство, є юридично обов’язковими для громадян України.

Таким чином, було проаналізовано загальні засади правового регулювання інституту захисту прав дитини в міжнародному приватному праві. А саме, зазначається міжнародний цивільний процес, колізійне та матеріально-правове регулювання. Акцентовано увагу на нормативно-правових актах, що регулюють дані відносини, якими є акти національного і міжнародного характеру. У свою чергу, законодавство України потребує створення такої правової бази захисту прав і свобод дітей, яка б повною мірою відповідала б міжнародним стандартам і забезпечувала реалізацію прав кожної дитини та передбачала механізм захисту цих прав у випадку їх порушення.

Література:

1. Гончаренко О.М. Захист прав дитини за допомогою норм міжнародного приватного права / О.М. Гончаренко // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2011. - № 165 (2). - С. 312-316.

2. Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

3. Про міжнародне приватне право: Закон Украъни выд 23 червня 2005 року № 2709-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

4. Трестер Ю.О. Міжнародні механізми захисту дітей [Електронний ресурс] / Ю.О. Трестер. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=632

5. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.