Скрипка А.О., студентка

Запорізький національний університет, Україна

До питання про релігійний чинник у типологізації національних правових систем

Релігія є однією з детермінант функціонування як правової системи в цілому, так і її окремих елементів. Догмати певного віровчення, релігійна практика є одним із чинників, що, впливаючи на державно-правову дійсність, визначають самобутність і особливість правових систем країн, громадяни яких сповідують ту чи іншу релігію. З іншого боку, етичні константи, що є спільними для більшості релігій, виступають одночасно і чинником зближення різних правових сімей.

У сучасній літературі питання релігійного чинника у типологізації національних правових систем ще не вивчено належним чином, хоча в історії філософської і правової думки подібні спроби у різних формах мали місце. Так, ще Ш.Л. Монтеск’є вказував на ті відмінності у правовій і державній традиції країн Європи, ісламського світу, Японії, Індії та ін. [1], що мають релігійне коріння. Зокрема, він обґрунтовував, що розбіжності у політичних режимах християнських та мусульманських країн визначаються особливостями відповідних релігій, а ідеологічна відмінність між течіями у християнстві зумовлює тяжіння протестантських держав до республіканської форми правління, а католицьких - до монархічної . Релігійний критерій присутній і в класифікації типів держави, яку пропонував Гегель. Він виділяв чотири всесвітньо-історичні царства: східне, грецьке, римське та германське. Причому, якщо у першому типі (східному царстві), на його думку, релігійні та моральні приписи водночас є і державними, і правовими законами (Гегель розрізняє ці поняття), то останній, найбільш розвинений тип держави (германське царство) визначається як світське [2], тобто в основу типології покладено у тому числі рівень відокремленості права і держави від релігії. Висновок М. Вебера про більшу здатність протестантів до розвитку господарських відносин, а так само до розвитку відповідного правового регулювання ґрунтується на дослідженні особливостей протестантської релігійної доктрини і практики порівняно з іншими конфесіями [3]. Критерій ступеня відмежованості права від релігії, а держави - від церкви серед іншого покладено в основу класифікації правових типів комплексних суспільств відомого соціолога права Г.Д. Гурвича. Він протягом історії людства виділяє: 1) правові системи полісегментарних суспільств, що мають магічно-релігійну основу; 2) правові системи суспільств, гомогенізованих за теократично-харизматичною ознакою; 3) відносно раціоналізовані правові системи; 4) правові системи феодального суспільства з наполовину раціональним і наполовину магічним базисом; 5) найбільш раціональні правові системи; 6) повністю відокремлені від церкви і раціоналізовані правові системи суспільств, об’єднані під перевагою територіальної держави і автономії індивідуальної волі; 7) перехідні правові системи сучасних суспільств. Якщо перші чотири типи, на думку вченого, характеризуються різними ступенями сакралізації права і теократичною природою державної влади, то останні три пов’язані з розмежуванням права і релігії та держави і церкви [4].

Натомість у сучасних наукових працях з теорії правових систем та у сфері порівняльного правознавства майже не досліджуються питання релігійної детермінації специфіки окремих правових систем. Так, вітчизняні вчені - взаємодію правової та релігійної систем взагалі не згадують.

Компаративістські дослідження обмежуються лише констатацією певних відмінностей між правовими сім’ями, що пов’язані з релігійним впливом, не намагаючись встановити причинно-наслідкові зв’язки.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що значення різних форм впливу релігії на правоутворення змінювалося протягом усієї історії людства. Якщо на ранніх етапах найвагомішу роль відігравала пряма форма, то в умовах сучасного секуляризованого світу здатність релігії виступати детермінантою правогенезу виявляється переважно в опосередкованих формах впливу.

Література:

1. Монтескье, Ш.Л. Избранные сочинения / Ш.Л. Монтескье / общ. ред. и вступ. ст. М. П. Баскина. – М. : Госполитиздат, 1955. – 559 с.

2. Гегель, Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В. Ф. Гегель : пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.

3. Вебер, М. Избранные произведения / М. Вебер : пер с. нем. М.И. Левина и др.; сост., ред. и послесл. Ю.Н. Давыдова; предисл. П.П. Гайденко. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.

4. Гурвич, Г.Д. Философия и социология права : избранные сочинения / Г.Д. Гурвич : пер. с франц., англ. М. В. Антонова, Л.В. Ворониной. – СПб. : Изд. дом СПб. гос. ун-та, изд-во юрид. фак. СПб. гос. ун-та, 2004. – 848 с.