Проблеми встановлення психологічного контакту і психологічного впливу під час проведення допиту

Мартинюк А.О., студентка

Науковий керівник:

к.ю.н., доцент Сабадаш В.П.

Запорізький національний університет

Допит – слідча (судова) дія, яка є регламентованим кримінальними процесуальними нормами інформаційно-психологічним процесом спілкування осіб, що беруть у ньому участь, спрямованим на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит – це процес передавання слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов'язані з нею обставини та осіб. У цьому процесі слідчий має зберігати ініціативу та проявляти знання не лише з кримінального права та процесу, але і з психології. Тут функції психології пов‘язані з трьома процесами, що зумовлюють зрештою обсяг і рівень пізнання при допиті. До них належать:

а) діагностика особи допитуваного;

б) система психологічних прийомів, що сприяють одержанню інформації;

в) оцінка інформації, одержаної під час допиту, з позицій її вірогідності та доказового значення [1].

Достатньо важливим є встановлення психологічного контакту із особою, що допитується. Сьогодні у психологічній науці, на жаль, не існує загальноприйнятого визначення поняття «психологічний контакт». Також не сформовано єдиної думки щодо етапів встановлення психологічного контакту, факторів, які позитивно чи негативно впливають на цей процес, а також визначають особливості його протікання в різних умовах зовнішнього середовища. Чимало дослідників вивчали цей психологічний процес, але не завжди його називають власне «психологічним контактом». У низці наукових праць зустрічаються й такі визначення: «консультативний контакт» – в межах психологічного консультування його використовували Р. Джордж і Т. Кристіане, А. Елліс, К. Роджерс, Р. Кочюнас; "комунікативний контакт" – К. Станіславський, М. Єнікеев, А. Дулов та ін.; "психотерапевтичний контакт" – В. Ташликов та ін. Серед останніх напрацювань, присвячених вивченню особливостей встановлення психологічного контакту між суб’єктами взаємодії, можна виокремити дисертаційне дослідження О.А. Воробйової «Професійно-психологічні особливості контактності слідчих під час допиту», яка проходила в межах спеціальності 19.00.03 – "Психологія праці, інженерна психологія, ергономіка (психологічні науки) [2]. У цій роботі контактність особистості розглядається як компонент структури мовного акту, який спонукає до внутрішньої організації вербального спілкування та безперебійного протікання комунікації. Вміння успішно встановлювати психологічний контакт зі співрозмовником є одним із показників високої контактності особистості. Тобто успішне встановлення психологічного контакту між слідчим і допитуваним є, на думку автора, результатом високого рівня контактності самого слідчого. Поняття «встановлення психологічного контакту під час допиту» трактується авторкою роботи як створення відповідної атмосфери та встановлення сприятливих відносин між слідчим і допитуваним, що стає чинником професійно-психологічного впливу на допитуваного і сприяє вирішенню завдань даної слідчої дії [2].

В ході досудового слідства з боку слідчого також часто застосовується психологічний вплив на допитуваного з метою отримання повної та достовірної інформації. Проте не завжди цей вплив є законним та правомірним та не завжди слідчий вибирає доцільний для тієї чи іншої ситуації метод впливу на конкретну людину. Науковцями досліджувалися питання застосування психологічного впливу, критерії допустимості застосування вказаних методів, проводилася їх класифікація, проте обмаль уваги присвячено застосуванню методів впливу до окремих категорій осіб, зокрема на неповнолітнього. Питанням дослідження поняття психологічного впливу та його застосування на окремих осіб у процесі досудового розслідування присвячені роботи багатьох науковців. Зокрема, проблемі здійснення психологічного впливу в сучасній правовій літературі приділяють увагу такі вчені, як В.Г. Андросюк, О.М. Корнєв, В.А. Коновалова, Н.Є. Милородова, Л.М. Балобанова, В.В. Бедь. Визначення і класифікацію конкретних прийомів та методів психологічного впливу здійснено у наукових розвідках М.І. Порубова, М.В. Костицького, Ю.В. Чуфаровського, М.П. Хайдукова, І.Є. Биховсько, С.О. Гарькавця. Питання критеріїв допустимості застосування вказаних методів у центрі уваги Н.І. Єфімової, В.П. Бахіна, В.І. Гончаренко, В.О. Коновалової, В.Г. Лукашевича та М.В. Салтевського. Юридичні і психологічні аспекти застосування методів психологічного впливу досліджувалися в роботах О.Р. Ратінова, В.О. Коновалової, В.Ю. Шепітька, В.В. Юстицького, В.Г. Андросюка, О.М. Столяренка, М.І. Єнікєєва, Ф.М. Сокирана, Є.Л. Доценко, Т.С. Кабаченко, Є.В. Сидоренка, Л.Б. Філонова та ін.

У загальноправовому сенсі під впливом розуміється дозвіл, спонукання або примус до виконання чи невиконання певних дій, що проводиться певним чином та з метою регулювання на основі юридичних норм взаємин певних осіб, органів, організацій [3, с. 198–199]. Згідно з порядком застосування методів психологічного впливу, який розроблено відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Законів України «Про психіатричну допомогу», «Про соціальні послуги», психологічний вплив є застосуванням спрямованих дій на психіку людини, усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного переформування або сугестії для формування певної системи уявлень, дій та відносин, які суб’єктивно сприймаються особою як особисто належні. На думку А.В. Павленко, психологічний вплив являє собою сукупність психологічних методів, які застосовуються у діяльності працівників правоохоронних органів, а процес вибору конкретного методу є саме механізмом психологічного впливу [4, с. 259]. Ф.М. Сокиран під психологічним впливом на досудовому слідстві розуміє комплекс прийомів, які застосовуються в процесі передачі, опрацювання та використання доказової інформації, викликаючи відповідну реакцію, що дозволяє діагностувати психічний стан особи, контролювати хід її думок, ставлення до певних фактів для зміни її поведінки в напрямі одержання правдивої і повної інформації [5, с. 4]. На нашу думку, найчіткіше визначення поняття психологічного впливу стосовно діяльності слідчого розкрито В.О. Коноваловою, яка пише, що сутність впливу визначається «комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи слідчого, обвинуваченого, підозрюваного і вибором найбільш ефективних прийомів виконання слідчих дій» [6, с. 102]. Психологічний вплив на окремих осіб у ході кримінального провадження покликаний блокувати чи зменшувати протидію тих людей, які свідомо викривлюють чи приховують істину. Метою психологічного впливу є виховання чи перевиховання особистості, стимулювання її до законослухняної поведінки, мотивування будь - якої особи до відкритості та щирості при свідченні. Методи психологічного впливу є способом впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до дачі показів з приводу обставин правопорушення чи злочину [7, с. 43].

Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Вони застосовуються не в повному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільш прийнятною в даній ситуації. Наприклад, спостереження, що використовується для діагностики психологічного статусу особистості (типу темпераменту — реакції на подразник, рис характеру індивіда), охоплює лише такі показники, що визначають поведінку особи на початку допиту. Оскільки матеріал для спостереження, що виражається в зовнішніх проявах особи, надзвичайно обмежений, то і його результати завжди мають попередній, орієнтовний характер. У подальшому в процесі допиту вони можуть доповнюватися і коректуватися. Залежно від ступеня прояву якостей особистості метод спостереження може дати вагомі результати. Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рис характеру та ознак темпераменту, що свідчать про психологічні особливості допитуваного. До сфери спостереження входять: манери допитуваного, його комунікабельність (на початку допиту), реакція на подразник (поставлені запитання), психічний стан, викликаний процесуальним становищем і необхідністю спілкування. При оцінці результатів спостереження не слід забувати, що особа, за якою спостерігають, перебуває у незвичній обстановці і мікросередовищі, в яких вона зазвичай поводиться вільно та невимушено. У новій обстановці, де допитуваний не завжди знає свою роль і майбутнє процесуальне становище (свідок, підозрюваний, обвинувачений), він стримує свої прояви, нерідко надає своїй поведінці заздалегідь обрану ним форму. Ця обставина багато в чому спотворює враження слідчого, істинне враження можна одержати від допитуваного в процесі спостереження, і це слід ураховувати у процесі допиту. Для діагностики особи допитуваного може використовуватися і метод бесіди, трансформований для цієї мети. Відомо, що допит і бесіда і розрізняються за своєю процесуальною сутністю і завданнями. Крім того, бесіда не передбачає регламентованого процесуального режиму. Однак у процесі допиту, предмет якого чітко обмежено, може мати місце і бесіда, яка переслідує мету абстрактного вільного обміну інформацією для встановлення психологічного контакту з допитуваним.

Отже, з метою успішного проведення допиту продумуються методи встановлення психологічного контакту з допитуваним та психічного впливу на особу. З точки зору тактики допит розділяють на стадії: підготовчу (вступну), вільної бесіди допитуваного і його відповідей на запитання слідчого. На підготовчій стадії слідчий встановлює особу, яка з'явилася на допит, її анкетні дані, роз'яснює особі її права та обов'язки, вирішує питання про участь перекладача.

Якщо допитуваний відмовляється давати покази, слідчий намагається втягнути допитуваного в діалог, в процесі якого досить терпляче пояснює негативні наслідки зайнятої позиції щодо відмови давати покази. При цьому намагаються викликати в обвинуваченого активну оборонну позицію, у зв'язку з чим той починає давати пояснення. Тому важливим є наявність певних компетенцій з психології у особи, яка проводить допит.

Список використаних джерел

1. Шепітько В. Ю. Криміналістика: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 728 с.

2. Воробьева Е. А. Профессионально-психологические особенности контактности следователей в условиях допроса : дис. на соискание ученой степени канд. психол. наук : спец. 19.00.03 / Елена Анатольевна Воробьева. — М., 2003. — 266 с.

3. Юридический энциклопедический словарь / гл. ред. А.Ю. Сухарев; ред. кол.: М.М. Богуславський и др. – 2-е изд., доп. – М., 1987. – 528 с.

4. Павленко А.В. Методи психологічного впливу в правоохоронній діяльності: можливості та межі застосування / А.В. Павленко // Наукові праці МАУП. – 2010. – Вип. 3 (26). – С. 259–261.

5. Сокиран Ф.М. Сучасні концепції психологічного впливу на досудовому слідстві / Ф.М. Сокиран. –К.: НАВСУ – НВТ «Правник», 2002. – 172 с.

6. Коновалова В.О. Юридична психологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. О.Коновалова, В. Ю. Шепітько. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 424 с.

7. Бедь В.В. Юридична психологія: навч. посібник / В.В. Бедь. – Видання друге, стереотипне. – Львів: Новий світ – 2000, 2004. – 380 с.