Право/8. Конституційне право

Демченко Ю.О.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

СВОЄРІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

Правовідносини є головним засобом, за допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. У конституційному праві проблема правовідносин є складною і багатогранною. Предметом активних наукових досліджень правовідносини стали ще в ХІХ ст., коли відомі вчені царської Росії, зокрема Д.Д. Грімм, І.О. Покровський, Л.Й. Петражицький, В.М. Хвостов та ін., намагалися зрозуміти витоки, тобто правову природу формування таких відносин [1, с. 41].

Сучасний аналіз юридичної літератури показав, що більшість учених визнає конституційні правовідносини результатом дії норм конституційного права на суспільні відносини [1, с. 42]. Проте лише частина суспільних відносин в Україні регулюється нормами права, інша – ні, оскільки відносини дружби, кохання, вірності, релігійної приналежності знаходяться поза сферою правового регулювання. Вони є проявом соціального буття Конституції, складаючи її дієвопрактичну основу та забезпечуючи зв'язок Основного Закону з найважливішими соціальними процесами шляхом своєрідного опосередкування конституційної практики [2, с. 274-277].

Особливим видом конституційно-правових відносин є так званий правовий статус. Його характерна риса – чітка визначеність суб’єктів правовідносин [3]. Це учасники суспільних відносин, наділені правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права.

Щодо суб’єктів конституційного права України, то на відміну від суб’єктів інших галузей права вони відрізняються своєю багатоманітністю. Якщо для більшості галузей приватного права основними суб’єктами є переважно фізичні та юридичні особи, то конституційному праву України властиве широке коло учасників відповідних правовідносин [4, с. 59-68].

Найважливішим учасником конституційно-правових відносин є народ України. Відповідно до ст.5 Конституції України Український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Тому, наступним важливим суб’єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади. Окрім Президента України (ст. 102 Конституції України), Конституція та закони України визначають такі органи держави, як: Верховна Рада України ( ст. 75 Конституції України), Рахункова палата (п. 16 ст. 85, стаття 98 Конституції України), Кабінет Міністрів України (ст. 113 Конституції України), суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України), Національний банк України (п.18 ст. 85 Конституції України), Конституційний Суд України ( ст. 147 Конституції України), місцеві державні адміністрації в областях і районах, міста Києві та Севастополі (ст. 118 Конституції України).

Самостійними суб’єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці [4, с. 59-68].

Цей перелік суб’єктів конституційно-правових відносин є невичерпним. Нині утверджуються й  інші суб’єкти конституційних правовідносин, наприклад, лобісти і лобістські об’єднання тощо. Виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин безпосередньо пов’язані з такими елементом, як об’єкти конституційного права.

На думку Ю. Тодики об’єктами конституційно-правових відносин України є: суверенітет народу, державний і національний суверенітет, конституційний лад та його захист, людина, її права і свободи, влада, територія.

Важливе значення для конституційно-правових відносин має юридичний факт. Він передує їх виникненню. Юридичні факти є конкретними життєвими обставинами, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Вони виступають обов’язковим елементом конституційно-правових відносин.

Отже, аналізуючи вище викладене, можна зробити висновок, що конституційно-правові відносини –це врегульовані нормами конституційного права і гарантовані державою суспільні відносини, які виникають між суб’єктами з приводу реалізації конституційних прав та обов’язків. Вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст, характеризуються особливими суб'єктами та об’єктами. Конституційно-правові відносини виступають формою юридичних зв’язків між суб'єктами правового спілкування, будучи одночасно результатом дії норм конституційного права як норм вищої юридичної сили та прямого механізму дії. Ці відносини виникають із практичної діяльності відповідних суб'єктів державно-правових зв'язків.

Таким чином, проблеми конституційно-правових відносин повинні досліджуватися і вдосконалюватися задля майбутнього нашої держави.

Література

1. Задорожня Г.В. Конституційне право України: підручник / Г.В. Задорожня, Ю.А. Задорожний, І.М. Сопілко. – К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. – 448 с.

2. Єзеров А. А. Наукове дослідження конфліктності конституційно-правових відносин як перспективний напрямок розвитку науки конституційного права / А. А. Єзеров // Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – Вип. 22. – С. 274-277.

3. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. – К. : Видавничий Дім « Ін Юре», 2002. – 544 с.

4.Скрипнюк О. Специфіка конституційно-правових відносин в Україні / О. Скрипнюк / Вісник Академії правових наук України. - 2010. - № 3. - С. 59-68.