Право/8. Конституційне право

Дорошенко Т.А.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Проблеми реалізації конституційних прав людини і громадянина України

Дана робота присвячена проблемі реалізації конституційних прав людини і громадянина України. Перелік таких прав знаходяться в розділі ІІ Конституції України [1], але важливо зазначити, що сама наявність їх в Основному Законі, на жаль, не гарантує належну їх реалізацію.

Стаття 24 Конституцій України проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1]. Найчастіше при працевлаштуванні на українські підприємства зустрічається дискримінація за статевою ознакою (гендерна дискримінація). Роботодавці не бажають наймати жінок, як і мають малолітніх дітей, сім'ю, вважаючи, що перешкодою будуть слугувати численні відпустки, неготовність до відряджень.

Вікова дискримінація теж не оминула Україну. За результатами соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 49,9% респондентів вважають, що в Україні існують вияви дискримінації, і майже половина з таких респондентів назвали саме обмеження прав громадян за віковою ознакою. З таким порушенням в основному зіштовхуються випускники вищих навчальних закладів без досвіду роботи. Виникає запитання: де ж молодим спеціалістам здобувати цей досвід? Роботодавці не враховують переваги наймання недосвідчених молодих фахівців: вони швидко вчяться, готові до виснажливої праці та завжди можуть запропонувати креативний вихід з будь-якої ситуації [3].

Інша конституційна норма, яку неодноразово порушують, це стаття 28 в якій вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню [1].

Відповідно до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, прийнятої в 1984 р., учасницею якої є Україна, - "катування" будь-яка дія, якою певній особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання (фізичне чи моральне), щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або з їх мовчазної згоди [2].

За даними Харківського соціального інституту досліджень оцінна кількість жертв тортур у ході розслідування в міліції України у 2011 році становила 113 тисяч осіб, у 2015 році кількість тих, проти кого було застосовано тортури в ході розслідування, зменшилась до 62 тисяч. На жаль, особи, які постраждали від незаконних дій, в більшості випадків не звертаються за захистом своїх прав, адже побоюються подальших незаконних дій з боку правоохоронних органів. Офіційна статистика за 2012 рік Генеральної прокуратури України така: до суду спрямовано 44 кримінальні справи, пов’язаних із застосуванням насильства співробітниками органів внутрішніх справ стосовно 88 осіб, із них за ст. 127 Кримінального кодексу (катування) – 8 справ щодо 21 особи. Варто зазначити, що українці незадоволені рішенням українських судів, тому вони звертаються до Європейського суду з прав людини. Виграшні справи були такі: «Клішин проти України», «Грігор’єв проти України», «Савін проти України», «Яценко проти України», «Мута проти України», «Василь Іващенко проти України», «Алєксахін проти України» та інші. Дана статистика свідчить про, по-перше, значну недовіру до суду, по-друге, порушення судом об'єктивності при вирішені справ [3].

Стаття 26 Основного Закону проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. На нашу думку, часто ця норма порушується засобами масової інформації. До остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах стверджувати, що дана особа є "злочинцем". ЗМІ формує громадську думку, що спричиняє певний тиск на об'єктивність судді, чим порушується права людини на спрвадливий та неупереджений суд.

Отже, можна зробити висновок, що, якщо норми закріплені в Конституції України чи інших нормативно-правових актах, це не гарантує належну їх реалізацію. У будь-якому перешкодженні скористатися законними правами, особа повинна намагатися зібрати належні докази порушення та звертатися до суду за захистом своїх прав. Якщо особа вичерпала національні засоби захисту прав, вона може звернутися за відновленням справедливості до Європейського суду з прав людини та громадянина, але і це не гарантує, що заяву приймуть, а якщо відкриють провадження, то судовий процес може затягнутися на роки.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Моніторинг незаконного насильства в міліції (2004–2015 рр.) / К. Замніус, А. Черноусов, М. Колоколова, С. Щербань [та ін.] / Кол. авт. — Харків : Харківський інститут соціальних досліджень, 2015. — 328 с.