Право/8. Конституційне право

Журавльова В.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ

ЮРИДИЧНІЙ ОСВІТІ

Актуальність проблеми зумовлено необхідністю адаптації системи вищої освіти та професійної підготовки фахівців до динамічних змін у вищій освіті України. Перетворення освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства потребує відповідних змін як в організації системи національної вищої системи, так і в змісті, формах і методах навчального процесу.

Стратегічна мета реформування й модернізації вищої юридичної освіти і науки в Україні - створення ефективного інноваційного освітнього середовища у вищих юридичних навчальних закладах через сприяння прогресивним нововведенням, упровадження найсучасніших технологій і моделей навчання. Навчальний процес у сучасному університеті повинен здійснюватися «з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтуватися на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системі управління та організації праці в умовах ринкової економіки» [1].

Загальна ідеологія модернізації освіти, на думку В. Андрущенка, має бути спрямована на підвищення її ефективності і конкурентоздатності, її сутність полягає в «...збереженні минулого, його очищенні від деформацій і осучасненні у відповідності зі світовим досвідом» [3, с. 372]

Модернізація юридичної науки й освіти є надзвичайно важливою, оскільки від їхнього рівня розвитку залежить реалізація таких важливих завдань, як здійснення правової реформи, створення ефективної правової системи і громадянського суспільства, підвищення якості законотворчої та правозастосовної діяльності, що, у свою чергу, сприятиме утвердженню України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної, правової держави, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

В історії викладання юридичних дисциплін відомо кілька десятків методів навчання, які виникали відповідно до потреб суспільства у розвиткові юриспруденції та визначались її характером і рівнем розвитку на той чи інший період. Інноваційні форми викладання дисциплін заслуговують на особливу увагу, оскільки забезпечують потрібний «інноваційний клімат» У ВНЗ, сприяють розвиткові творчої активності та дослідницької ініціативи студентів-правників, закладають основу для подальшого осмислення і розвитку правових знань, успішного застосування набутих знань на практиці. Впровадження інноваційних технологій у навчальний процес допомагає готувати висококваліфікованих, конкурентно-спроможних правників, здатних виконувати складні науково-дослідницькі, фахово-прикладні й творчі завдання.

Поняття інноваційні методики викладання є полі-компонентним, оскільки об'єднує усі ті нові й ефективні способи навчання (здобуття, передачі й продукування знань), які сприяють інтенсифікації та модернізації навчального процесу, розвивають творчий підхід і особистісний потенціал його учасників. Надзвичайно високу ефективність навчального процесу на юридичному факультеті вищого закладу освіти забезпечує застосування таких методів, форм і прийомів навчальної роботи, як: метод конкретних ситуацій (МКС), або кейс-метод, ділова (рольова) гра, метод моделювання, аудіовізуальний метод навчання, «Мозковий штурм», метод проектів, метод творчого пошуку (дослідження), «Сократів діалог», «Займи позицію», PRES-формула (від англ. Position-Reason-Explanation or Example-Summary), тренінги (індивідуальні та групові), метод роботи в малих групах, метод інтерв'ю, «Дерево рішень».

Чільне місце в останній час у викладанні юридичних дисцеплін посідає метод: Метод конкретних ситуацій (МКС), або кейс-метод. Якщо у вищих навчальних закладах США та країнах Західної Європи цей метод застосовується понад 100 років для вивчення юриспруденції (а згодом і бізнесу, менеджменту та ін.), в Україні починає широко впроваджуватись протягом останніх десяти років.

В основу методу покладено принцип прецеденту, або випадку (case), що існує в англосаксонському праві та слугує вагомим критерієм прийняття рішення у судовій справі за відсутності різного роду кодексів (цивільних, кримінальних, адміністративних тощо) [2]. Як зазначає А. Наумов, «Право як навчальний курс за свою тривалу історію увібрало в себе декілька багатотомних зібрань з описом прецедентів та випадків у своїй галузі, що слугували фактологічною основою у використанні МКС» [2].

Аналіз конкретних ситуацій, їх обговорення, ознайомлення з різними підходами до вирішення проблеми, пошук необхідної інформації, - усе ці види робіт допомагають сформувати важливі для представників юридичної професії практичні вміння й навички: комплексного підходу до аналізу й оцінки фактів, логічного та причинно-наслідкового стилю мислення, правильного прийняття рішення. Застосування МКС потребує від викладача ретельного добору теоретичного і практичного матеріалу.

Розроблення й впровадження інноваційних методів викладання, хоча й містить певні ризики, є надзвичайно важливою складовою науково-методичної та навчально-методичної роботи викладача вищого навчального закладу, оскільки допомагає підтримувати його професіоналізм і педагогічну компетентність на рівні сучасних вимог. Професіоналізація сучасного викладача неможлива без його активної участі в розробленні змісту сучасної освіти, впровадження інноваційних технологій освіти й виховання, перебування у режимі постійного інноваційного пошуку в цілому.

Застосування інноваційних методик у навчальному процесі спонукає викладача опановувати нові допоміжні засоби у навчанні, зокрема наочні, технічні, комп'ютерну техніку, апробувати нові форми і види робіт, залучати інших фахівців і студентів до розроблення оптимальних засобів та інструментів навчання.

Отже, удосконалення й модернізація системи фахової підготовки правників у вищих навчальних закладах України є надзвичайно важливою науково-освітньою проблемою, яка має вирішуватись спільними зусиллями з урахуванням сучасних вимог до правничої професії, суспільних потреб, найкращого вітчизняного та зарубіжного освітнього досвіду. Створення інноваційного науково-освітнього середовища у вищій школі передбачає якісне оновлення змісту і форм навчання через органічне поєднання навчальної і науково-дослідницької роботи, теорії з практикою, класичних методів викладання з інноваційними, широкої та фундаментальної підготовки фахівців із вузькопрофільною спеціалізацією, що дозволить забезпечити універсальність, багатоплановість, гнучкість та ефективність сучасного навчального процесу.

Література

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посіб. / Авт. колектив: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д.Шинкарук та ін. -Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. - С 242.

2. Барнс Л. Б. Преподавание и метод конкретных ситуаций (конкретные ситуации и дополнительная литература): Пер. с англ. А. И. Наумова / Л. Б. Барнс, К. Р. Кристенсен, Э. Дж. Хансен. - М.: Гардирики, 2010. - С. 9-10.

4. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю / В. П. Андрущенко // К.: Знання України, 2015 – 670 с.