Право/8. Конституційне право

Заїка В. П., Шевченко О.А.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ОСНОВНІ РИСИ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Адміністративно-територіальний устрій країни є важливим елементом її державної організації. Цей інститут складався історично під впливом природно-географічних, соціально-економічних і демографічних факторів, потреб державного управління.

Цей устрій у більшості випадків має суто консервативний характер. Він зазвичай рідко піддається докорінному ламанню, не зазнає серйозних змін навіть в умовах прийняття нових конституцій і конституційних законів, що зачіпають інші аспекти в організації держави [1].

В системі адміністративно-територіального поділу зарубіжних країн дотепер збереглися явно застарілі територіальні одиниці, невеликі за територією, що втратили економічну, а іноді демографічну основу для свого існування. Як і раніше, зберігаються серйозні розходження в розмірах території, чисельності населення й економічному потенціалі адміністративно-територіальних одиниць, що належать до однієї категорії. Незважаючи на те, що в 70-х – наприкінці 80-х років були проведені реформи адміністративно-територіального устрою у багатьох країнах світу.

Основна мета поділу держави на відповідні адміністративні одиниці – допомогти знайти найзручнішу й найефективнішу систему державного управління, що найбільшою мірою відповідала б потребам населення певного регіону [1].

У державній організації країн адміністративно-територіальний устрій відіграє двояку роль. По-перше, відповідно до нього будується система місцевих органів загальнодержавної адміністрації, що представляють уряд, різні міністерства і департаменти. По-друге, адміністративно-територіальний поділ визначає систему виборних органів місцевого самоврядування. Слід, однак, відзначити, що в цілому ряді країн деякі ланки адміністративно-територіальної організації взагалі не мають виборного управління (наприклад, кантони і округу у Франції, округу в ФРН). Переважна більшість розглянутих держав має двох-або трьох ланковий адміністративно-територіальний устрій зі значними відмінностями в характері і ролі окремих видів адміністративно-територіальних одиниць і відповідних їм органів управління на місцях. Сукупність територіальних одиниць утворює територіальний поділ державної території. Територіальні одиниці є просторовим межею функціонування регіональних (місцевих) інститутів публічної влади [2].

Частіше за все, держави з великою територією мають триланкову систему адміністративно-територіального устрою. Так, велика частина Великобританії ділиться на графства, графства, в свою чергу, діляться на округи, а округи складаються з приходів. У Франції діє чотириланкова система: департаменти - округи - кантони - комуни (громади). Число ступенів політико-адміністративного поділу залежить від чисельності населення та розмірів території країни, проте залежність ця нежорстка: іноді в менш великих країнах число ступенів більше, ніж у більш великих. Зазвичай низової адміністративно-територіальною одиницею є невелике міське чи сільське поселення типу громади (комуни), а в деяких афро-азіатських країнах таку роль відіграють кочове плем'я або рід.

Сучасні тенденції у розвитку політико-адміністративного поділу полягають в укрупненні низових одиниць і регіоналізації - створенні великих регіонів як шляхом укрупнення вищих одиниць, так і шляхом заснування нового вищого їх рівня, що було зроблено, наприклад, у Франції, в Іспанії, Італії. Малі одиниці, успадковані від історії, не в змозі належним чином задовольняти місцеві соціальні потреби, а сучасні засоби транспорту і зв'язку полегшують можливість швидко долати відстані і оперативно вирішувати питання адміністративного обслуговування мешканців. Слід в даному випадку підкреслити, що мова йде саме про тенденції, які далеко не скрізь проявилися.

Отже, в першу чергу слід відзначити, що адміністративно-територіальні одиниці не є державами чи державними утвореннями, як наприклад штати в США [2].

По-друге, як правило адміністративно-територіальний поділ має кілька ступенів, як наприклад у Франції чи Італії, однак у маленьких по території і чисельності державах дана система може носити одноступінчатий характер.

Далі слід відзначити, що будь-яка територіальна одиниця є просторовим межею повноважень регіональних або місцевих інститутів публічної влади.

У цілому, функціонування адміністративно-територіальної системи поділу держави відображає взаємодія не тільки територіальних одиниць в цілому, але і між собою.

Література

1. Василевич, Г. А. Конституційне право зарубіжних країн: підручник / Г. А. Василевич, М. М. Кондратович, Л. А. Приходько. - Мн.: Книжковий Дім, 2006. - 480с.

2. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн : академ. курс : підручник / В. М. Шаповал. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2010.