Физическая культура и спорт/ 2.Развитие физкультуры и спорта в современныхусловиях

старший викладач Кречун І.В., Дембіцька А.В.,

Буковинський державний фінансово-економічний університет

м. Чернівці, Україна

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Рухова активність є невід’ємною складовою здорового способу життя, що визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини. Потреба руху і активності в загально-біологічному плані є основою життя і здоров’я людини.Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості.

Рух – це життя, він будує наш організм. Ще стародавні лікарі та філософи вважали, що без руху і занять фізичною культурою людина не може бути здоровою.

Питання щодо формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували О. Артюшенко, Г. Власюк, Л. Волков, В. Горащук, Л. Гурман, В. Дробинський, О. Дубогай, О. Жабокрицька, К. Жукотинського, О. Куц, В. Новосельський, І. Панін, В. Пащенко, І. Петренко, І. Рудніцька, А. Рибковський, Т. Ротерс, С. Сичов, П. Щербак та інші.

Рухова активність – природна спеціально – організована рухова діяльність людини. Оптимальна рухова активність забезпечує розвиток і вдосконалення різноманітних процесів життєдіяльності, підтримки і зміцнення здоров’я. Дослідження показали, що рівень фізичної активності майже у 70 % всіх вікових груп населення України нижчий мінімально допустимого, що призводить до "м’язового голодування". Рух – це ознака повноцінного життя й діяльності людини в будь-якому віці [5, c. 80].

Загальновідомо, що гіподинамія веде до розвитку складного процесу порушень нормальної роботи органів та систем організму, погіршення процесів енергетичного та пластичного обміну. Значна хронічна нестача рухової активності призводить до виникнення хворобливих симптомів не лише тоді, коли виникає потреба здійснити якусь фізичну роботу, а й тоді, коли людина перебуває у стані відносного спокою. У цьому зв’язку нерозуміння багатьма людьми того факту, що рухова активність у вигляді праці, фізичних вправ, ігор стала неодмінною потребою організму в ході еволюції, веде до негативних наслідків. Адже в наш час беззаперечно доведено, що гіпокінезія є надзвичайно потужним фактором ризику для здоров'я – вона зменшує імунітет, знижує опір організму до несприятливих факторів середовища, посилює схильність до захворювань.

Рухова активність здатна успішно лікувати наслідки багатьох захворювань – фізичні вправи є основним засобом оздоровчо-лікувальної фізичної культури. Вони мають реабілітаційні властивості, тонізують, позитивно пливають на трофічні процеси, формують компенсаційні можливості та нормалізують функції нездорового організму. Ніщо не може зрівнятися з перетворювальною силою руху. Ця сила робить незграбного – спритним, повільного – швидким, слабого – міцним, кволого – витривалим, хворого – здоровим. За словами французького лікаря Тіссо: « Рух, як такий, може за своїм впливом замінити будь – які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити пливу руху» [3, c. 20].

Але в результаті аналізу літературних даних і педагогічного досвіду можна стверджувати, що тривалість одного заняття фізичними вправами для оздоровлення повинна бути в межах від 30 хв до 1 год. У тижневому циклі таких занять повинно бути не менше 3-х. Звичайно, підхід до кожної людини повинен бути суворо диференційований залежно від віку, статі, специфіки та інтенсивності рухової активності, стану здоров’я, тренованості тощо. Нормою рухової активності в дитячому віці визнано таку величину, яка повністю задовольняє біологічні потреби в рухах, відповідає можливостям організму, сприяє його розвитку й зміцненню здоров’я [6, c. 110].

Орієнтуючись на результати дослідження та на загальний стан справ щодо фізичної активності молоді України можна зробити деякі рекомендації,зокрема:

- формуючи потребу в людей до ведення здорового способу життя необхідно переконати їх в тому, що фізична культура є потужним засобом формування, збереження і зміцнення здоров'я.

- виховувати сталу звичку до самостійних занять фізичною культурою і ставлення до неї як частини загальної культури .

- для підвищення рухової активності молоді необхідно на державному рівні розглянути питання збільшення кількості годин фізичної культури ( не менше трьох годин на тиждень повинні бути обов’язковими).

- залучати людей до різних занять фізичними вправами(відвідання спортивних секцій з певних видів спорту, участь у спортивних змаганнях, самостійні заняття фізичною культурою).

Отже, рухова активність здійснює оздоровчий і профілактичний ефект, який є надзвичайно важливим, так як сьогодні постійно зростає кількість людей з різними захворюваннями. Фізична культура повинна входити в життя людини з дитинства і не залишати її до похилого віку.

Список використаної літератури:

1. Фізична активність, раціональне харчування та складові фізичного здоров'я підлітків / О. М . Балакірєва, Д. А. Дмитрук, М. В. Рябова та ін. – К.:Державнийін –т проблем сімї та молоді, 2002. – Вип. 3. – 38с.

2. Рудніцька, І. Формування здорового способу життя молоді : підлітковий вік / І. Рудніцька // Психолог. — 2004. — № 13. — С. 15-25.

3. Пащенко В. Моделі організації шкіл сприяння здоров`ю / В. Пащенко // Управління освітою. – 2009. – № 20. – С. 24.

4. Коновалов В. В., Касьян А. В., Череднiченко А. В./ Оптимальна рухова активність студентської молоді в початковий період навчання/ В. В. Коновалов, А. В. Касьян, А. В. Череднiченко// Слобожанський науково – спортивний вісник. – 2013.- № 3. – С. 90.

5. Минаев Б. Н. Основы методики физическоговоспитанияшкольников : [учеб. пособ. для студ. пед. спец. высш. учеб. заведений] / Б. Н. Минаев, Б. М. Шиян. – М. : Просвещение, 1989. – 222 с.

6. Євстратов П. І. Рівень здоров’я в залежності від рухової активності студентів / П. І. Євстратов // Буковинський науковий вісник. – Чернівці, 2005. – С. 209–211.