К.п.н. Духаніна Н.М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського»

Формування культури наукового спілкування студентів вищих навчальних закладів

Культура наукового спілкування студентів вищих навчальних закладів є важливою складовою, що сприяє формуванню науково-дослідницької компетентності студентів та передбачає коректне відстоювання власних концепцій, ідей, поглядів, спростування аргументів опонентів без використання некоректних прийомів, дотримання відповідних морально-етичних принципів, тактовної вербальної поведінки. Для того аби студенти майстерно володіли мистецтвом наукової комунікації, перед викладачами постає завдання підготувати їх до наукових та професійних ситуацій спілкування (дискусій, дебатів, полеміки, виступів на конференціях, захисту магістерських робіт, наукових докладів тощо), підняти культуру наукового мовлення.

Наукове спілкування насамперед пов’язане з обговоренням певних проблем, як теоретичних, так і практичних, що полягає в пошуку наукової істини. На думку М. Акопової, М. Кукушкіної, компетенція в науковому спілкуванні має низку особливостей, визначених специфікою сфери наукового спілкування, основною характеристикою якої є точне, логічне і однозначне вираження думки. Принципові одиниці наукового мислення – це наукові поняття і терміни, а мовне втілення динаміки мислення виражається в судженнях і висновках, що слідують один за одним у чіткій логічній послідовності. Автори виділяють три основні структурні частини в рамках компетенції наукового спілкування:

1) комунікатівний компонент (вміння ясно, чітко і логічно висловлювати думки, вміння переконувати, вибудовувати свою промову аргументовано, опонувати співрозмовнику в рамках наукової полеміки, вміння точно розуміти і інтерпретувати усну або письмову наукову мову);

2) інтерактивний компонент (формування умінь взаємодії учасників, організація їхньої спільної діяльності);

3) перцептивний компонент (формування сприйняття і розуміння співрозмовників у процесі наукового спілкування, вміння сприймати та адекватно інтерпретувати інформацію про сигнали від партнера по спілкуванню, що отримані в ході спільної діяльності) [1].

Отже, компетентність наукового спілкування виступає важливою складовою і одним із мотивуючих факторів формування науково-дослідницької компетентності студентів та забезпечує реалізацію таких функцій як: інформаційної, когнітивної, комунікативної, інтерактивної, перцептивної, соціокультурної тощо.

У процесі формування компетентності наукового спілкування важливо приділяти увагу й невербальними засобам спілкування. У системі невербальної комунікації науковці зазвичай виділяють такі структурні компоненти:

1) оптико-кінетичну підсистему, що містить: зовнішній вигляд людини, погляд, міміку, пантоміміку, поставу, ходу, візуальні рухи;

2) просодику (паралінгвістичну чи навколомовленнєву підсистему), яка об’єднує: темп мовлення, основні складові голосу (тембр, діапазон, тональність), спосіб артикуляції;

3) екстралінгвістику (чи позамовленнєву підсистему), що містить: паузи, сміх;

4) проксеміку (просторову організацію комунікації), що пов’язана з: просторовим розміщенням учасників комунікативного акту відносно один до одного, відстанню між ними, тактильними рухами як аспектом дистанційної поведінки (рукостискання, поплескування, дотики тощо);

5) ольфакторну систему (сукупність різних запахів у навколишньому середовищі);

6) хронеміку (часові особливості комунікативного акту): час очікування початку комунікації, тривалість комунікативного акту, час хезитації [2].

Таким чином, компоненти невербальної комунікації в науковому спілкуванні виступають засобами, що доповнюють мовлення, здатні як посилювати, так і послаблювати вербальний вплив, виявляти справжні наміри учасників та виконувати функції контролю, регуляції, корекції з метою досягнення комунікативної цілі.

Розвитку культури наукового спілкування студентів сприяє вивчення таких дисциплін: «Культура наукової мови», «Культура ділового спілкування», «Риторика», «Практикум з іншомовного наукового спілкування», «Іноземна мова для науковців» тощо. Так, у процесі іншомовної підготовки магістранти мають можливість ознайомитись з іноземним науковим дискурсом, науково-письмовою та науково-діловою комунікацією, основними положеннями перекладу науково-технічної літератури, граматичними та лексичними особливостями стиля науково-технічної літератури, термінологічними проблемами науково-технічного перекладу, синтаксичними засобами в науково-технічних текстах.

Література:

1. Акопова М.А. Научное общение на иностранном языке – важнейшая составляющая профессиональной подготовки выпускника технического вуза / М.А. Акопова, М.Д. Кукушкина // Научнотехнические ведомости Санкт Петербургского государственного политехнического университета. Сер.: Гуманитарные и общественные науки. – 2013. – № 4 (184). – С. 7984.

2. Педагогічна майстерність : підруч. / [І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос та ін.] ; за ред. І. Зязюна. – К. : Вища шк., 1997. – 349 с.