Савінов Д.В.,

Студент групи 3413-4

Запорізького національного унверситету

ПРОБЛЕМИ ВИБОРУ НАЙДОЦІЛЬНІШОЇ ФОРМИ КОДИФІКАЦІЇ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Одним із вирішальних напрямів сучасної державної політики є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів правового законодавства демократичної країни. Особливого значення в цьому зв’язку набуває проблема кодифікації норм міжнародного приватного права, яка дозволяє будувати законодавство, що регулює приватноправові відносини з іноземним елементом, на єдиних засадах.

З самого початку теоретичні побудови у галузі міжнародного приватного права (МПрП) мали своїм предметом сферу, відмінну від сфер вивчення цивільного, сімейного чи трудового права. Наука МПрП вивчає, радше, не цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом, а порядок і умови застосування національних та іноземних законів, правові наслідки такого застосування при зазначеному ускладненні іноземним елементом. Якраз завдяки цьому специфічному предметові й методам регулювання норми МПрП слід виокремлювати від норм та інститутів інших цивілістичних галузей, оскільки міжнародне приватне право вирішує питання про можливість чи неможливість екстериторіальної дії національного закону.

Втілення окремих норм МПрП у спеціальних галузевих законах, що регулюють ті чи інші питання цивільного й комерційного обігу, – це підхід, притаманний здебільшого країнам англо-американської сім'ї, де прийняття низки галузевих нормативних актів. Найбільш логічним і послідовним розвитком процесу відокремлення норм міжнародного приватного права від положень права цивільного стало прийняття окремих законів про МПрП, які завдяки а) чіткій структурі, б) повноті врегульованих проблем, в) зручності й ефективності застосування, г) можливості адаптації до нових умов суспільного життя тощо можна охарактеризувати як самостійні кодекси, що містять основні колізійні принципи регулювання цивілістичних відносин з іноземним елементом, а також положення щодо умов і порядку дії колізійних норм та застосування іноземного права й норм міжнародного цивільного процесу [4, c. 112].

Відокремлення норм міжнародного приватного права від положень цивільного права є доцільним, оскільки МПрП має особливий предмет регулювання: приватні (чи цивілістичні) правовідносини, ускладнені іноземним елементом. До сфери регулювання МПрП включаються, наприклад, трудові відносини, які у більшості країн не розглядаються як цивільні й не регулюються цивільним законодавством.

Справді, загальні положення МПрП займають у законодавстві в цій сфері відносно небагато місця порівняно з нормами колізійного права. Але від того, що цих положень небагато, вони не перестають бути загальними, і це не применшує їхнього значення в процесі регулювання приватних правовідносин з іноземним елементом. У принципі, можна було б викласти ці положення в кожному з галузевих законодавчих актів певної держави. Теоретично, можна було б навіть налагодити законодавчу роботу з метою уніфікації змісту цих понять у рамках однієї правової системи. Але внаслідок реалізації подібного варіанта виникає не що інше, як правова фікція: норми, що розглядаються доктриною МПрП як загальні, фактично набувають у законодавстві статусу спеціальних норм і саме як такі застосовуються судом [4, c. 111].

Як аргумент проти самостійної кодифікації МПрП висувають і те, що колізійні норми цивільного, сімейного, трудового права набагато тісніше пов'язані з матеріальними нормами відповідних галузей, аніж між собою.

Певною мірою з цим висновком можна погодитися. Справді, колізійні норми поділяються на групи на тій підставі, що вони розроблені для кількох галузей правовідносин з різним предметом регулювання. Але не слід забувати, що міжнародному приватному праву притаманний специфічний спосіб регулювання – колізійний метод, який не є властивим для жодної зі згаданих вище приватно-правових галузей.

Серед аргументів проти створення окремого закону про МПрП, зокрема, наводиться теза про те, що такий варіант кодифікації, як правило, зумовлений історичною необхідністю й особливостями правової системи.

Намагаючись знайти компроміс між автономною і галузевою кодифікацією МПрП, деякі автори висувають ідею про можливість так званої «кумулятивної кодифікації», тобто прийняття порівняно невеликого закону про МПрП, в якому були б викладені загальні норми цієї галузі, та включення колізійних норм у відповідні галузеві акти [5, c. 28].

До подібного способу здійснення кодифікації схиляється Г. К. Дмитрієва, пропонуючи зберегти в російському законодавстві галузеву кодифікацію колізійних норм і прийняти закон під назвою «Основи міжнародного приватного права», який регулював би загальні інститути МПрП, включаючи загальні положення про статус іноземців [3, c. 472].

Такий, здавалося б, найпростіший варіант вирішення суперечок навколо оптимальної форми кодифікації не може не викликати серйозних критичних зауважень.

Перше, що привертає увагу спеціаліста з МПрП, – це неприпустимість зведення змісту закону про міжнародне приватне право лише до загальних положень цієї галузі. Такий вузький підхід, коли нормами МПрП фактично визнаються лише загальні приписи про застосування законів, а колізійні норми включаються до складу галузевих актів, вочевидь вимагатиме перегляду фундаментальних теоретичних засад усіх цивілістичних дисциплін. Доведеться визнати, що колізійне регулювання є методом цивільного, сімейного і трудового, а не міжнародного приватного права [5, c. 29].

По-друге, кумулятивне вирішення проблеми поставило б під загрозу баланс між загальними положеннями МПрП і колізійними нормами. Немає гарантії, що судова практика не піде шляхом застосування лише колізійних норм відповідних кодексів, нехтуючи загальні правила дії цих колізійних норм [5, c. 28].

По-третє, кумулятивна кодифікація не розв'яже проблеми конфлікту між колізійними нормами на рівні національного законодавства. Як, скажімо, вийти із ситуації, коли сторони здійснили автономний вибір права на підставі положень законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, а положення цивільного кодексу в таких випадках автономії волі не дозволяє. Очевидно, що тільки єдиний окремий закон про МПрП здатний забезпечити уніфікацію колізійного регулювання в рамках певної правової системи.

Підбиваючи підсумок, слід ще раз вказати на переваги існуючої на сьогодні в Україні автономної кодифікації МПрП перед варіантом включення колізійних норм у галузеві кодекси, а також на основні засоби обґрунтування цих переваг.

Ось чому викладення норм МПрП в окремому законі України видається доцільним:

1) між загальними положеннями МПрП, колізійними нормами і нормами міжнародного цивільного процесу існує тісний предметний і функціональний зв'язок; розмежування цих положень у різних законодавчих актах може призвести до дисбалансу на стадії правозастосування;

2) МПрП характеризується специфічним предметом і методом регулювання;

3) історія розвитку джерел МПрП і кодифікаційний досвід багатьох країн у цій галузі свідчать, що такий варіант кодифікації МПрП є більш прийнятним.

Література

1. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / [Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик, Л. М. Горбунова, М. О. Теплюк, Л. В. Гульченко, В. І. Риндюк]; за заг. ред. О. І. Ющика. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 208 с.

2. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 40-44. – Ст. 356.

3. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – 2-е доповн. і перероб. вид. / В. І. Кисіль. – К.: Україна, 2005. – 480 с.

4. Довгерт А. Кодифікація норм міжнародного приватного права / А. Довгерт // Українське право. – 1997. – № 3. – С. 111-112.

5. Балдинюк В. Питання обходу закону в кодифікаційних актах з міжнародного приватного права / В. Балдинюк // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 28-29.