Психологія та соціологія / 7. Загальна психологія

Студентка 3 курсу Цюра І. В.

Інститут післядипломної освіти

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

До проблеми дослідження сором’язливості особистості

Однією з важливих та актуальних проблем в психологічних дослідженнях є вивчення психологічних особливостей сором’язливості особистості.

Сором’язливість є досить розповсюдженим явищем.

За даними Ф. Зімбардо [2], 80 % опитаних ним американців відповіли, що в деякий період свого життя вони були сором’язливими. В той же час, за даними В. Н. Куніциної [6], у школярів розповсюдженість сором’язливості коливається від 25 % до 35 %.

На думку К. Ізарда [3], можна виділити 2 типи збентеження: соціальне та особистісне. На його думку, перший тип пов’язаний із стурбованістю людини тим, яке враження вона здійснює на людей, наскільки вона може відповідати їх очікуванням. Другий тип пов’язаний з наявністю суб’єктивного відчуття дискомфорту, саме переживання збентеження.

К. Ізард зазначає, що легкість виникнення збентеження характеризує емоційну властивість особистості, що називається сором’язливістю [3].

Р. Кеттелл розглядає сором’язливість як біологічно обумовлену рису, пов’язану із збудливістю нервової системи. Він стверджує, що сором’язливі люди мають високу збудливість нервової системи і високу чутливість. Внаслідок цього вони особливо вразливі для соціального стресу.

Д. Каплан розцінює сором’язливість як результат орієнтації “Я” на себе (прояв нарцисизму). Вчений вважає, що глибоко сором’язливі люди схильні до фантазій, які доставляють їм велике задоволення. Тобто, сором’язливі люди схильні до яскравих і тривалих мрій – “снів наяву” [2].

Згідно біхевіористам, дитина може навчитись сором’язливості.

Переживання збентеження часто перебігає на фоні, з одного боку, інтересу до людей, а з іншого боку, на фоні страху перед соціальною взаємодією.

Е. Шостром [7] називає сором’язливість дивною емоцією, яка позначає одночасно тенденцію до створення контакту та уникнення його. В результаті вона заважає людині, обмежує її свободу.

Згідно Ф. Зімбардо, сором’язливість – не особистісний розлад, а, скоріше за все, певний паттерн чи риса, пов’язана із прагненням уникати спілкування чи ухилятись від соціальних контактів [2]. На його думку, сором’язливість може бути проявом певного роду соціальної фобії.

Дані Л. Н. Галігузової [1] свідчать про те, що існує сензитивний період сором’язливості. В лонгітюдному дослідженні нею виявлено, що сором’язливість слабше за все проявляється у 4-х річних дітей, різко зростала на 5 році життя, знижувалась до 6 років і значно скорочувалась до 7 років.

Серед найбільш впливових факторів, що визначають збільшення сором’язливих людей Ф. Зімбардо виділяє наступні:

1) Комп’ютерні технології та інформаційну дієвість інтеракцій, що дозволяють людям, зберігаючи дистанцію, підтримувати контакти з іншими людьми за відсутності безпосереднього особистісного спілкування.

2) Автоматизація роботи, що зменшує процес живого спілкування.

3) Вплив безконтрольної криміналізації суспільства, що виховує в людях страх, який утримує їх від контактів.

4) Незворотні зміни в сімейних структурах, що відображують збільшення в декілька разів розлучень, сімей з одним батьком чи відсутністю батьків дома через надмірну зайнятість. Все це навчає дітей стереотипам взаємодії, яку вони пізніше переносять в своє життя.

5) Зниження цінності спільного відпочинку [2].

І. С. Кон [4] вважає, що сором’язливість обумовлена інтроверсією, зниженою самоповагою, невдалим досвідом міжособистісних контактів.

В дослідженні С. Л. Кравчук [5] показано, що особи з низьким рівнем сором’язливості більш схильні до авторитарного, незалежно-домінуючого, прямолінійно-агресивного, недовірливо-скептичного типів міжособистісних стосунків. А у осіб з високим рівнем сором’язливості найбільш виражені такі типи міжособистісних стосунків: тип співробітництва, альтруїстичний та покірно- сором’язливий [5].

П. Пілконіс та Ф. Зімбардо виявили, що сором’язливі люди мають меншу екстравертованість, менший контроль над своєю поведінкою в ситуаціях соціальної взаємодії і більш стурбовані взаємовідносинами з оточуючими, ніж не сором’язливі люди [2].

Аналіз сутності феномену сором’язливості дає можливість зрозуміти особливості поведінки сором’язливої особистості в різних ситуаціях.

В подальшому ми плануємо продовжити розробку проблеми з’ясування психологічних особливостей сором’язливості особистості.

Література:

1. Галигузова Л. Н. Психологический анализ феномена детской застенчивости / Л. Н. Галигузова // Вопросы психологии. – 2000. – № 5. – С. 28-38.

2. Зимбардо Ф. Застенчивость (что это такое и как с ней справляться) / Ф. Зимбардо. – СПб.: Питер Пресс, 1995. – 256 с.

3. Изард К. Психология эмоций / К. Изард. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.

4. Кон И. С. Психология ранней юности / И. С. Кон. – М.: Просвещение, 1989. – 252 с.

5. Кравчук С. Л. Психологічні особливості сором’язливості / С. Л. Кравчук // Соціальна психологія. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2007. – № 3 (23). – С. 100-107.

6. Куницына В. Н. Нарушения, барьеры, трудности межличностного неформального общения / В. Н. Куницына // Актуальные проблемы психологической теории и практики. – СПб., 1995. – 136 с.

7. Шостром Э. Анти-Карнеги, или человек-манипулятор / Э. Шостром. – М.: Наука, 1994. – 128 с.