Секція „Педагогічна психологія”

Головатюк О.В., науковий керівник канд. псих. наук, доцент Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Проблема відповідальності наразі є провідною в обговоренні низки питань, пов’язаних із розвитком сучасного суспільства, процесами індустріалізації та глобалізації, ролі „людського чинника” у розв’язанні глобальних проблем людства. Водночас кілька новітніх наукових напрямків акцентують на важливості високого рівня відповідальності для виживання людства: це і менеджмент, або теорія управління, й екологія, і соціологія, й організаційна психологія. Останнім часом значення відповідальності зростає, особливо у її соціальній проекції (групова взаємодія, масові заходи тощо) [2, с. 61].

Вивченню відповідальності присвячено низку як теоретичних, так і прикладних досліджень. Розглянуто методологічні аспекти відповідальності (С. Л. Рубінштейн, Ж. Піаже, Ф. Хайдер, К. Хелкама й інші), виокремлено складові (М. В. Левківський, М. В. Савчин, В. Ф. Сафін, Т. Н. Сидорова), критерії відповідальності (К. О. Абульханова-Славська), розкрито особливості розвитку відповідальості у різних видах діяльності (М. Т. Дригус, Л. Є. Коршунова, М. В. Левківський, К. Муздибаєв, Н. П. Нечаєва, А. Л. Слободський, М. І. Сметанський та інші).

Психологічні аспекти відповідальності як стійкої особистісної характеристики висвітлено у працях К. Муздибаєва, М. Савчина, Л. Татомир, М. Дригус та інших. Плеяда вчених (К. Абульханова-Славська, М. Боришевський, Л. Колберг, Г. Костюк, Ж. Піаже, Дж. Роттер, В. Франкл) вважають відповідальність однією з генералізуючих якостей, результатом інтеграції всіх психічних функцій особистості та суб’єктивного сприйняття нею довкілля, емоційного ставлення до обов’язку. Відповідальність також визначається як моральна риса людини, мета виховання та якість, що концентрує в собі усвідомлений особистістю обов’язок. Проте, не зважаючи на важливість власне поняття відповідальності та його місця у психологічній теорії особистості, не існує його загальноприйнятого визначення, зокрема змістової та обсягової чіткості.

Сучасне трактування проблеми формування особистості розроблено І. Бехом, який розглядає відповідальність як якість, що концентрує усвідомлений індивідом загальнозначущий обов’язок, повинність у вчинку, передбачає визнання людиною своєї причетності до соціального і природного буття, своєрідний підсумок самоусвідомлення.

У теорії вчинку (С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк, В. А. Роменець) саме вчинок гуманізує й окультурює взаємини між особистістю і світом, соціально утверджується як спосіб особистісного існування. Зазначена теорія виходить з „філософії вчинку” М. М. Бахтіна [1], який вважав, що кожен психічний феномен становить індивідуально відповідальний учинок, а із сукупності вчинків складається життя людини. Найвагомішою складовою вчинку є відповідальність. Відповідальність учинку, за Бахтіним, – це врахування у ньому всіх чинників: і смислової значущості, і фактичного здійснення. Іншими словами, аналізована відповідальність має два часових аспекти – проспективний (відповідальність за те, що потрібно здійснити) та ретроспективний (відповідальність за вчинене).

На переконання М. В. Савчина, відповідальність є однією з найвпливовіших загальних властивостей особистості, яка поєднує у собі компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно-душевно-духовної цілісності [3, с. 8]. М. Савчин підкреслює, що для функціонування відповідальності важливе значення мають моральні конструкти свідомості як специфічні засоби моральної інтерпретації реальності, через призму яких суб’єкт сприймає дійсність і себе в ній. Природно, що сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості загалом.

Важливим критерієм розвитку відповідальності є зміна суб’єкта в часі. В цьому контексті М. В. Савчин зазначає, що за критерієм „зміна в часі суб’єкта” проявляється у таких моментах: по-перше, це зростання можливостей індивіда (знань, умінь, навичок, здібностей); по-друге, – зростання потреб та інтересів особистості, поява нових, що, в свою чергу, призводить до зміни акцентів у процесі прийняття обов’язку. Автор акцентує, що з’єднувальним елементом між відповідальністю за минуле та відповідальністю за майбутнє є відповідальність за теперішнє, бо доля майбутнього вирішується у даний момент завдяки врахуванню досвіду минулого та орієнтації на перспективу.

І. Бех зазначає, що відповідальність не може існувати без волі, яка є психічним механізмом духовного саморозвитку особистості як практична сторона психіки, що включає в себе самоаналіз свого стилю співробітництво з іншими людьми, розвиток здатності планування, цілепокладання, працьовитості та, в разі необхідності, вольового породження спільних результативних життєвих актів, що знімає сумніви про своє місце у житті. Відповідальність тісно пов’язана із самоконтролем, який М. Боришевський визначає як одну із психологічних властивостей людини, що виявляється в її здатності самостійно стежити за власними діями, вчинками, співвідносити їх із певними вимогами, нормами, правилами. Таке визначення сутності самоконтролю свідчить про його прямий зв’язок із самосвідомістю – вищим рівнем свідомості особистості.

Література:

1. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / Бахтин М. М. – М. : Худож. л-ра, 1975. – 504 с.

2. Ложкін Г. Поняття відповідальності в історико-філософському та психологічному дискурсах / Георгій Ложкін, Ольга Лазорко // Психологія і суспільство. – 2003. – № 4. – С. 61–74.

3. Савчин М. В. Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки особистості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора психологічних наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / М. В. Савчин. – Київ, 1997. – 50 с.