Физическая культура и спорт.

Кривенда В.С.

Національний технічний університет України «КПІ ім. Ігоря Сікорського»

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПОРТИВНОГО ТРАВМАТИЗМУ

У ФУТЗАЛІ

Сучасний професійний спорт з інтенсивними та підвищеними навантаженнями пред'являє значні вимоги до організму спортсмена, і, тим самим, збільшує ризик отримання травми. Для кожного виду спорту характерні певні специфічні травми й кожен вид спорту характеризується певним типом і ступенем ушкоджень опорно-рухового апарату [5, с. 54].

Особливо актуальною є проблема травматизму в сучасному футболі, для

якого характерні не тільки величезні обсяги тренувальних і змагальних фізичних навантажень, але і їх поєднання з гіпоксічними, екзотермічними і потужними психоемоційними впливами. Це супроводжується великою кількістю перенапруг, травм і захворювань різних органів і систем [1, с. 16].

Мета дослідження – проаналізувати специфічні особливості спортивного травматизму в фут-залі.

Особливості такого виду спорту як фут-зал обумовлюють наявність значної кількості макро-травматичних впливів переважно на нижні кінцівки, а також специфічні ігровому амплуа мікротравми певних анатомічних ділянок. Найчастіше травмуються воротарі, нападники і універсали. Воротарі в основному травмуються під час зіткнень, нападники під час бігу, зіткнень, падінь. Основними видами ушкоджень є м'язово-сухожильні і суглобові травми, удари і розтягнення м'язів, вивихи, переломи тощо [4, с. 168].

В рамках ретроспективного дослідження спортивного травматизму за період 2009-2013 роки в студентській команді з фут-залу «Легіон ХХІ» було проаналізовано 64 випадки спортивної травми різного ступеня тяжкості, характеру і локалізації, отриманих спортсменами. Аналіз результатів досліджень показав, що з усіх 64 пошкоджень найбільший відсоток припадає на забої – 51,6 % , причому 62,1 % з них на забої нижніх кінцівок. Найбільш схильним до забоїв виявився колінний суглоб – 24,6 %, забої стопи склали 17,0% випадків, забої м’яких тканин голови – 4,6 %, забої гомілки – 16,3% , забої кистей рук – 13,0 %.

Замкнутість зального простору, більш висока ігрова інтенсивність і щільність занять, підвищена, в порівнянні з футбольним полем, скупченість гравців на квадратний метр площі – у багато разів збільшують кількість виникаючих єдиноборств і контактів футзалістів, як між собою, так і з різними перешкодами на шляху пересувань.

Аналіз ступеню важкості ушкоджень показує, що з усіх пошкоджень найбільший відсоток (60,7 %) припадає на легкі травми, друге місце займають травми середньої тяжкості (20,6 %) , потім йдуть пошкодження і захворювання ОРА (13,8 %), останнє місце займають важкі травми (4,9 %). До легких пошкоджень належать забої м’яких тканин, поверхневі рани, садна, розтягнення 1-го ступеня, тобто травми, при яких або взагалі не відбувається втрати спортивної працездатності, або вона не перевищує 7-10 днів. До травм середньої тяжкості належать розтягнення з частковим розривом м'язів, сухожиль і зв'язок, закриті переломи фаланг пальців кисті, а також інші травми, що викликають втрату працездатності строком до 30 днів. До важких травм належать переломи, вивихи, розриви м'язів, сухожиль і зв'язок, ушкодження менісків та інші травми, що призводять до втрати працездатності більш ніж на

30 днів [3, с. 342].

Хронічні мікротравматичні захворювання опорно-рухового апарата займають третю позицію (13,8 %) в класифікації травматичних ушкоджень футзалістів. Серед них слід назвати мікротравматичні поразки капсульно-зв'язкового апарату (тендовагініти, парантеноніти), в основному колінного і гомілковостопного суглобів; ураження дегенеративно-дистрофічного характеру медіального та латерального менісків, надколінка, синовіальних суглобових сумок (меніскопатії, хондропатії, бурсити).

Порівняно часто у футзалістів зустрічаються хронічна періостеопатія і періостити. Причини патології окістя можуть носити суто травматичний характер: часті удари області передньої поверхні гомілки, що супроводжуються крововиливами. Іншою причиною захворювань такого типу є хронічні м'язові перенапруги окістя і коркового шару кістки в зонах прикріплення м'язів, сухожиль і зв'язок, з наступною появою осередків мікротравматизації і запалення. Хронічна патологія міоентезічного апарату у футзалістів зустрічається порівняно рідко і в основному локалізується в області привідних м'язів і задніх м'язів стегна [5, с. 128-130].

За нашими даними, травматичні захворювань ОРА у футзалістів розподіляються наступним чином: найбільша кількість (65,8 %) ушкоджень і захворювань ОРА припадає на нижні кінцівки; 18,7 % – на верхні кінцівки; 9,3 % склали пошкодження тулуба і 6,2 % – пошкодження голови і обличчя. Загостренню хронічних ушкоджень і появі гострих форм сприяють надмірні тренувальні і змагальні навантаження на фоні недостатньої фізичної та функціональної підготовленості футзалістів.

Класифікуючи спортивні травми нижніх кінцівок , слід звернути увагу на той факт, що найбільш частих пошкоджень і захворювань у футзалістів піддавався колінний суглоб (31,6 % випадків); в 21,1 % – гомілка; в 18,4 % випадків – стопа; в 13,2 % – стегно; в 10,5 % – гомілковостопний суглоб; у 5,2 % випадків – таз і тазостегнові суглоби.

Значну кількість всіх пошкоджень складають пошкодження м'язів і зв’язково-сухожильних утворень (20,6 %). Аналіз цього виду травм показав, що найчастіше м'язові ушкодження гравці отримують в першій половині навчально-тренувальних занять та ігор. Головна причина пошкодження м'язів – недостатність функціонального стану нервово-м'язової системи. Часткові або повні ушкодження виникають у випадках, коли до м'язів, що активно скорочуються, прикладена сила, яка діє у зворотному напрямку. Найчастіше мікротравми з'являються при надмірних навантаженнях, що перевищують фізіологічні можливості тканин [2, с. 159].

Трохи інакше виглядала залежність травм і захворювань опорно-рухового апарату від кваліфікації футболістів. Зі зростанням спортивної кваліфікації прогресивно зростала кількість травм і захворювань ОРА – від 12-17 % у футзалістів без розряду до 36-40 % у футзалістів 1 розряду. Ці дані підтверджують думку про те, що однією з основних причин травм і захворювань опорно-рухового апарату є великі фізичні навантаження, обсяги та

інтенсивність яких істотно збільшуються з віком і зростанням спортивної кваліфікації футболістів.

Висновки. Проведений аналіз особливостей спортивного травматизму у осіб, що спеціалізуються на футзалі, показав, що 65,8 % всіх травм припадає на нижні кінцівки, а саме колінний суглоб, стопу і гомілку. Проте, специфічні умови навчально-тренувального процесу обумовлюють достатньо високий, порівняно з футболом, відсоток травм голови і кистей рук. Знання щодо специфічної локалізації травм у гравців дає можливість тренерам звернути особливу увагу на зміцнення «слабких ланок» за рахунок правильної побудови тренувального процесу.

Література

1. Альетти П. Травмы в футболе: механизм и эпидемиология / П. Альетти, Д. Зачерроти, П. Биасе // Спортивные травмы. Клиническая практика предупреждения и лечения. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 421 с.

2. Йоргенсен У. Роль правил и судейства в профилактике травм / У. Йоргенсен // Спортивные травмы. Основные принципы профилактики и лечения. – К.: Олимпийская литература, 2002. – С.219 с.

3. Макарова Г.А. Спортивная медицина / Г.А. Макарова. – М.: Терра-Спорт. – 2003. – 480 с.

4. Панчук Т.М. Особенности профилактики травматизма в мини-футболе / Т.М. Панчук, О.С. Левандовский // Научный журнал Национального педагогического университета имени М.П. Драгоманова. Серия 15. Научно педагогические проблемы физической культуры: физическая культура и спорт

– Киев: Изд-во НПУ им. М.П. Драгоманова, 2011. – Выпуск 11. – С 168-171.

5. Платонов В.Н. Травматизм в спорте: проблемы и перспективы их решения / В.Н. Платонов // Спортивна медицина. – 2006. – №1. – С. 54-77.