Каменчук Н. М.

Науковий керівник: Чорна Н. Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Організація вертикальних інтеграційних процесів у виробництві

Глобальні інтеграційні процеси поступово приводять до ослаблення значущості окремих економік, але разом з тим могутній імпульс розвитку одержують інтеграційні процеси на рівні підприємств.

Досвід світової економічної діяльності характеризується постійною і безперервною зміною різних форм інтеграційних утворень.

Крім того, цьому процесу завжди притаманне злиття і водночас роз'єднання наявних форм інтеграції. Інакше кажучи, інтеграція — це процес злиття підприємств і організацій, створення нових форм, іноді за рахунок руйнування наявних структур. Інтеграційні процеси є економічною основою становлення підприємницьких структур, їх бізнес-систем, бази поєднання різних стадій відтворювального процесу. Створення великих і складних за організаційною структурою господарюючих суб’єктів, що перетворилися на двигун економічного розвитку, відбувається шляхом інтеграції [1].

Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілу охоплено однією ієрархічною системою корпорації. Вертикальна інтеграція дає змогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. За таких умов основна компанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничі стадії.

Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чи компанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основне виробництво.

Виходячи з напрямків такої інтеграції виокремлюють:

вертикальну інтеграцію «вниз», де підприємство, зайняте основним виробництвом, отримує контроль над виготовленням сировини і напівфабрикатів;

вертикальну інтеграцію «вгору», коли підприємство отримує контроль над наступними технологічними стадіями, виключаючи також розподіл продукції, що виготовляється.

Японський фахівець з цієї проблеми Т. Коно розглядає чотири основні групи цілей вертикальної інтеграції:

усунення невизначеності, яка пояснюється тим, що для забезпечення постачання матеріалами і компонентами, а також збуту товарів необхідний послідовний контроль за ходом виробничого процесу;

обмеження конкуренції шляхом монополізації постачання сировини і напівфабрикатів, а також каналів розподілу продукції;

поліпшення якості продукції і зниження витрат, коли досягається ефект при схожості технологій, що використовуються у виробничих процесах основної та інтегрованої фірми; наприклад, інтеграція виробництва чавуну і сталі в межах металургійного комбінату знижує транспортні витрати, забезпечує економію енергетичних витрат, питомих капітальних вкладень на спорудження підприємства, економію земельних ресурсів; крім того, досягається ефект за рахунок підвищення контролю між суміжними стадіями виробництва, кращого розуміння потреб різних стадій спільного виробничого процесу; коли у виробництві компонентів і кінцевої продукції використовується схожа технологія, якість компонентів поліпшується, що дає змогу реалізувати переваги інтеграції виробництва;

швидке пристосування до технологічних змін шляхом планомірного регулювання напрямків і масштабів діяльності; великі корпорації постійно працюють над удосконаленням конструктивних особливостей і поновленням номенклатури виробів; планомірність у цій сфері діяльності дає змогу своєчасно враховувати зміни ринкової ситуації і вносити корективи до технології і масштабів виробництва [2].

Реалізація цілей вертикальної інтеграції шляхом забезпечення більшого контролю над зовнішнім оточенням може принести фірмі і цілу низку додаткових важливих стратегічних переваг, а саме:

збільшення потенціалу при придбанні нового підприємства;

використання торговельної марки і репутації організації;

підвищення рівня використання природних ресурсів і відходів;

розширення підприємства за рахунок як придбання тих, що вже існують, так і будівництва нових, об'єднання рекламних зусиль, каналів збуту продукції.

Однак поряд із перевагами вертикальна інтеграція має і певні недоліки, пов'язані з цією стратегією:

зниження гнучкості, зокрема в умовах технологічних змін може виникнути необхідність заміни постачальника, що за вертикально інтегрованих операцій по всьому виробничому циклу може бути практично неможливим;

складність виходу з бізнесу в умовах ринкової економіки;

підвищений технологічний ризик може виникати на одній зі стадій виробництва, що автоматично загрожуватиме якості виробництва в цілому;

процес реалізації стратегії вертикальної інтеграції може супроводжуватись збільшенням витрат на координацію діяльності [1].

У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаються досягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великі промислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю над виробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем. Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чи покупцями. У разі вертикальної інтеграції фірма поширює свою діяльність "вгору" або "вниз", на сусідні ланки виробничого процесу.

Важливою передумовою розвитку вертикальної інтеграції в Україні стала недосконалість податкового законодавства: об’єднання виробництв в одну компанію дозволяє значно знизити витрати з податку на додану вартість і оптимізувати розподіл прибутку всередині підприємства. Найважливіший ефект вертикальної інтеграції полягає в створенні більш сприятливих умов для відтворення капіталу порівняно з умовами «вільного» ринку. Тому необхідність у ній виникає в тих випадках, коли в ринковому механізмі виявляються збої, і він не забезпечує належною мірою стабільності та надійності міжгалузевого обміну, а отже, відтворення капіталу й самозростання вартості.

Таким чином, при організації вертикальної інтеграції впроваджуються нові виробничі відносини щодо рівномірного розподілу прибутків і певною мірою скорочення монополії виробничих, переробних, промислових, збутових підприємств та збереження права власності товаровиробника на кінцеву продукцію. У сучасних умовах інтеграційні відносини в промисловості слід розглядати як складний процес технологічного, економічного і організаційного поєднання взаємопов’язаних етапів виробництва, зберігання, транспортування і реалізації товарів, а також виробничо-технічного і фінансового забезпечення, спрямованих на ведення розширеного відтворення з урахуванням інтересів учасників об’єднання.

Список використаних джерел:

1. Кондрашов О.М. Промислова політика в Україні: теорія, методологія, практика управління: [монографія] / О.М. Кондрашов. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2013. – 367 с.

2. Тоцький В. І. Організаційний розвиток підприємства. К: КНТЕУ, 2012. – 324 с.