К.е.н. Олексюк В.О.
Дніпропетровський державний аграрно-економічний
університет, Україна
Стан та перспективи розвитку
господарств населення
Господарства
населення існували і за радянські часи. На той час вони були більш-менш
однорідними, а головною їхньою ознакою вважалась «підсобність», тобто часткове
самозабезпечення їхніх власників продуктами сільського господарства, хоча і на
той час вони виробляли й товарну продукцію.
За роки
незалежності України і здійснення аграрної реформи господарства населення
залишились, хоча і відбулася їхня істотна диференціація. Згідно до офіційної
термінології Державного комітету статистики України, категорія «господарства
населення» є узагальненою і включає в себе такі сегменти діяльності: 1)
сільські домогосподарства, у тому числі особисті селянські господарства; 2)
господарства населення, місцерозташування яких зареєстровано поза територією
сільських населених пунктів; 3) колективні сади і городи та дачні ділянки. З
цих позицій проаналізуємо економічну роль сектора господарств населення на
сучасному етапі і перспектив його розвитку.
В таблиці 1
наведені дані, що свідчать про динаміку економічної вагомості господарств
населення за 1990-2013 рр. за показником валової продукції сільського
господарства.
Виходячи із
даних таблиці 1 можна зробити декілька висновків.
По-перше, за
період 1990-2013 рр. обсяги валової продукції в секторі господарств населення у
цілому збільшилися на 34,3%, у т.ч. продукції рослинництва більш ніж у два рази
(на 163,8%), а тваринництва зменшилися на 22,5%. По-друге, оскільки загальні
обсяги виробництва валової продукції за розглянутий період у секторі
сільськогосподарських підприємств зменшилися (на 23,3%), то питома вага сектора
господарств населення у загальному обсязі валової продукції збільшилася й за
рахунок цього фактора у 2013 р. щодо 1990 р. на 16,4 в.п., у т.ч. продукції
рослинництва на 22,5 і тваринництва – 15,7 в.п.
Таблиця
1
Виробництво валової
продукції у секторі господарств населення та її частка у загальних обсягах
валової продукції сільського господарства України*
|
Показники |
1990 |
1995 |
2000 |
2005 |
2010 |
2013 |
|
Валова продукція – всього,
млрд. грн. |
83,6 |
84,4 |
93,0 |
106,8 |
100,8 |
116,3 |
|
у тому числі продукція рослинництва |
27,6 |
38,8 |
47,0 |
58,8 |
57,7 |
72,8 |
|
продукція тваринництва |
56,1 |
45,7 |
46,0 |
48,0 |
43,1 |
43,5 |
|
Частка господарств населення у
загальному обсязі валової продукції с. г., у % |
29,6 |
45,9 |
61,6 |
59,5 |
51,7 |
46,0 |
|
у тому числі продукція рослинництва |
18,9 |
36,5 |
50,7 |
51,4 |
46,4 |
41,4 |
|
продукція тваринництва |
40,8 |
58,9 |
79,0 |
73,8 |
61,2 |
56,5 |
* Джерело: [2, с. 44-46].
В-третіх,
частка сектора господарств населення у загальному обсязі валової продукції
сільського господарства досягла максимуму у 2000 р. і після цього почала
зменшуватися. Але все-таки за цим показником сектор господарств населення
виробляє майже половину продукції сільського господарства.
У цілому незаперечним
є той факт, що в перехідній економіці сектор господарств населення на 2/3 був
джерелом вирішення продовольчої проблеми в Україні, а в деяких регіонах і
більше. Наголосимо, що й дотепер у ньому не тільки виробляється майже половина
продукції сільського господарства, але й виконуються й інші важливі для села
соціально-економічні функції. Головні з них: а) сектор господарств населення –
важливе джерело загального доходу для більшості власників господарств населення
і сфера їхньої зайнятості; б) збереження сільської місцевості.
З огляду на
викладене вище особливо актуальним в дослідженні господарств населення є
визначення перспектив їхнього подальшого розвитку. Їх узагальнення дає підстави
виділити два основних підходи.
1.
Господарства населення у цілому і передусім особисті селянські господарства –
перспективна форма господарювання та ефективний спосіб розв’язання проблем
зайнятості на селі. Саме від розвитку сектора особистих селянських господарств
«…дуже великою мірою (якщо не найбільше) залежатиме майбутнє українського села
як такого» [3, с. 69].
2. Інші науковці, навпаки, вважають, що сектор
господарства населення – безперспективний, принаймні не може бути пріоритетним.
Лише у кризовій ситуації господарства населення є необхідним способом виживання.
«Організаційно-правова
структура землекористування, в якій переважає дрібнотоварний сектор, ніколи не
стане базовою основою для структурно-інноваційної перебудови вітчизняної
аграрної економіки. За 12 років незалежності стратеги аграрної справи повинні
були б усвідомити тенденції розвитку світового сільського господарства» [1, с. 8].
Не вдаючись до поглибленого висвітлення кожного із
визначених вище підходів щодо розвитку господарств населення, наголосимо, що
для них характерний дещо спрощений підхід. Йдеться передусім про не
розмежування ближньої й більш віддаленої перспективи і головне – не виділяються
окремих складових господарств населення. Важливо також зважити на світові
тенденції розвитку сільського господарства, зарубіжні його моделі, зокрема
«постіндустріальні», глобалізацію економічних процесів, вступ України до СОТ,
вирішення проблем продовольчої безпеки тощо.
Література
1. Саблук
П.Т. Структурно-інноваційні зрушення в аграрному секторі України як фактор його
соціально-економічного зростання / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2004. – № 6.
– С. 3-8.
2.
Статистичний збірник «Сільське господарство України»: за 2013 рік / Державний
комітет статистики України. – К., 2014.
– 399 с.
3. Юрчишин В. Господарства населення: проблеми
майбутнього / В. Юрчишин // Економіка України. – 2003. – № 9. – С. 67-72.