Економічні науки/13. Регіональна економіка

К.е.н. Магійович І.В., к.е.н. Магійович Р.І.

Львівський національний аграрний університет, Україна

Соціально-економічні проблеми розвитку сільських територій

За період незалежності України склалась така ситуація, що ніхто не несе відповідальності за розвиток сільських територій. Державне регулювання не приносить позитивних результатів, а органи місцевої влади не в силі впливати на процес вирішення територіально важливих завдань.

Однією з важливих проблем жителів в сільських територіях на даний час є відсутність соціальних стандартів і норм проживання та зайнятості сільського населення. А це є результатом неефективного державного управління сільськими територіями.

Для сільських територій як в економічній, так і в соціальній галузях, основними проблемами є: несправедливий і нерівномірний розподіл результатів праці, надмірна концентрація капіталів, заплутана та економічно необґрунтована система оподаткування і соціального забезпечення, що породжує розвиток у верхах влади політичних і корупційних схем.

Ці проблеми є причинами бідності сільського населення та численних соціальних конфліктів, що виникають. Політична та управлінська системи є надзвичайно централізованими, наділені надмірними повноваженнями, неефективні і потребують децентралізації державного управління і бюджетного фінансування, контролю народу за діями влади та відповідальності політиків і держслужбовців за результати діяльності, а також їх бездіяльності.

На даний час це питання є надзвичайно важливим, тому що диспропорції породжують багато проблем, не дозволяють використовувати переваги територіального поділу, територіальної спеціалізації та управління.

Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених проблемам зрівноваженого розвитку сільських територій, недостатньо опрацьованими залишаються питання щодо відродження та розвитку сільських територій, особливо в частині визначення механізмів управління, правового забезпечення відродження сільських територій як на місцевому, так і на державному рівнях.

Важливим у цьому є зосередження уваги на зміні економічних відносин, що склались за попередні роки, і які повинні трансформуватися відповідно до пріоритетів і цілей зрівноваженого розвитку сільських територій. Зміст економічних відносин є визначальним способом перерозподілу доходів, що їх може створювати економічний потенціал сільської території, що формуються в первинних організаційних структурах, зміна якого може краще і повніше задовольняти інтереси сільського населення та відповідати загальнодержавним інтересам.

За офіційною статистикою жителі сільських територій становлять більше третьої частини населення України. Але за часи незалежності у країні офіційно перестало існувати понад 40 селищ та 601 село.

Україна на даний час є однією з найбідніших за матеріальним рівнем забезпечення життя населення. Можна сміливо заявити, що більшість із загальної кількості сільських сімей перебувають за межою бідності та в яких сукупні витрати не перевищують рівня прожиткового мінімуму. Більша частина із існуючих сіл знаходяться на межі виживання. Село ніяк не може відродитись.

Сьогоднішні проблеми сільських територій України полягають в тому, що політика розвитку сільських територій відбувається в рамках державної регіональної політики та державної аграрної політики, внаслідок чого не використовується у повній мірі їх наявний потенціал, який складається із людських та територіальних земельних ресурсів, включаючи лісові й водні масиви, і через це виникають значні диспропорції у доходах сільського та міського населення, рівнях забезпеченості об’єктами інфраструктури.

На даний час понад 140 законодавчих і нормативно-правових актів, які так чи інакше причетні до розвитку сільського господарства та сільської місцевості, тільки частково регулюють розвиток села та інших проблем у цій сфері, повністю не виконуються, механізми їх реалізації відсутні [2].

Основними серед них є закони України: “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Про стимулювання розвитку регіонів”, “Про основні засади державної аграрної політики” та інші. На розвиток їх положень приймаються Укази Президента (“Про основні засади розвитку соціальної сфери села”, “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села”), інші підзаконні акти, цільові загальнодержавні та місцеві програми розвитку. Також Кабінетом Міністрів України було затверджено “Концепцію загальнодержавної програми сталого розвитку сільських територій до 2020 року” [6], яка засвідчує тільки увагу держави до проблем розвитку сільських територій без подальшого його втілення. Багато державних і регіональних програм, пов’язаних з розвитком сільських територій, мають переважно декларативно-показовий характер і не забезпечуються необхідними фінансовими ресурсами, що ускладнює і унеможливлює їхнє виконання.

Відтягування проведення корінних реформ в державі, в тому числі і в селі, закінчилось не тільки продовольчою і економічною кризою, а в першу чергу, політичною. Для більшості населення України результати її є трагічні і плачевні. Українському парламенту необхідно терміново приймати ряд законів, щодо розвитку сільських територій, які дадуть змогу провести позитивні реформи, що виведуть державу на провідне місце у світі.

Державна політика розвитку сільських територій повинна формуватись з врахуванням наукової бази, яка повинна бути зорієнтована на дотримання певних норм і вимог, що функціонують в більшості розвинутих країн.

За кордоном діють ряд моделей державної підтримки розвитку сільських територій: 

- перша модель – закріплення умов і механізмів державної підтримки в рамках єдиного законодавчого акту (Європейський союз, Канада, Туреччина);

- друга модель – наявність різних програм, які можуть реалізовуватися незалежно одна від одної (США, Мексика, Нова Зеландія) [8].

Політика сільського розвитку ЄС і США визначає роль аграрного виробництва в розвитку сільських територій, має ряд спільних цілей, але є відмінності в механізмах та пріоритетних напрямках реалізації.

Наприклад, основними заходами з підтримки розвитку сільських територій в США є: економічний розвиток сільських територій, стимулювання створення та розвитку бізнесу; розвиток інфраструктури – це житлові програми, водопостачання, електроенергія та ін.; підтримка людського капіталу, включаючи розвиток системи освіти, професійної підготовки, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства; боротьба з бідністю (проведення програм допомоги незаможним) [8].

Економічною основою на сільських територіях були галузі, пов'язані з використанням природних ресурсів, в першу чергу сільськогосподарське виробництво, тобто державна політика в розвинених країнах була заснована на галузевому підході, так само, як і в Україні. Порівнювали цілі сільського розвитку та сільськогосподарського виробництва і вважали їх ідентичними. Такий досвід в розвинених країнах довів свою неефективність при вирішенні проблем сільської місцевості. Сьогодні державна політика в ЄС і США зорієнтована на територіальний підхід.

Досвід економічно-розвинутих зарубіжних країн вказує на важливість розвитку несільськогосподарських видів діяльності на сільських територіях як альтернативних джерел доходів сільського населення та передумов до подальшого соціально-економічного розвитку сільських територій. Наприклад, внаслідок діяльності у цьому напрямі вже на початку ХХІ століття 30-35% доходів домогосподарств на сільських територіях (зокрема, 42% в Африці, 40% у Південній Америці та 32% в Азії) отримувалися від здійснення несільськогосподарських видів діяльності [7].

Важливим аспектом є те, що в країнах ЄС фінансування програм розвитку сільських територій становить понад 20% від бюджету Єдиної політики, в США – від 11% до 27% від бюджету Мінсільгоспу, проти українських 10% на сільське господарство й сільський розвиток загалом [1; 5].

Бюджетна система в Україні побудована на вимушеній централізації коштів у Києві з наступним розподілом у регіони, райони і громади. А це є шлях до корупції та казнокрадства і відсталості соціально-економічного розвитку окремих територій держави, що призводить до соціальних потрясінь і поставило країну на межу силового способу вирішення цих питань.

Тому потрібно переходити повністю на ефективне місцеве самоврядування з достатнім місцевим фінансовим забезпеченням. Для створення умов щодо розвитку нації бюджет необхідно формувати «знизу догори», залишивши для центральних органів влади тільки ті кошти, які необхідні для виконання загальнодержавних функцій (оборона, охорона здоров’я, освіта, резервні кошти в розмірі 15% від загальнодержавних).

Значна частина бюджетних коштів в Україні розподіляється на користь сільськогосподарського виробництва, а не на розвиток села. В державному управлінні сільськими територіями на даний час переважає галузевий підхід і територіальна відокремленість у вирішенні проблем сільських територій як і агропромислового виробництва, лісового господарства та соціальних питань, внаслідок чого функціональна роль аграрного сектору обмежена виробничою сферою, яка звужує функціональне призначення сільських територій. Розвиток сільських територій відбувається без узгодження з результатами виробничої діяльності. Галузева виробнича діяльність відбувається поза відомом управління сільськими територіями, що позбавляє їх фінансових джерел.

Наприклад, рівень життя сільського населення у розвинутих країнах, насамперед, на територіях з складними умовами проживання та ведення господарської діяльності, постійно підвищується внаслідок належної державної політики, тоді як сільські території України, включаючи Карпатський регіон, де знаходяться великі лісові масиви, характеризуються монофункціональністю, що концентрується тільки навколо сільського господарства, як основного виду діяльності [9].

Сільську територію не можна розглядати тільки як базу для аграрного виробництва, оскільки така галузева спеціалізація є перешкодою на шляху до повноцінного функціонування території. Надмірна спеціалізація призводить до монополізму спеціалізованих районів [4]. Сільські території є передусім місцем розвитку, який не обмежується агровиробництвом та життєдіяльністю сільського населення. Тому сільські території необхідно виокремити як самодостатній об’єкт регулювання і законодавчо визначити закріплення статусу сільських територій та правове визначення економічної бази їх розвитку.

Розвиток сільських територій має здійснюватись на основі раціонального використання всіх наявних складових їх потенціалу і потрібно розглядати їх багатофункціональність, що пов’язана із повним залученням несільськогосподарських видів діяльності, а саме: упорядкування земельних угідь; діяльність у лісогосподарській та лісопереробній галузі; виробництво енергії на основі альтернативних відновлювальних джерел; діяльність у туристичній сфері; діяльність у сфері культури, мистецтва; розвиток соціальних послуг; здійснення та надання інформаційних, торгівельних, науково-дослідних послуг шляхом використання мережі Інтернет та інші.

Разом з тим необхідно децентралізувати бюджет на користь місцевих громад і формувати бюджети районів і областей для необхідності виконання конкретних програм, визначених головами місцевих громад та районів.

Для створення економічно самодостатніх територіальних громад доцільно провести адміністративно-територіальну реформу з укрупненням (або навпаки) території громади та чисельності її населення. Внаслідок цього мають формуватися сільські території та громади, які будуть економічно самодостатні та забезпечуватимуть усі потреби членів громади. Також необхідно проаналізувати в межах адміністративних районів, в тому числі окремо в межах конкретної сільської території функціонування та розвиток галузей народного господарства, малого й середнього бізнесу, грошові надходження від діяльності цих галузей, вивчити взаємозв’язок галузевого і територіального управління зрівноваженим розвитком сільських територій. Доцільно було б передати земельні, лісові, водні площі у відання місцевих рад і мати право повністю ними розпоряджатись. Місцева громада, якій належатиме дана територія, зобов’язана нести відповідальність, а також повинна бути наділена максимальним об’ємом повноважень та функцій, що дозволить їй вирішувати всі питання на користь і розвиток території.

Особливу увагу слід приділяти впровадженню відповідних державних механізмів для підтримки та сприяння подальшого розвитку в сільській місцевості різних видів господарської діяльності в різних галузях як сільського господарства, лісового та мисливського господарства, та виникнення суміжних чи обслуговуючих суб’єктів підприємництва на основі наявного ресурсного потенціалу й існуючих потреб у продукції та послугах конкретних сільських територій, розміщувати переробні цехи для виробництва готової продукції як найближче до сировинних ресурсів, створення повнофункціональної мережі регіональних агропромислових ринків. Впровадити пільгове оподаткування для новостворених підприємств на сільських територіях у разі інноваційного характеру їх виробничої діяльності.

Необхідно також дати характеристику стану соціальної сфери села, згубну діяльність органів місцевої влади в її розвитку через диктат зверху. Адже бюрократична система соціального захисту в Україні залишилась підкоректованою, практично незмінною від радянського періоду, що характеризується надмірною централізацією, корумпованістю, взагалі не залежить від отримувачів допомоги і не забезпечує інтереси соціально незахищених громадян. Кошти, дорогою до адресатів, чиновники встигають розікрасти та нецільово використати і, в тому числі, значну їх частину в своїх інтересах.

Основним адресатом отримання бюджетних коштів і платником податків в цивілізованому суспільстві виступає людина. А в нас платником податків є народ, а отримувачем бюджетних коштів є високопосадовці-корупціонери, чисельність яких з кожним роком зростає. Тому початком і основою формування бюджету території повинні бути сільська, селищна та мікрорайонна громади, тобто формування бюджету має відбуватися за принципом «знизу – догори».

Такий розподіл дасть чітку картину економічного розвитку сільської території, сприятиме альтернативному вибору основної галузі на даній території і призведе до пріоритетного розвитку на перспективу, а також допоможе додатковим галузям розвиватися, що мають для цього відповідний потенціал (земля, робоча сила, ліси, надра, водойми тощо).

Щоб забезпечити стабільно зростаючий економічний розвиток сільських територій на основі ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу, впровадити нову модель розвитку села, при якій ресурсний потенціал буде працювати на користь жителів даних територій, потрібно радикально змінити внутрішню державну політику у всіх її проявах, метою якої має стати створення умов для динамічного, зрівноваженого розвитку сільських територій.

Правильний соціально-економічний шлях розвитку сільських територій повинен бути не за галузевим принципом, а за територіальним.

Роль держави при такому підході зводиться до сприяння розвитку усіх галузей народного господарства, ведення малого і середнього бізнесу на цих територіях, формування місцевого бюджету від всіх виробничих структур та ресурсів, які є на сільській території, з метою становлення заможного і багатого жителя села.

Реалізуючи вищенаведене, сільські території поступово перетворяться на повноцінну частину національного господарства. Маючи потенціал до певних видів діяльності, і правильному його використанні та відповідних державних механізмах підтримки, сільські території перетворяться у самодостатній комплекс, де поява та розвиток одних видів підприємництва призведе до створення інших, тим самим створюючи передумови до соціально-економічної еволюції місцевості, що дозволить знизити рівень бідності та забезпечити максимально можливу кількість населення джерелом доходів.

Литература:

1. Budget Summary аnd Annual Performance Plan, Financial Year 2010, U.S. Department of agriculture, USDA, 12 p.

2. Гладій М. В. Аграрні реформи схожі на вогнище, яке постійно поливають водою / М. В. Гладій // Вісник інституту сільського розвитку. – 2005. – № 3. – С. 2 – 8.)

3. Гоголь Т. В. Багатофункціональний розвиток сільських територій – стратегічна мета державної регіональної політики : [Електронний ресурс] / Т. В. Гоголь // Державне управління: теорія і практика. – 2011. – № 1. – Режим доступу : www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Gogol.pdf.

4. Гром’як Д. М. Соціально-економічні засади комплексного розвитку сільських територій :  [Електронний ресурс] / Д. М. Гром’як // Міжнародна інтернет-конференція «Актуальні проблеми економіки, обліку та менеджменту». — Режим доступу : http://www.viem.edu.ua/konf_V4_1/art.

5. Закон України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007-%D0%BF/page4.

6. Концепція загальнодержавної програми сталого розвитку сільських територій до 2020 року : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://ligazakon.ua.

7. Несільськогосподарська зайнятість в сільській місцевості України : [Електронний ресурс] // Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. – Режим доступу : http://www.ier.com.ua/files/publications/Policy_ papers/German_advisory_group/2005/U13_ukr.pdf.)

8. Пантелеева О. И. Особенности реализации программ развития сельских территорий в США и странах Евросоюза / О. И. Пантелеева // Международный сельскохозяйственный журнал. – 2010. – № 4. – С. 9 – 10.

9. Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону) : науково-аналітична доповідь / [В. В. Борщевський, Х. М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН України. ІРД; [наук. ред. В. В. Борщевський]. – Львів, 2011. – 60 с.