Економічні науки / 14. Економічна теорія

Шевчук В.О.

Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, Україна

Освітній кластер: суть поняття

Одним із пріоритетних напрямків інноваційного розвитку держави є необхідність інституційних перетворень, спрямованих на створення умов для формування та відтворення робочої сили. Як зауважує І.В.Куценко, для формування інноваційної моделі в Україні є значні ресурси, у тому числі інтелектуальні, які використовуються недостатньо. Тому важливо використати той механізм, який зможе об’єднати наявні ресурси, сконцентрувавши їх на найперспективніших складових економіки. І, як засвідчує практика, цьому сприяє кластерний підхід, який активно використовується у багатьох сферах економічної діяльності провідних країн світу [8].

У широкому економічному сенсі до кластеру входять підприємства (фірми, установи), що розташовані у межах окремого регіону і мають тісні технічно-виробничі зв’язки, залишаючись при цьому виробниками, постачальниками та споживачами продукції один одного. Характерними ознаками кластеру є: географічна концентрація (у кластер включають лише ті установи та організації, що мають безпосередню близькість розташування); спільна сфера діяльності (передбачається близькість підприємств за характером виробництва, що входять у кластер).

При цьому важлива наявність «критичної маси» учасників кластеру, високий рівень пов’язаності учасників кластеру (внутрішня і зовнішня), інноваційна активність учасників кластеру. В останньому моменті зазначимо, що кластер є завжди концентрацією інноваційно-активних підприємств (фірм, установ). Інноваційна активність передбачає діяльну орієнтацію цих об’єктів на інноваційний розвиток, під яким розуміється постійне удосконалення переваг за рахунок різного виду нововведень: технічних, технологічних, організаційних та маркетингових [5, с. 12-17].

Виходячи з цього, можна зазначити, що кластеризація сфери освіти дозволяє вирішувати проблему виробничої взаємодії у сфері підготовки кваліфікованої робочої сили. Кластерний підхід у цьому разі сприятиме підвищенню національної та регіональної конкурентноздатності, зростанню інноваційного потенціалу, розвитку малого та середнього бізнесу (не лише у сфері освіти та підготовки кваліфікованої робочої сили) тощо. Досвід свідчить, що саме такий підхід є не лише засобом досягнення визначеної мети, що пов’язана зі структурними змінами підвищення конкурентноздатності, посиленням інноваційності, а також і доволі дієвим засобом стимулювання регіонального розвитку, що у свою чергу сприяє отриманню мультиплікаційного ефекту у збільшенні зайнятості, підвищення заробітної плати, відрахувань у бюджет, зростання стійкості та конкурентноздатності регіонів зокрема та країни в цілому [4, с. 63-64]. Часто центром формування кластерів стають навчальні заклади, зокрема університети, або група науково-дослідних установ. При цьому кластери визначаються як одна з найефективніших виробничих систем в умовах глобалізації і розвитку сучасної науки – економіки знань [4, с. 136]. Варто також розвивати кластерні концепції у сфері розвитку регіонів. Для цього необхідно проводити загальнонаціональні радикальні реформи щодо розширення організаційно-економічного співробітництва. Процес кластеризації повинен у цьому аспекті супроводжуватись реалізацією загальнодержавної політики, що спрямована на підтримку науково-технічного прогресу, інноваційного розвитку, здійснення фінансово-економічних, адміністративних, регуляторних реформ та розробками стратегії розвитку регіонів [2, с. 193].

Т.Ю.Красікова під освітніми кластерами розглядає сукупність взаємопов’язаних установ професійної освіти, об’єднаних за галузевою ознакою і партнерськими відносинами з підприємствами галузі [7].

Н.В.Васильєва вважає, що регіональний освітній кластер варто визначати як систему освітніх закладів різного рівня, організацій, що займаються НДДКР, комерційних компаній, організацій регіональної інноваційної інфраструктури та інфраструктури підтримки підприємництва, що знаходяться у взаємозв’язку з органами влади і компонентами регіональної економічної системи. Також вона стверджує, що вищий навчальний заклад може виступати центом розвитку кластеру (ядром кластеру) і приймати на себе відповідальність за освітню і наукову підтримку кластера, а також виступати інформаційно-методичним центом, комунікаційною платформою [1, с. 8-10].

На думку Н.А.Корчагіної, освітній кластер являє собою групу освітніх закладів, що знаходяться у партнерських відносинах з підприємствами галузі, які локалізовані на одній території, кінцевим продуктом діяльності яких є освітня послуга [6, с. 81]. Ядром кластеру у даному випадку виступає вищий навчальний заклад (ВНЗ) або інша освітня установа.

О.В.Смірнов розглядає освітній кластер як систему навчання, взаємонавчання та інструментів самонавчання в інноваційному ланцюжку «наука-технологія-бізнес», яка заснована переважно на горизонтальних зв’язках всередині ланцюжка [9, с. 75]. Тут в основу освітнього кластеру кладеться освітній процес. Таким чином, освітній кластер можна розглядати з двох точок зору: як систему і як процес.

В.І.Куценко визначає освітній кластер як систему взаємопов’язаних закладів освіти, освітніх організацій, значимість яких, як цілого, перевищує суму складових частин. Тобто освітній кластер – більш ємке, з точки зору ринку освітніх послуг, поняття у порівнянні з такими формами міжгалузевої інтеграції як вертикально інтегровані холдингові структури, асоціації, стратегічні альянси, мережеві об’єднання, спільні підприємства, технопарки, промислові парки, особливі економічні зони тощо [8]. Ми погоджуємо з його думкою, що кластер – більш складне явище, ніж просте об’єднання закладів, організацій та підприємств, адже заклади освіти активно включаються в процес кооперації і продовжують конкурувати між собою.

О.П.Жук, Л.О.Дроздовська вважають, що освітнім кластером можна називати кластер, що являє собою єдину систему безперервної освіти від школи (дошкільного закладу) до виробництва [3, с. 152].

А.М. Старєва наводить визначення інноваційного соціокультурного освітнього кластера як добровільне об’єднання географічно близьких взаємодіючих суб’єктів господарювання: освітніх закладів, органів влади, банківського, приватного сектора, інноваційних підприємств (організацій), об’єктів інфраструктури, що характеризується виробництвом конкурентоспроможних освітніх, культурних, соціальних послуг, наявністю погодженої стратегії розвитку, спрямованої на реалізацію інтересів кожного з учасників і території локалізації кластера, на якій вона перебуває, і має істотну соціально-економічну значимість для регіону. Метою створення кластера, на її думку, є об’єднання, інтенсифікація зусиль, можливостей, потенціалу суб’єктів інноваційної структури задля формування взаємоузгоджених дій, спрямованих на покращення якості регіональної освіти, її конкурентоспроможності на вітчизняному та світовому рівня [10].

Таким чином, узагальнюючи вище наведене, можемо стверджувати, що освітній кластер є союзом тісно пов’язаних і територіально близьких розміщень закладів освіти, що сприяють спільному розвитку і зростанню конкурентоздатності кожного з них, діяльність яких спрямована на підвищення інноваційності та якості підготовки робочої сили як для регіонального, так і для національного ринку праці.

Література:

1. Васильева Н.В. Формирование и развитие образовательных кластеров в региональной социально-економической системе: автореф. на соискание ученой степени канд. экон. наук: специальность 08.00.05 «Экономика и управление народным хазяйством (региональная экономика)» / Васильева Наталья Витальевна. – Гатчина, 2013. – 26 с.

2. Вишнякова І.В. Досвід становлення та розвитку кластерів в окремих країнах Північно-східної та Центральної Європи / І.В. Вишнякова // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – 2011. – № 1. – С. 184 – 194.

3. Жук О.П. Кластерний підхід у процесі оптимізації системи освіти України / О.П. Жук, Л.О. Дроздовська // Вісник ОНУ імені І.І. Мечникова. – 2013. – Т. 18. – Вип. 3/1. – С. 151 – 154.

4. Карпенко О.О. Інноваційно-організаційна парадигма розвитку підприємств на принципах кластеризації. Монографія / О.О. Карпенко. – К.: ТОВ «СІК ГРУПП УКРАЇНА», 2013. – 272 с.

5. Кластерные политики и кластерные инициативы: теорія, методология, практика. Коллективная монография / [под ред. Ю.С. Артамоновой, Б.Б. Хрусталева]. – Пенза: ИП Тугушуев С.Ю., 2013. – 230 с.

6. Корчагина Н.А. Образовательные кластеры как основа повышения конкурентоспособности учебных заведений / Н.А. Корчагина // Прикаспийский журнал: управление и высокие технологии. – 2009. – № 3 (7). – С. 78 – 84.

7. Красикова Т.Ю. Образовательный кластер как фактор взаимодействия рынка труда и системы высшего профессионального образования / Т.Ю. Красикова // Актуальные вопросы экономики и управления: материалы междунар. науч. конф., апрель 2011 г.: тези доп. – М.: РИОР, 2011. – Т. II. – С. 54 – 59.

8. Куценко В.І. Кластеризація в контексті формування людиноорієнтованої парадигми розвитку освіти [Електронний ресурс] / В.І. Куценко // Теорія та методика управління освітою. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://tme.umo.edu.ua/docs/2/09kutope.pdf.

9. Смирнов А. В. Образовательные кластеры и инновационное обучение в вузе: монография / А.В. Смирнов. – Казань: РИЦ «Школа», 2010. – 102 с.

10. Старєва А.М. Регіональний соціокультурний освітній кластер як організаційна умова вирішення проблеми оптимізації навчальних закладів [Електронний ресурс] / А.М. Старєва. – Режим доступу: http://narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/17/statti/stareva.htm.