Економічні науки / 15. Государственное регулирование экономики

К.е.н. Трофименко Г.С., Зелік В.О.

Національна металургійна академія України

Розвиток інноваційного менеджменту в Україні

Інноваційна діяльність є комплексним процесом трансформації принципово нових ідей та знань в об'єкт економічних відносин. Цей напрям наукової і підприємницької діяльності можна розглядати як один із факторів розвитку національної економіки. Визначення та урахування особливостей інноваційної діяльності є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави. Виважена стимулююча політика в інноваційній сфері є особливо важливою за умов кризи і дефіциту ресурсів.

Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів порівняно з промислово-розвиненими країнами та поточними потребами інноваційного розвитку. Поки що Україна належить до групи країн з дуже низьким рівнем високотехнологічної продукції в експорті (5%), в той час як в середньому у світі даний показник досягає 21% (Філіппіни – 65%, Ірландія – 41%, США – 32%, Росія – 13%) [1].

Аналіз рівня інновативності підприємств, в свою чергу, зображує позитивну динаміку, що з одного боку, є кроком уперед, але з іншого боку, цього недостатньо для ефективного інноваційного розвитку і підвищення конкурентоспроможності продукції [2].

Проблеми інноваційного розвитку в Україні пов’язують із розривом зв'язку дослідницької та підприємницької сфер, слабкою підтримкою комерціалізації, потребою створити сприятливе середовище для процвітання дослідницької та підприємницької сфер. Ці проблеми проявляються в тому, що більшість розробок орієнтовані на науку та технологію, як на самоціль, а не на основу для капіталізації; вони не готові для венчурного механізму – немає серйозного аналізу ринків, не продумана бізнес-стратегія та модель, план та бюджет заходів; не вистачає кваліфікації інноваційним підприємствам.

Рис.1 Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Вищезгадане обумовлює актуальність тематики і необхідність пошуку шляхів вирішення ситуації, що склалася. Досвід розвинених країн спрямовує пошук до наукового підходу у розрізі інноваційного менеджменту.

Інноваційний менеджмент — це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності. Критеріями ефективності інноваційних процесів є економічні показники, за допомогою яких можна визначити приріст економічного результату відносно витрат. При цьому прибуток і дохідність інновацій виступають не як мета, а як важлива умова і результат здійснення інноваційної діяльності — створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, основними цілями інноваційного менеджменту слід вважати: забезпечення довгострокового функціонування інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем; створення конкурентоспроможної інноваційної продукції, технологій найбільш ефективним і оптимальним шляхом.

Ефективність застосування інноваційного менеджменту розвиненими країнами світу підтверджують їх досягнення в інноваційній сфері. США сьогодні є лідерами у створенні та впровадженні інновацій. Про це свідчить кількість зареєстрованих патентів та витрати на R&D (Research and Development), а також кількість інноваційних старт-апів і розвиток венчурних компаній. Інші країни складають все серйознішу конкуренцію США, концентруючись на чотирьох складових, таких як покращення науки, популяризація інженерної та математичної освіти, залучення високоосвічених іммігрантів до розробок, збільшення державних витрат на дослідження та створення пільгової системи.

Існує декілька шляхів реалізації і розвитку інноваційної діяльності. До них відносять бізнес-інкубатори, технопарки, міжнародні спільні підприємства.

Бізнес-інкубатор – це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення та ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, що реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Це досягається шляхом надання цим фірмам матеріальних, інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг. Найважливішими функціями бізнес-інкубаторів є: надання приміщення для офісів / майстерень на умовах оренди, часто (у деяких містах / центрах) за цінами нижче ринкових з гнучкими умовами одержання додаткової площі на вимогу; адміністративні і технічні послуги (телефон, копіювання, приміщення для конференцій / зустрічей, секретаріат і т. д.); консалтинг / бізнес-планування для починаючих і потенційних підприємців.

У Швеції набула активного поширення така форма ділового інкубування, як «внутрішній» інкубатор, який створюється великими підприємствами з метою стимулювання нових ідей, інновацій та розробки і впровадження внутрішніх бізнес-проектів. Це сприяє розвитку духу підприємництва серед працівників підприємства й підвищує рівень внутрішньої інноваційної діяльності та конкурентоспроможності підприємства-сателіта.

За даними нещодавно проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. Серед них, насамперед, можна назвати: Білоцерківський, Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський Львівський, Полтавський, Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Безумовно це відображає рух назустріч меті, але це лише початок шляху розвитку і стимулювання інноваційної діяльності в Україні [1].

Технопарки – це агломерація наукомістких фірм, що групуються навколо великого університету, інституту, лабораторії. Основне завдання парку – скорочення термінів впровадження наукових ідей в практику. Парки мають у своєму розпорядженні спеціальну інфраструктуру (будівлі, споруди, телекомунікації), яка поряд з певними податковими пільгами надається новим наукомістким фірмам.

Міжнародні спільні підприємства (МСП), в свою чергу, являють собою основну динамічну рушійну силу економічного розвитку. Важливість створення нових інноваційних підприємств полягає в тому, що вони життєво необхідні для конкурентоздатності та ефективного функціонування ринків. До того ж, 81.5% у США, 62% у Великобританії від загального числа робочих місць створюються у МСП. Понад 90% усіх можливостей навчання та комерціалізованих результатів НДДКР зосереджено саме там.

Таким чином, проаналізувавши стан інноваційного розвитку України і світу, а також приклади застосування інноваційного менеджменту, можна сформувати спрямованість пріоритетів інноваційної діяльності в країні. До них можна віднести: формування наукоємних виробництв, сприяння створенню і функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо), cтворення конкурентоспроможних переробних виробництв, технологічне і технічне оновлення базових галузей економіки та держави, впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити швидку віддачу і закласти основу прогресивних змін у структурі виробництва й тенденціях його розвитку.

Стратегія створення в Україні економічних засад інноваційної моделі розвитку передбачає комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній та зовнішньоекономічній сферах. Власне йдеться скоріше не про окрему стратегію інноваційного розвитку, а про надання інноваційної спрямованості усім напрямам економічної стратегії, яка розробляється та реалізується в країні [3].

Підбиваючи підсумки дослідження, можна зробити висновок, що незалежно від того, яка ментальність нації чи ринок інновацій, створення інноваційної моделі розвитку є необхідною умовою розвитку суспільства, – це запорука його нормального розвитку. Звичайно, можна спробувати просто перейняти закордонний досвід інноваційного розвитку економіки, врахувавши специфіку законодавчої бази та стану економіки загалом і ефективно розвиватись, але в реальному житті це не так просто, інакше б усі країни світу вже давно стали б на шлях ефективного інноваційного розвитку. Саме тому не слід копіювати досягнення успішних і розвинених країн, варто сформувати свою власну модель, спираючись на теоретичну базу інноваційного менеджменту та враховуючи минулі помилки світового досвіду.

Література:

1. Гаман МВ. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. — К.: Вікторія, 2004. – 311 с.

2. Наукова та іноваційна діяльність (1990-2013рр.) [Електронний ресурс]: за даними Державної служби статистики України / статистична інформація / наукова та інноваційна діяльність / Впровадження інновацій на промислових підприємствах – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

3. Пирожков С.І. Моделі і сценарії структурно-інноваційної перебудови економіки України /Інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку національної економіки: Зб. наук. пр. /ОІЕ НАН України, відп. ред. Сухоруков А.І. — К., 2004. — С. 45.