Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки спеціалістів

аспірантка Данилюк Оксана

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Методична компетентність учителів художнього спрямування у вищих навчальних закладах України

Сучасний стан розвитку та модернізація системи освіти вимагає здійснення підготовки педагогічних кадрів на засадах наукового та художньо-естетичного підходів. Як відомо, компетентність у навчанні як характеристика результатів навчання широко використовується в культурно-освітніх системах європейських країн, CШA та Канади. В останнє десятиріччя проблеми компетентнісно - орієнтованої освіти і культури розглядаються міжнародними організаціями – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Радою Європи, Організацією європейського співробітництва та розвитку, Міжнародним департаментом стандартів, які узагальнили педагогічні досягнення освітян та науковців з усього світу для розробки технологій оцінювання компетентностей. Отримані результати спрямовуються на моніторинг якості освітніх послуг і рівня навчальних досягнень, їх відповідності державним стандартам. Результати моніторингу компетентностей педагогів використовуються в порівняльних дослідженнях національної системи освіти (TIMSS, PISA та.ін.).

Зарубіжні й вітчизняні автори (І. Єрмаков, О. Савченко, А. Хуторський) наголошують, що ключові компетентності у навчанні мають динамічну структуру, залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, особливостей і можливостей самовизначення особистості в соціумі. У різноманітних джерелах зміст «компетентності у навчанні» часто передають через загальноприйняті поняття: «здатність до ...», «комплекс умінь», «комплекс навичок», «авторитетність», «умілість», «готовність до...», «знання в дії», «спроможність», «здатність у справі», «впровадження». Швидкоплинність змін у світі вимагає від освіти стати прискорювачем культурних змін в житті суспільства і окремо взятої особи. Для кожного народу його культура є гарантом національної самоідентичності, способу життя та мислення[3, 14]. Саме тому постає важливе питання формування методичної компетентності педагогів художнього спрямування.

Основним аспектом у формуванні фаховості педагога-художника є врахування різноманітних загальноприйнятих стандартів, методик, індивідуальної специфіки предмета. З метою досягнення високої ефективності підготовки вчителів художнього спрямування слід забезпечити високу функціональність особистості в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна покоління людей. Також існує потреба у пошуку раціональних схем співвідношення між стрімким розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо осмислювати. Слід формувати у людини здатність до свідомого і ефективного функціонування в умовах значного ускладнення відносин в інформаційному суспільстві за умов зростання комунікативності життя та інформаційної насиченості середовища життєдіяльності.

Ключова роль у становленні національно свідомого, культурно розвиненого громадянина України належить педагогам, зокрема вчителям художньо-естетичних дисциплін [1, 504-505]. Саме через свій предмет учитель цього профілю має можливість залучити дитину до першоджерел української культури, яка забезпечує мистецтвознавчий, культурологічний рівень учнів, формує їхню високу гуманістичну культуру. Передусім формування нової генерації нації, готової до сприйняття художнього та естетичного багатства України, пізнання загальнолюдських цінностей, надбань культури і мистецтва народів світу потребує такого вчителя, який сам має високий рівень естетичної культури, теоретичну, методичну базу для професійної діяльності. Тому на сучасному етапі особливо важливими стають соціально-педагогічні аспекти теоретичної і практичної підготовки вчителя художньо-естетичного профілю в системі підвищення кваліфікації, усвідомлення ним своєї професійної ролі та готовності працювати над розвитком власної методичної компетентності. У зв’язку з цим значно підвищуються вимоги до вчителів художньо-естетичного профілю.

Існуюча на сьогодні система підвищення кваліфікації вчителів даного профілю має певні недоліки: низьку ефективність, формалізм, орієнтацію на кон’юнктуру, недооцінку суб’єктивного фактору, ігнорування індивідуальних особливостей, можливостей і потреб вчителів. Однією із причин такого стану є відсутність наукового обґрунтування педагогічної концепції підвищення кваліфікації вчителів художньо-естетичного профілю. Крім того, існують реальні протиріччя, які гальмують ефективність системи підвищення кваліфікації. Особливої актуальності ці питання набувають в умовах впровадження в культурно-освітній простір України Болонського процесу. Перше і основне протиріччя полягає у невідповідності процесу навчання системі підвищення кваліфікації відповідно до завдань розбудови національної освіти в Україні. Сучасний вчитель має відрізнятися науковим світоглядом, широкою загальною і спеціальною ерудицією, розвинутим творчим мисленням, естетичним смаком, високим професіоналізмом, сформованістю якостей активно діяльносної особистості, розумінням потреб суспільства [2, 176-178]. Існують певні протиріччя між соціальними процесами в суспільстві і дидактикою навчання дорослих. Суперечності між базовою освітою вчителів і новими, постійно зростаючими вимогами до їх педагогічної діяльності.

Перш за все, на якість виконання функціональних обов’язків вчителів художнього профілю впливає ряд суттєвих факторів: різний рівень фахової науково-теоретичної та методичної готовності; недосконалості технологій вивчення рівнів професійної компетентності; різний рівень стажу роботи та педагогічного досвіду; обмеженість можливостей для систематичного обміну досвідом професійної діяльності; відсутність тісних зв’язків і взаємодії всієї системи підвищення кваліфікації вчителів художньо напряму. Система підвищення кваліфікації буде діяти оптимально, якщо вона спрямує свою основну діяльність на повне використання властивих їй потенціальних можливостей, зокрема таких: 1) пробудження стимулювання у вчителів творчої думки, інтелектуальних потреб і здорового честолюбства, ілюстрація неповторності творчих знахідок і здібностей вчителів; 2) створення на кожній лекції так званих студій педагогічних та культурологічних захоплень; 3) перетворення одержаних знань у кваліфіковану науково-практичну інтелектуальну цінність; 4) формування більш довірливого ставлення до всіх наук про людину, розширення цих знань; 5) виконання вчителями у співдружності з викладачами доступних, актуальних і цікавих досліджень. Здебільшого передача нових знань не завжди спрямована на виявлення і аналіз проблем та пошук самостійного шляху їх розв’язання [2, 198].

Активні методи навчання мають стати елементом мікроструктур в системі підвищення кваліфікації вчителів художньо-естетичного профілю в системі ВНЗ України, оскільки вони ефективно забезпечують цілісний підхід до навчання та виховання особистості: підвищують інтерес до навчальних занять, до актуальних психолого-педагогічних і фахових проблем, сприяють розвитку пізнавальних здібностей педагогів, формують їх соціальну компетентність в умовах модерного українського суспільства початку XXI ст.

Література:

1. Комаровська О. А., Масол Л. М. Мистецька освіта / О. А. Комаровська, Л. М. Масол // Енциклопедія освіти [Акад. пед. наук України] ; [головний ред. В. Г. Кремень]. - К.: Хрінком Інтер, 2008. - С. 504-505.

2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи : Бібліотека освітньої політики / [За заг. ред. О. В. Овчарук]. - К., 2004. - 234 с.

3. Коткова (Найденко) М. В. Українознавчий підхід до розвитку професійної компетентності вчителі художньо-естетичного профілю / Марія Василівна Коткова // Культура і суспільство XXI століття: духовно- культурологічні, соціальні виміри / [Програма Всеукраїнської науково-практичної конференції (27—28 травн 2010 р., м. Київ)]. - К. : HAKKKiM, 2010.-С.14.