Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования.

К. пед. н., В. В. Бурназова

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

Професійна мобільність випускників ВНЗ

педагогічного профілю

як показник якості професійної освіти

Динамізм сучасних суспільних перетворень викликає до життя потребу у фахівцях, які вміють аналізувати мінливі соціально-економічні тенденції, приймати і реалізовувати нестандартні рішення в ситуації ринкової конкуренції, скасовувати стереотипізацію з виробничої й особистісної сфер взаємодії. Держава повинна забезпечувати підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, опанування та впровадження наукоємних і інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці, як визначено в Концепції професійної освіти України та Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. В цих умовах найважливішим завданням професійної освіти стає формування професійно мобільного фахівця.

Професійна мобільність традиційно досліджувалася в соціології, зокрема у класичних працях західних і радянських соціологів (Р.Бендікс, Т.Заславська, С.Ліпсет, Р.Ривкіна, Е.Саар, П.Сорокін, М.Тітма, Г.Чередниченко, В.Шубкін та ін.).

Професійна мобільність та конкурентоспроможність фахівця на ринку праці розкрита в дослідженнях вітчизняних (Л.Данилова, Н.Ничкало, О.Симончук, О.Щербак) та зарубіжних (П.Блау, Н.Василенко, Е.Корчагін, Г.Мухамедзянов, О.Олейнікова, О.Філатов, Д.Чернилевській) учених. Професійній мобільності присвятили свої дослідження К.Барбакова, В.Войнович, С.Кугель, І.Мартинюк, В.Осовський, О.Шкаратан, В.Ядов та інші.

Професійна освіта (зокрема вища) сьогодні повинна не тільки забезпечувати фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх інтересів та здібностей, удосконалення професійної підготовки та підвищення їхньої кваліфікації, а й покликана формувати у випускників ВНЗ цілий ряд непрофесійних компонентів процесуально-діяльнісного характеру, до яких, зокрема, відносяться наступні: формування вмінь цілісного сприйняття оточуючого світу та відчуття єдності з ним, а також цілісного сприйняття процесу і результату діяльності; оволодіння технологіями прийняття оптимальних рішень, вміннями адаптуватися до різних змін, прогнозувати хід тієї чи іншої виниклої в ході діяльності ситуації, попереджати негативні наслідки надзвичайних подій; оволодіння культурою системного підходу в діяльності та найважливішими загальнометодологічними принципами її організації, оволодіння принципами конструювання стійких систем, а також формування у майбутнього випускника ВНЗ толерантності в судженнях і діяльності [2;10-11].

У світлі приєднання України до Болонського процесу метою інтеграції української освіти в європейську систему вищої освіти є формування конкурентноспроможності спеціалістів, причому ведучими показниками якості професійної освіти стають мобільність і адаптованість особистості до умов динамічно мінливого середовища. Сьогодні в країнах з розвиненою ринковою економікою лише близько 20% зайнятого населення працює за спеціальністю, яку вони отримали в молоді роки в навчальному закладі професійної освіти, а 42% молодих людей змінюють профіль своєї діяльності в перші два роки по закінченні ВНЗ.

Дослідники розглядають наступні типи професійної мобільності: 1) за певних обставин випускник ВНЗ змінює сферу діяльності в рамках однієї широкої спеціальності, але при цьому явного професійного росту не відбувається; 2) характер діяльності працівника зазнає тих чи інших змін у зв’язку з призначенням на нову (вищу) посаду; 3) працівник змінює одну професію на іншу, тією чи іншою мірою подібну до першої, що дозволяє хоча б в обмеженому варіанті спиратися на набуті в процесі навчання у ВНЗ знання, уміння і навички: наприклад, викладач музичного мистецтва ВНЗ переходить працювати до мистецької лабораторії науково-дослідного інституту і навпаки; 4) тип професійної мобільності, що означає кардинальну зміну професії, коли потрібно заново опановувати нове поле діяльності [2].

Професійну мобільність як надзвичайно важливу якість сучасного фахівця розглядають у єдності з ідеями гуманізації, демократизації, випереджального і безперервного характеру освіти. Зв'язок з ідеєю гуманізації проявляється на рівні критеріїв відбору та конструювання змісту навчання у виші, а також визначення форм і методів організації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Зв'язок проблеми формування професійної мобільності з ідеями демократизації і безперервності освіти виявляється у вигляді комплексу організаційно-педагогічних умов. У випадку принципу випереджального рівня профосвіти цей зв'язок є подвійним: 1) на рівні конструювання змісту освіти та форм організації навчальної діяльності; 2) на рівні організаційно-педагогічних умов, адже зрозуміло, що в процесі навчання у майбутнього спеціаліста має бути створено деякий запас, наробок знань і способів діяльності на майбутнє для адаптації до можливих змін у практичній професійній діяльності. Що стосується принципу саморозвитку особистості, то тут зв'язок з проблемою професійної мобільності проявляється на рівні конкретної мети і засобів самовдосконалення особистості випускника ВНЗ: професійна мобільність є водночас і засобом особистісного самовдосконалення, і, в деякому сенсі, його метою (оволодіти більш широким спектром видів професійної діяльності, більше пізнати життя в усіх його проявах).

Саме тому в контексті забезпечення формування професійної мобільності майбутніх фахівців-випускників ВНЗ педагогічного профілю слід передбачити можливості формування у студентів психологічної готовності до зміни спеціальності (принаймні в рамках обраної сфери діяльності на початковому етапі) і, в зв’язку з цим, – формування у них постійної потреби в безперервній самоосвіті на основі усвідомлення цінності самого знання та вміння як основи майбутньої ефективної професійної, соціальної та особистісної реалізації, а також на основі усвідомлення того, що будь-які знання швидко застарівають, і, в принципі, не може бути такої ситуації, коли здобутих знань буде цілком достатньо. Особливу увагу слід приділити розробці технологій формування у студентів комплексу рефлексивних умінь і способів діяльності, передусім в контексті вибору власного професійного маршруту та його корекції.

Таким чином, формування потреби в безперервній самоосвіті безпосередньо пов’язане з формуванням самоосвітньої компетенції. Саме вона забезпечує академічну мобільність студента, його готовність опанувати програму вищої професійної освіти та обумовлює професійну мобільність особистості випускника, якому притаманні динамічність, постійний пошук, прагнення до перетворень не тільки оточуючого середовища, а й самого себе, здатного не тільки надалі розвивати свої професійні навички, підвищувати кваліфікацію, але й готового при необхідності змінювати спеціальність, сферу своєї професійної діяльності.

Література:

1. Никитина Е. А. Педагогические условия формирования профессиональной мобильности будущого педагога: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Никитина Елена Александровна. – Иркутск, 2007. – 199 с.

2. Попков, В. А. Теория и практика высшего профессионального образования: учеб. пособие для системы дополнительного педагогического образования / В. А. Попков, А. В. Коржуев. – М.: Академический Проект, 2004. – 432 с.