Канд.пед.наук, доцент Краснобаєва Т.М.,

канд. наук з фіз.вих. і спор, доцент Галайдюк М.А.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Україна

Особливості формування фізкультурно-спортивних умінь студентів

Досвід вищої школи показав, що процес навчання з предмету «Фізичне виховання» у педагогічних навчальних закладах підпорядкований, передусім, створенню і відпрацюванню практичної предметної конкретики, читання фахово спрямованої літератури. Проте фізкультурна діяльність студентів у більшості випадків носить неактивний характер і не має систематичної спрямованості на формування фізкультурно-спортивних умінь.

Згідно з проведеним аналізом науково-практичних підходів до розв’язання вищевказаної проблеми питання формування фізкультурно-спортивних умінь майбутніх учителів-предметників у навчальному процесі вищого навчального закладу залишається недостатньо висвітленим і потребує сучасних рішень.

Головною освітньою метою студента вищого навчального закладу є формування та розвиток інтелектуальної та фізичної сфер особистості основу яких складають фізкультурно-спортивні уміння, що реалізують і забезпечують подальший саморозвиток і самоосвіту особистості, необхідні для професійної діяльності в сучасних умовах [1,3].

Щоб сформувати фізкультурно-спортивні уміння студентів під час занять фізичним вихованням, як вказує ряд авторів [Матвієнко М.І., Григор’єв В.І., Дичківська І.М.], необхідно добре орієнтуватися у предметі вчення. Зважаючи на те, що розвиток та формування фізкультурно-спортивних умінь передбачає проходження кількох стадій, необхідно чітке дотримання закономірностей формування потрібних умінь [Галузяк В.М.].

Метою нашого дослідження було з’ясування закономірностей формування фізкультурно-спортивних умінь студентів з урахуванням предметного аналізу процесу фізичного виховання.

Підхід до розв’язання досліджуваної нами проблеми потребує ретельного теоретичного психолого-педагогічного аналізу. Сьогодні системних робіт з цього приводу не достатньо, а дослідження з цього напрямку засвідчує, що правильне планування, достатній опис та дослідження закономірностей і принципів формування фізкультурно-спортивних умінь залежить від підготовки, типу занять та організації їх проведення.

Як зазначає Б.Шиян вивчення фізичних вправ на заняттях передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому викладач повинен чітко знати, що саме необхідно формувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна назвати завершеним.

Вирішальне значення має взаємозв'язок теоретичних і практичних дій, взаємодія педагога і студента у процесі засвоєння рухів. Важливим є навчання вмінню концентрувати свою увагу на виконанні рухових дій.

Уміння свідоме застосування знань і навичок для виконання складних дій у різноманітних умовах. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправ і забезпечує можливість виконання дії не тільки в звичних, але й у нових, нестандартних умовах.

Формування умінь має своє поелементне засвоєння. Спочатку – ознайомлення з уміннями, усвідомлення їх діяльного сенсу. Потім початкове оволодіння ними - копіювання недосконалих дій. Далі самостійне осмислення і більш правильне виконання практичних завдань. І, природно, (через зворотній зв'язок) із подальшим цілеспрямованим удосконалюванням і коригуванням [Галузяк В.М., Матвієнко М.І. 2,3].

Отже, формування педагогічних (предметних) умінь має будуватися поетапно, системою "ознайомлення – осмислення-переосмислення", у якій важливу роль відіграватиме рівень розвиненості фізкультурно-спортивних умінь студентів у навчальному предметі. Увага при цьому зосереджується на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно їх засвоїти неможливо. Вивчаються вони послідовно, шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безпосередньому пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово призводить до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію.

Студент непросто навчається певним руховим діям, як є – він створює їх, усвідомлює, виконує уповільнено, нестабільно що і призводить до осмислення конкретних способів діяльності, до систематизації, узагальнення їх, переосмислення хибних операцій, прийомів, у цілому розвиває його і робить суб'єктом діяльності. Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного, плавного, безпомилкового, економічного виконання вправи. Вправа поступово автоматизується. В міру автоматизації рухової дії свідомість студента звільняється від «дріб’язкового» управління нею. Вправа виконується під контролем рухового аналізатора.

В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подача у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі), так зване уміння нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, баскетбол, боксувати тощо) або, як його називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку являє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення студентами певних рухових завдань.

Кожен конкретний вид спортивної діяльності має свої вимоги до формування умінь. Так, у важкій атлетиці навчання техніці виконання вправ розбивається на більш мілкі фази і повторюються підряд не менше 15-20 разів, а за тренування – до 40-60 разів, без штанги. В залежності від засвоєння вправи без снаряду подальше навчання продовжується зі штангою оптимальної ваги. Тренувальна вага такої штанги визначається для кожного окремо.

Дослідження показали, що для штангіста-початківця оптимальною вагою, впевнено піднятою у поштовху чи ривку, є підйом штанги не менше 5-6 разів підряд (Л. С. Дворкін, 1973). На удосконалення однієї важкоатлетичної вправи відводиться, як правило, 5-6 підходів і в середньому 3-4 підйома за підхід.

При опануванні навичкою плавання, студент виконує велику кількість різноманітних рухів, які підвищують рівень його фізичної працездатності. Виконуючи спеціальні вправи, плавці безупинно вдосконалюють рухові навички, використовують можливості розвитку своїх фізичних якостей для уточнення елементів техніки й тактики плавання в цілому (Е.С. Садовнікова).

Техніку вправ варто розглядати в єдності форми і змісту, як цілісну діяльність людини, її психічної й фізіологічної діяльності в певних умовах зовнішнього середовища. У процесі вдосконалення техніки плавання підвищується точність, економічність, ефективність рухів, їхня стійкість до факторів, що можуть їх порушувати. У студентів виховується уміння відчувати й використовувати для просування вперед у водному середовищі додаткові зовнішні й внутрішні сили, що супроводжують рухи. Послідовно виробляються основні ритми в кожному зі способів плавання, розвивається уміння варіювати рухи за темпом, амплітудою, зусиллями. Структура й характер рухів приводяться у відповідність із морфо-функціональними особливостями плавця, з новим рівнем розвитку його силових і швидкісних здібностей. Крім того, в процесі вдосконалення техніки плавання у студента виробляється індивідуальна манера плавання, виконання старту, поворотів, закріплюється правильна (раціональна) рухова установка – моторний “образ” оптимального варіанту рухів.

У легкій атлетиці важливим фактором, який в значній мірі впливає на формування фізкультурно-спортивних умінь є рівень спеціальних знань та самовдосконалення студентів. Знання теорії та методики виконання загально розвивальних, спеціальних та підвідних вправ сприяє високому рівню формування умінь у техніці та специфіці виду спорту. Економічність роботи по формуванню умінь в легкій атлетиці залежить також від можливостей ряду функціональних систем і механізмів, досконалості техніки рухів та дихання.

На основі проведених досліджень автори прийшли до висновку, що майбутній вчитель зможе забезпечити необхідний рівень фізкультурно-спортивних умінь, якщо засвоїть закономірності їх формування, а саме: оволодіє системою теоретичних знань із фізичного виховання; сформує переконання у необхідності рухових умінь; оволодіє педагогічними та фізкультурно-спортивними уміннями відповідно до мети і завдань освітньої діяльності та виду спорту на основі концепції національного виховання в Україні; останнє передбачає також відповідний рівень фізкультурно-спортивних умінь майбутнього вчителя, бо тільки дієва позиція вихователя може гарантувати позитивні результати у всій його діяльності; сформує емоційно-ціннісне ставлення до своєї діяльності, дій інших людей, навколишньої дійсності.

Література

1. Буйницька О.П. Інформаційні технології та технічні засоби навчання: [курс лекцій] / О.П. Буйницька. – Камянець-Подільський: П.П.Буйницький, 2010. – 184 с.

2. Григор’єв В.І. Теорія і методика фізичного виховання: [підручник для вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту] / В.І. Григор’єв, М.О. Третьяков / за ред. Т.Ю. Круцевич. – [том 2]. – К.: Олімпійська література, 2008. – 391 с.

3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: [навчальний посібник] / І.М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

4. Курамшин Ю.Ф. Теорія і методика фізичного виховання: [підручник для вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту] / Ю.Ф. Курамшин / за ред. Т.Ю. Круцевич. – [том 1] – К.: Олімпійська література, 2008. – 391 с.

5. Матвієнко М.І. Особливості формування умінь та навичок до самостійних занять фізичними вправами у студентів педагогічних університетів / М.І. Матвієнко. – Наукові проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт): зб. наукових праць. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. - Випуск 7, серія № 15. – 371 с.

6. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – 5-е вид., випр. і доп. – Вінниця: Видавництво ТОВ фірма «Планер», 2012. – 400 с.

7. Павелків Р.В. Загальна психологія. Підручник. – К.: «Кондор», 2012. – 576 с.