Телегіна Н. І., Чабанюк К. М.

Прикарпатський національний університет

ім. Василя Стефаника

м. Івано-Франківськ

СИМВОЛІКА ЯК ІМПЛІЦИТНИЙ ЗАСІБ РОЗКРИТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ГЕРОЇВ У РОМАНІ ДЕВІДА ГЕРБЕРТА ЛОУРЕНСА «СИНИ І КОХАНЦІ»

Літературознавча енциклопедія визначає символ як «здатність матеріальних речей, подій, чуттєвих образів бути умовним вираженням ідеального змісту, не відповідного їх структурам» [1,c.389]. Роль символу – багатогранна, проте вона безпосередньо пов’язана із абстрактною стороною реальності. Символ ніби балансує між предметним світом і світом понять і явищ, поєднуючи текст із підтекстом, явне з прихованим, об’єктивне із суб’єктивним. В той же час символ дуже важко піддається однозначній трактовці. Його не можна пояснити одним словом, він завжди містить в собі набір емоційно забарвлених філософських концептів. Тому між символічним словом, яке автор з певною метою вкраплює в текст свого твору, і його трактуванням читачем існує цілий спектр метафоричних значень. Реципієнт бачить символ як калейдоскоп, в якому поєднується його ставлення до прочитаного, емоційний стан та саме розуміння тексту [2,c.13]. Сукупність образів-символів у творі складає його складну символічну систему – символіку. Інколи символи можуть бути об’єднані певним смислом чи ідеєю, або одним і тим самим призначенням, проте кожен символічний образ у творі може мати своє унікальне смислове навантаження.

У романі «Сини й коханці» символи можна поділити на три групи: 1) предметні символи; 2) символічні лейтмотиви; 3) флористичні символи.

До групи предметних символів належать об’єкти та предмети, які набувають певного психологічного смислу та передають емоційний стан героїв. Найбільш яскравим символом, який відображає душевний стан Волтера Морела, батька сімейства Морелів, є вузлик з блакитного носовичка, який чоловік взяв із собою, збираючись покинути дім після сварки зі своєю дружиною: “…He’s taken a bundle in a blue handkerchief, and says he’s not coming back” [3, c.81]. Автор зображує цей предмет настільки нікчемним і смішним, що його важко асоціювати із сильною, статною постаттю Морела, проте цей вузлик вдало відображає почуття слабохарактерного героя, який, незважаючи на свою фізичну силу, не здатен проявити силу духу. Морел почувається жалюгідним і пригніченим, розуміючи, що характером він набагато слабший, ніж його дружина: “Every time she saw it [the bundle], so fat and yet so ignominious, slunk into its corner in the dark, with its ends flopping like dejected ears from the knots, she laughed again” [3, c.82].

Предметні символи в романі передають як душевний стан героїв, так і специфіку їхніх взаємовідносин. Біблія Гертруди Морел є символом стоїчної витримки, випробування. Цей предмет нагадує героїні про її молодість, коли вона мала право чинити так, як вона хотіла, і не була зв’язана обов’язками подружнього життя. Крісло Волтера Морела свідчить про самотність батька, який розуміє, що діти не люблять його, а дружина, яка зневажає його, залишається з ним лише через обов’язок. Недарма ніхто із членів сім'ї ніколи не сідав у це крісло. Лялька сестри, яку Пол випадково розбив у дитинстві, а потім демонстративно приніс у жертву, символізує підсвідоме ставлення хлопця до жінок, яке сформувалося в нього ще в дитинстві як наслідок його сильної любові до матері і ненависті до батька. Гніздо королька, крихітне, тепле і тендітне, яке Міріам з Полом знайшли у садку, символізує душу дівчини. Хлопець обережно просуває у гніздо свій палець, ніби торкається струн її душі. Стара парасоля Місіс Морел є символом, який виявляє любов Пола до матері, своєрідну одержимість нею. Він зніяковів і розгубився, коли зламав її, оскільки усвідомлював, якою засмученою буде його мати, дізнавшись про це. Ракова пухлина, що стала причиною передчасної смерті матері і яка мучила її і Пола довгими місяцями, асоціюється у творі із фанатичною любов'ю, яка, наче хвороба, виснажувала їхні душі. Остання картина Пола, яку він закінчив у день смерті матері, стала символом того, що разом з нею померла і частинка його душі, він більше не міг малювати, його натхнення вмерло разом з нею. Собака Білл, який ластиться до Пола під час їхньої прогулянки з Міріам, символізує його почуття до дівчини. Те, як він грайливо, проте рішуче, відштовхує собаку від себе, водночас приймаючи його щиру любов, нагадує його ставлення до Міріам.

Символічний лейтмотив – це певний образ-символ, який періодично з’являється протягом твору. У «Синах і коханцях» лейтмотив зазвичай прив’язаний до героя, розкриваючи його психологічний стан в різних обставинах. Одним із символічних лейтмотивів в творі є місяць, який майже постійно супроводжує Пола. Він ніби весь час спостерігає за ним. Місяць – це його вічний супутник, який вказує на самотність, своєрідну порожнечу в душі Пола, яку він не може заповнити. Місяць є проекцією його внутрішнього світу: то він, повний і багряний, виростає із почуття пристрасті в душі юного героя, то він самотньо піднімається у темряві нічного неба, відображаючи розгубленість і безвихідь Пола, то різко запалюється разом з його роздратуванням і гнівом, який він відчуває до Міріам: “Suddenly he started. The whole of his blood seemed to burst into flame, and he could scarcely breathe. An enormous orange moon was staring at them from the rim of the sandhills” [3, c.229]. Місяць постає також символом вищої сили, долі, всеохоплюючу силу якої герой відчуває.

Цікавим лейтмотивом, який автор використовує у романі є сузір’я Оріона, яке для Міріам символізує зв’язок їхніх із Полом душ: “Orion was wheeling up over the wood, his dog twinkling after him, half smothered. She prayed earnestly for his [Paul’s] safety that night” [3, c.243].

Лейтмотивом, який допомагає читачеві зрозуміти відношення протагоніста до матері, є її сиве волосся, яке, викликає в Пола душевний біль і тривогу. Любов хлопця до матері безмежна, проте він усвідомлює, що вона вже не молода і рано чи пізно вона покине його: “He was afraid of her – the small, severe woman with graying hair…” [3, c.336].

Символічні релігійні лейтмотиви Ісуса Христа та жертви супроводжують образ Міріам. Лоуренс зображає її дуже духовною віруючою чистою дівчиною: “So to Miriam, Christ and God made one great figure, which she loved tremblingly and passionately…” [3, c.191]. Для Міріам кохання – це самопожертва, в її свідомості воно ототожнюється з релігією. Проте Пол в цьому плані залишається атеїстом: він так само не здатен жертвувати собою, як і прийняти чиюсь жертву: “Suddenly she saw again his lack of religion, his restless instability. How bitter, how unutterably bitter, it made that he rejected her sacrifice. He had no religion; it was all for the moment’s attraction that he cared, nothing else, nothing deeper” [3, c.491].

Вербова Ферма виступає ключовим символом у відображенні внутрішніх протиріч Пола. Вона приваблює його своїм особливим сімейним затишком. Ця сільська ідилія на лоні прекрасної природи символізує тихе особисте людське щастя, до якого прагне єство Пола, але яке, він розуміє, йому ніколи не знайти. Туди він тікає від нав’язливої любові матері, від напруги його власного дому, там у нього пробуджуються перші юнацькі інтимні почуття, там його завжди чекає самовіддана і вірна Міріам, але все ж він не може залишитися там назавжди: “It was as if something were drawing his soul out towards Willey Farm” [3, 246].

Саме символічні лейтмотиви наділені найбільшим емоційним навантаженням серед інших символів у романі. Найчастіше у тексті зустрічається образ місяця – 23 рази, за ним найпопулярнішим у Лоуренса є символ жертви – 21 раз. Вербова Ферма згадується 17 раз. Релігійні символи використовуються автором у романі 12 разів. Символи моря і сивого волосся згадуються по 4 рази і образ-символ Оріона – 2 рази.

Флористика відіграє дуже важливу роль в творчості Девіда Лоуренса. В «Синах і коханцях» квіти трапляються всюди: в садках і лісах, де гуляють герої, в будинках як елементи інтер’єру, герої пристібають квіти до одягу, вкладають у волосся, дарують один одному. Кожна квітка несе якийсь метафоричний зміст, відображає стан душі. Кущ диких троянд, який Міріам так хотіла показати Полу, символізує її прагнення відкрити перед ним свою душу, впустити його у свій внутрішній світ. Ці квіти не були для неї чимось особливим, поки Пол сам не побачив їх. Її душа ототожнюється із тим кущем диких троянд, що стоїть серед нічної темряви, поки хтось не відкриє його незайману красу: “She wanted to show him a certain wild-rose bush she had discovered. And yet, till he had seen it, she felt it had not come into her soul. Only he could make it her own, immortal” [3, c.209]. Найбільш яскравими флористичними символами у творі є: незабудки, які Пол дарує матері під час їхньої прогулянки як знак своєї безмежної любові і вірності; фіалки, що асоціюються з весною і молодістю, якими Пол прикрашає пальто матері, наче вбрання юної дівчини; три проліски у саду місіс Морел, які постають символом її самовідданої любові до її трьох синів: автор навмисно гіперболізує радість і збудження жінки від побачених квітів – вона почувається так, ніби ці квіти – частина її душі; анемони, що символізують смерть, стоять в кімнаті Пола, коли Міріам навідується до нього після смерті його матері; гвоздика, яку Пол дарує Кларі, а потім випадково псує її під час їхніх палких обіймів, символізує його ставлення до Клари; зірвані квіти, якими Пол обсипає Клару і які вона називає «трупами», символізують відсутність духовності в їхніх з Кларою стосунках; вишні, які символізують пристрасть Пола.

Як бачимо, символ у романі «Сини і коханці» відзначається своєю багатофункціональністю: він є не лише стилістичним засобом, який допомагає розкрити тему твору і зрозуміти точку зору автора, а й способом розкриття прихованої вторинної реальності – внутрішнього світу персонажів.

Література:

1. Літературознавча енциклопедія у двох томах. Т.2. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2007. – 624 с.

2. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. – М.: Искусство, 1995. – 320 с.

3. Lawrence D.H. Sons and Lovers / D.H. Lawrence // Edited by Keith Sagar. – The Penguin English Library, 1981. – 506 с.