Филологичнские науки/ 6.Актуальные проблемы перевода

К.ф.н. Ласка І.В.

Дипломатична академія України при МЗС України

К.ф.н. Пархоменко О.М.

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

ІДЕЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ВІДНОСНОСТІ

У ФРАНЦУЗЬКОМУ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ XVIII СТОЛІТТЯ

Теорія перекладу у Франції розвивається впродовж XVIII ст. у межах філософської парадигми картезіанського раціоналізму і загальної граматики, заснованої на принципах універсалізму людського мислення і мови. Під кінець століття ряд учених під впливом знайомства з матеріалом так званих екзотичних мов ставлять під сумнів засади універсалізму і висловлюють думки, що набули згодом популярності завдяки авторитетові В. фон Гумбольдта і оформилися в середині ХХ ст. у теорію лінгвістичної відносності. Чільне місце серед них належить французькому філософу П.-Л. Моро де Мопертюі (Pierre Louis Moreau de Maupertuis, 1698-1759).

Розвиваючи принципи семіотичної граматики Кондільяка, Мопертюі у праці «Філософські роздуми про походження мов і значення слів» ставить важливу філософську проблему впливу знаків на людське знання і розглядає її в контексті перекладу. Вихідна ідея Мопертюі полягає в тому, що слова, якими люди позначили свої перші думки, мають вплив на всі подальші їхні думки і знання. З цієї причини Мопертюі наполягає на важливості для філософії досліджень про походження і способи формування мов [2, с. 3].

Мопертюі відкидає універсалістський погляд на мову як систему знаків, для кожного з яких можна легко знайти відповідник в іншій мові. На його думку зіставлення мов, на примітивному рівні перекладу окремих лексичних одиниць (англ. bread, франц. pain) не може бути продуктивним, оскільки свідчить лише про те, що вирази думок в них виокремлюються в однаковий спосіб. Набагато цікавішим для філософії мови є порівняння віддалених між собою мов, настільки відмінних за своєю структурою і засобами виразу, що переклад наштовхується на суттєві труднощі [2, с. 4-5].

Запропонувавши поняття різних «площин думок» у різних мовах, Мопертюі, задовго до Гумбольдта і прихильників теорії лінгвістичної відносності, ставить актуальну для сучасної когнітивної лінгвістики проблему несумірності мов, які можуть по-різному категоризувати дійсність. Така констатація розмаїття мов, несумірності їх структур, не лише ставила під сумнів можливість перекладу, а насправді підривала саму основу пануючої у філософії мови XVIII ст. універсалістської теорії Кондільяка, в якій схожості фізичної конституції людей повинна була відповідати схожість відчуттів і думок, і відтак, схожість знаків для їх висловлення.

Основний опонент Мопертюі Жак Тюрґо у своєму критичному аналізі тези про різні плани думки у віддалених мовах і висновку про фактичну неможливість перекладу між ними, стає передусім на захист поняття універсальності і духу мови. Тільки на перший погляд мови здаються лише перекладами одні одних. Насправді, ми завжди відчуваємо, що між ними існують різниці, і навіть одна мова у різних авторів є різною, тим більш несхожі між собою, наприклад, англійська і французька. Проте, «різні плани думки», на переконання Тюрґо, − це чиста вигадка Мопертюі, бо всі народи мають однакові відчуття, на основі яких формуються думки. Реальна трудність перекладу не настільки велика, як це собі уявляє Мопертюі. Вона викликана передусім метафорами, які з часом стираються в цивілізованих мовах. Дві недосконалі мови так само схожі між собою як дві досконалі. На підтвердження Тюрґо наводить цікавий для теорії перекладу приклад: недосконалою мовою скажуть «Ta conduite est pleine de sauts de chèvre», а французи сказали б «pleine de caprices». Однак, по суті, це одне і те ж, бо другий вираз є похідним від першого, але він позбавлений примітивної «додаткової думки» [3, с. 710]. Таким чином, французька філософія мови XVIII ст. в особі Тюрґо насправді ставить тут проблему «метафор, якими ми живемо», обговорення якої завдяки Дж. Лакоффу і М. Джонсону стало поштовхом для розвитку сучасної когнітивної семантики.

Коли в розпалі дискусії Мопертюі особисто звернувся до Кондільяка з проханням висловити свою думку про його «Філософські роздуми», Кондільяк відповідає йому листом від 25 червня 1752, наполягаючи на тому, що люди мають усюди однакові відчуття і подібні потреби, і навіть без спілкування між собою вони неминуче прийдуть до тих самих узагальнень і міркувань [1, с. 48-49]. Отже, у дискусії між Мопертюі і Тюрго Кондільяк підтверджує свою універсалістську позицію, яка все ж відрізняється від картезіанської тим, що він не говорить про готові універсальні ідеї, які перекладаються на мову знаків-етикеток, а бере до уваги процеси формування думок у народів і індивідів і роль мов як аналітичних систем, або, як каже сьогоднішня когнітивна лінгвістика, як систем категоризації досвіду. Практично до ідентичних висновків доходить врешті решт сучасна лінгвістика, зокрема Е.Рош, проаналізувавши для перевірки гіпотези лінгвістичної відносності системи категоризації кольорів у багатьох мовах, констатує, що вони відрізняються між собою, але в основі реалістичні і спираються на схожі прототипні когнітивні схеми інтерпретації об’єктивних даних сприймання.

Література:

1. Leclerc André. Le problème de la traduction au siècle des Lumières : obstacles pratiques et limites théoriques // TTR: traduction, terminologie, rédaction, vol. 1, n° 1, 1988, p. 41-62 // URL: http://id.erudit.org/iderudit/037003ar Maupertuis, P-L. Moreau de, Réflexions philosophiques sur l'origine des langues et la signification des mots [Bâle, 1740], 47 p. URL : http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/btv1b8626902w

2. Turgot, Anne-Robert-Jacques. Remarques critiques sur les Réflexions philosophiques de M. de Maupertuis sur l’origine des langues et la signification des mots. Œuvres de Turgot. Pp. 709-724 Ed. O. Zeller Ostenbrück, 1966. URL: http://visualiseur.bnf.fr/CadresFenetre?O=NUMM-5729&M=telecharger