к.філол.н. Чуйко Г. В., Євангелій Х. Р.

 

Темперамент і стиль життя особистості

В умовах перехідного та нестабільного стану сучасного українського суспільства та ситуації соціальної, економічної, політичної кризи гостро постає проблема самовизначення особистості у різних сферах життєдіяльності: особи­с­тій, професійній, суспільній. Самовизначення особистості передбачає констру­ю­вання певної моделі свого життя, що містить цінності, життєві сенси, уяв­лення про себе й оточуючих, цілі та способи їх досягнення. Такою моделлю, що формується у процесі саморозвитку та самовизначення, може бути життєвий стиль особистості.

Стиль життя характеризує міру свободи людини у виборі нею змісту та форм соціальної поведінки, виступає як форма самовиявлення, само­стверд­ження і самоздійснення особистості та визначається як індивідуально своєрідна цілісна система стійких способів і форм опосередкування особистістю об'єктивних умов життєдіяльності. Стиль життя особистості репрезентує її індивідуальну неповторність, високий рівень особистої свободи, яка спрямовується на реалізацію потреби самотворення людини. Стиль виступає інтегральним показником самобутності особистості й ознакою її індивідуальної цілісності та є запорукою людського самоздійснення в найскладніших соціальних обставинах – це вимоги, які висуває сьогодення перед людиною в умовах демократизації та реформування сучасного українського суспільства.

Психологічний аналіз проблеми життєвого стилю, здійснений А. Адлером, К. А. Абульхановою-Славською, Б. Г. Ананьєвим, Є. І. Головахою, В. Н. Дружиніним, A. A. Кроніком, Ю. М. Рєзніком, С. Л. Рубінштейном, Є. А. Смирновим, Е. Фроммом, Е. Берном, Л. В. Сохань, Й. Стюартом, К. Штайнером та ін., показав, що це складний психологічний феномен, що потребує всебічного вивчення та представлений у науковій літературі з різних позицій.

У науковій літературі зустрічається декілька різних понять, що відобра­жа­ють, по суті, одне і теж, або близьке за змістом (життєвий сценарій, життєві іс­то­рії, життєвий шлях, життєвий план, стиль життя, життєва програма осо­би­сто­с­ті, життєва перспектива тощо). Різноманіття інтерпретацій пов'язане з тим, що по­ряд з життєвими стратегіями у розвитку особистості беруть участь способи ве­дення життя (форма, уклад і стиль життя), способи визначення життєвих си­ту­ацій (життєва позиція і лінія), способи опису життя (життєва історія, біо­гра­фія) і способи символічного конструювання життя (життєві плани і сценарії).

А. Адлер, який увів у психологію поняття «стиль життя», вважав, що стиль жи­ття – це індивідуальність, яка виражається і формується в певному оточенні, в кожної людини своя модель життєвої поведінки; це завзятий рух до мети; ран­ні спогади людини пояснюють стиль її життя [3]. Життєвий стиль – це уні­ка­ль­ний спосіб, обраний кожною людиною для прямування своєї життєвої мети, це ін­тегрований стиль пристосування до життя і взаємодії із життям взагалі. Фор­му­вання життєвого стилю, згідно Адлеру, і його типи залежать від спів­від­но­ше­ння в людині двох рушійних сил розвитку особистості – прагнення до переваги (ступеня активності (рівня енергії) людини, що має відношення до то­го, як вона підходить до вирішення життєвих проблем) і соціального інтересу (від­чуття емпатії до всіх людей; співпраця з іншими швидше заради спільного ус­піху, ніж для особистих вигод), тобто рівня розвитку цих сил: високий (низький) рівень прагнення до переваги і високий (низький ) рівень соціального інтересу [2].

Стиль життя унікальний, проте А. Адлер визначає типи життєвих стилів: керуючий, беручий, уникаючий, соціально-корисний типи; тільки в останньому поєднані високі рівні соціального інтересу й активності особистості.

Сьогодні в психологічній науці намічаються два шляхи дослідження феномену «життєвий стиль» – через вивчення вибору суб'єктом цілей життя та способу життя (К.А. Абульханова-Славська), а також за допомогою вивчення его-захисних процесів особистості, своєрідних моделей її життєвої поведінки (Р. Плутчик, Х. Келлерман, Х. Конт).

Основними чинниками, здатними розкрити зміст стилю життя, вважають такі його структурні елементи: ціннісні пріоритети (переваги, преференції, розуміння життєвого успіху тощо), які визначають напрям життєвого вибору, вказують на соціальні явища та позиції в суспільстві, бажані для досягнення; ціннісні орієнтації (життєві прагнення, поривання), спрямовані на досягнення даних ціннісних пріоритетів, привабливих соціальних явищ та позицій в суспільстві; інші чинники фіксуються в поняттях «розуміння життєвого успіху», «життєвих цілей», «ціннісних преференціях», «життєвих авторитетах», що формуються під впливом об’єктивних обставин.

У сучасній психології існують різні типології стилю життя, серед яких виділяються кольорова типологія М. Люшера [7].

К. О. Абульханова-Славська започаткувала використання поняття «життєва стратегія» як близького за розумінням до «стилю життя»; життєва стратегія – це спосіб організації, свідомого планування та конструювання людиною власного життя шляхом поетапного формування її майбутнього, здатність до приведення життєвих умов у відповідність із власними цінностями та індивідуальним своєрідністю [1]. У структуру життєвої стратегії входять: життєва позиція, життєві цілі, тривалість часової перспективи, напрям часової перспективи, структурованість планованого життєвого шляху.

Є. П. Варламова і С. Ю. Степанов виділяють типи життєвих стратегій за співвідношенням індивідуальної своєрідності і творчої активності людини в подіях її життя: творча унікальність, пасивна індивідуальність, активна типовість і пасивна типовість [6].

Під сценарієм Е. Берном розуміється «несвідомий життєвий план» [4], який складається у дитинстві, підкріплюється батьками, виправдовується ходом подій і досягає піку при виборі життєвого шляху; психологічний сценарій особистості має на увазі не тільки сукупність різних сфер життя, рольових позицій, але також включає оптимістичне або песимістичне сприйняття майбутнього залежно від суб'єктивного усвідомлення власних соціальних перспектив, логічне опрацювання способів вирішення майбутніх життєвих протиріч, подолання особистісних криз (К.О. Альбуханова-Славська).

Темперамент – стійке співвідношення особливостей людини, що харак­те­ри­­зують різні сторони її психічної діяльності. Являє собою загальну харак­те­ри­с­­тику вищої нервової діяльності людини та виражає основні природні Влас­ти­во­­сті нервової системи; темперамент характеризує динамічні особливості пси­хі­ч­ної діяльності, такі як : швидкість реакції, її темп, ритм, інтенсивність, різ­кість, амплітуду, і відображає емоційність людини. Темперамент є природною ос­новою прояву психологічних якостей особистості. Його часто називають біо­ло­гічним фундаментом, на якому будується особистість. З темпераментом по­в'я­зані швидкість і інтенсивність реагування на зовнішні емоціогенні под­раз­ни­ки, особливості пристосування до середовища, характеристики моторних реак­цій, манери поведінки і індивідуальний стиль діяльності, характер протікання пси­хічних пізнавальних процесів і багато іншого [5]. Коли вимоги діяльності су­перечать властивостям темпераменту, то людина ви­бирає такі прийоми і спо­со­би її виконання, які найбільше відповідають її тем­пе­раменту і допомагають по­до­лати вплив негативних характеристик в даних умо­вах проявів темпераменту; су­купність таких успішних індивідуальних при­йо­мів і способів, вироблених лю­ди­ною в процесі діяльності, характеризує її ін­ди­ві­ду­альний стиль діяльності. На­бу­ття певного індивідуального стилю не змі­нює са­мого темпераменту, тому ін­ди­відуальний стиль – це сукупність варіантів ді­я­льності, найбільш зручних для людини при наявному в нього темпераменті; тем­перамент у кінцевому підсумку справляє свій вплив на все життя людини [8]. У повсякденному житті, темпе­рамент проявляється в реакціях людини на сло­ва співрозмовника, його жести, міміку, мовлення, рухи і вчинки; він впливає на спрямованість поведінки людини – у залежності від типу темпераменту в по­ве­дінці людини переважають або емоції, або активність у дії – сангвініки і хо­ле­ри­ки легкі в спілкуванні, зі сприятливою, високою самооцінкою, прагнуть до між­особистісних контактів, орієнтовані на найближче оточення, натомість, ме­лан­холіки і флегматики – утруднені в спілкуванні, особливо в розмовах про себе, ухиляються від спілкування з незнайомими людьми або діяльності в но­вих умовах.

Саме залежно від темпераменту людина обирає собі сферу діяльності: люди холеричного типу темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності, сангвініки – для організаторської, меланхоліки – для творчої у науці та мистецтві, флегматики – для планомірної і плідної роботи; риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють, утворюючи нероздільний сплав – інтегральну характеристику індивідуальності людини, що в підсумку виявляється в стилі життя людини.

За результатами нашого дослідження, де використовувалися такі методики: «Ціннісні орієнтації» М. Рокича; опитувальник Плутчика-Келлермана-Конте «Індекс життєвого стилю (Life Style Index, LSI)»; методика дослідження системи життєвих сенсів (В. Ю. Котлякова), «Морфологічний тест життєвих цінностей МТЖЦ (В. Ф. Сопов, Л. В. Карпушина). Діагностика життєвих цінностей особистості», тест «Смисложиттєві орієнтації» (методика СЖО) Д. О. Леонтьєва, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Раймонда, опитувальник EPI Г.Айзенка на визначення темпераменту, – ми зробили такі основні висновки:  

Ø    у досліджуваній групі старшокласників (n = 54) переважають такі захисні механізми, як заперечення (середня – 88,14 %) та компенсація (81,36 %); дещо програє їм заміщення (76,73 %), решта механізмів еґо-захисту проявляються в опитаних на середньому рівні, за виключенням проекції, яка опитаними використовується найрідше;

Ø    єдиний життєвий смисл, що є домінуючим у вибірці, – екзистенційний (де середня – 9,36 балів – відповідає високому рівню прояву цієї категорії сенсу); домінуючим він є у 54,54 % досліджуваних, у решти – на середньому рівні прояву; особи, для яких екзистенційні цінності не є значимими відсутні, тоді як самореалізація як смисложиттєва категорія найменше виражена у вибірці; для 36,36 % школярів ця категорія взагалі не значима, дещо більш важливими серед інших виявляються альтруїстичний і сімейний життєві смисли (11,36 та 12,82 балів, відповідно);

Ø    серед термінальних цінностей досліджувана група віддає перевагу цінностям здоров’я (середній ранг – 3,95), хорошим вірним друзям (5,59) та свободи (самостійності, незалежності вчинків) (5,64), тоді як зневаженими виглядають цінності краси природи та мистецтва (13,41), суспільного визнання та поваги (12,41) і щастя інших (12,32);

Ø    перевага у вибірці за інструментальними цінностями (методика М. Ро­кича) належить вихованості (3,91), акуратності (5,19) та життєрадісності (6,54) цінностям; останні позиції – за непримиримістю до власних і чужих недоліків (14,86) та високими запитами (домаганнями, вимогами до життя) – 14,14; решту інструментальних цінностей опитані обирають частіше;

Ø    за темпераментом, у досліджуваній вибірці кількісно дещо переважають меланхоліки – 31,48 % вибірки; виявлено 29,63 % холериків і 27, 78 % сангвініків; найменше у вибірці флегматиків – 11,11 %;

Ø    за показником екстраверсії, у досліджуваній вибірці 27,78 % учнів є екстравертами, 24,07 % – схильні до екстраверсії, 5,55 % – амбиверти; 20,37 % – схильні до інтроверсії, решта, 22,22 % – інтровертовані; за показником нейротизму, у групі 14,81 % опитуваних емоційно стійкі, 24,07 % стійкі в середньому, 55,55 % – емоційно неврівноважені, решта ж 5,55 % – з дуже високим рівнем нейротизму;

Ø    найбільше опитані (методика СЖО) орієнтовані на мету (учнів з високим рівнем показника – 77,78 %), переважна більшість досліджуваних вважають своє життя осмисленим, це 81,48 % осіб з високим і 18,52 % - із середнім рівнями осмисленості життя;

Ø    для досліджуваних старшокласників найбільш типовими життєвими сферами, де проявляють їх життєві цінності, є сфера захоплень і фізичної активності (де середні найбільші за значенням: 5,2 та 5,17 балів);

Ø    за середніми, домінуючими у досліджуваній вибірці старшокласників є життєві цінності креативності (середня – 5,09 балів), досягнень (4,7 балів) і престижу (4,65 балів), тоді як останні позиції за цінностями соціальних контактів (3,44 балів) і матеріальними (3,59 балів);

Ø    порівняння середніх свідчить, що опитані більше соціально адаптовані, ніж відчувають дезадаптацію, вони більше схильні до прийняття себе, ніж до неприйняття, та до внутрішнього локусу контролю і підпорядкування;

Ø    отже, опитані є в основному соціально-психологічно адаптованими, схильними приймати себе такими, як є, і рідше – приймати інших, схильні домінувати, однак уникати вирішення життєвих проблем, емоційний комфорт відчувають, залежно від ситуації, серед них дещо більше осіб з інтернальним локусом контролю;

Ø    проведений нами кореляційний аналіз виявив значну кількість внутрітестових і міжтестових кореляцій, що свідчить про зв'язок між показниками методик – складовими стилю життя та темпераментом.

 

Література :

1.     Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 2004. – 299 с.

2.     Адлер А. Наука жить / А. Адлер. – [Пер. с англ. и нем.]. – К. : Port-Royal, 1997. – C.71-83.

3.     Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: лекции по введ. в психотерапию для врачей, психологов и учителей. – [Текст] / А. Адлер. – М. : Изд-во института психотерапии, 2002. – 212 с.

4.     Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы / Э. Берн. – Екатеринбург: ЛИТУР, 2002. – 576 с.

5.     Большой психологический словарь / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. – М. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – С.582.

6.     Варламова Е. П. Психология творческой уникальности человека : Рефлексивно-гуманистический поход / Е. П. Варламова, С. Ю. Степанов. – М. : Институт психологии РАН, 2002. – 256 с.

7.     Люшер М. Шесть стилей жизни [Электронный ресурс] / Макс Люшер. – Режим доступа : // http://www.elitarium.ru/2006/02/28/shest_stilejj_zhizni. html. – Название с экрана.

8.     Немов Р. С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений : В 3 кн. / Р. С. Немов. – М. : Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 2003. – Кн. 1. Общие основи психологии. – 688 с.