8. Педагогическая психология

К.псих.н. Лук’яненко В.В.

Національний технічний університет України «КПІ»

Теоретичні підходи до вивчення самоповаги як емпіричного корелята самоефективності в юнацькому віці

На сучасному етапі інтеграції України до європейського та світового співтовариства пріоритетним завданням є становлення цілеспрямованої, активної, впевненої у своїх силах особистості, яка здатна адаптуватися до нових соціально-економічних умов. Одним із напрямків вирішення зазначеної проблеми є дослідження психологічних особливостей самоповаги як емпіричного корелята самоефективності.

Аналіз наукової літератури (А.Бандура, М.І.Гайдар, Т.О.Гордєєва, Б.Зіммерман, Д.Шанк та ін) доводить, що найбільш обґрунтованим критерієм загальної самоефективності є оцінка використання власних здібностей, що впливає на очікування успіху індивіда. Зокрема, А.Бандура наголошує: “Люди впливають певним чином на те, що вони роблять шляхом прогнозування та оцінки уявних наслідків, включаючи особисті самооцінні реакції та через оцінку ними власних здібностей виконати те, що вони планують” [5, с.121]. Висока оцінка особистістю власної ефективності не лише знижує прогностичні страхи та гальмування, а і здійснює вплив на спроби та реальні зусилля шляхом передбачення майбутнього успіху. Так, згідно міркувань цього автора, індивід уникає певних ситуацій, за умови низького оцінювання власних можливостей ефективно їх вирішити. І навпаки, людина діє активно та впевнено, якщо вважає, що здатна успішно реалізувати певну задачу. Отже, здатність до самоефективності впливає на такі параметри як вибір діяльності, наполегливість, стійкість у ході вирішення складних задач, що є вагомим чинником у становленні успішної особистості.

Ряд досліджень присвячено вивченню взаємозв’язків загальної самоефективності з самоповагою. С.Р.Пантілєєв розглядає самоповагу у структурі самоставлення особистості, як “процес оцінювання себе у порівнянні з деякими соціально значущими критеріями, нормами, еталонами, уявленнями про благополучного та ефективного індивіда, які закладені в ідеальний образ “Я” суб’єкта” [4, с.23]. Вченим підкреслюється оцінний характер цього психічного утворення, в якому прослідковується тенденція відповідності суб’єкта соціально бажаному образу та позитивній оцінці власної компетентності в різних сферах. Зазначимо цінність цих поглядів для подальшого дослідження проблеми здатності до самоефективності в юнацькому віці.

І.С.Кон розглядає самоповагу як одну із найважливіших диференційно-психологічних характеристик особистості. Молода людина з високою самоповагою вірить у себе, в те, що може позбавитися своїх недоліків, подолати труднощі, бути успішною особистістю у всіх видах діяльності. Низька самоповага передбачає незадоволеність собою, низьку оцінку власних здібностей. Такі люди не сподіваються на успіх у досягненні цілей, вважаючи, що не мають для цього необхідних якостей [3, с.97].

І.Д. Бех підкреслює, що молоді люди з низькою самоповагою хворобливо реагують на критику, гостро переживають, коли їм щось не вдається в житті. За умови виявлення в собі певних недоліків, їх більше, аніж інших, непокоїть негативна думка оточення. Підростаючій особистості, яка себе не поважає, властива сором’язливість, невпевненість та очікування провалу у справах [2, с.169]. Отже, висока самоповага пов’язана з адекватною оцінкою власних здібностей, очікуванням успіху, в той час як результатом низького рівня її сформованості є невпевненість, низька оцінка власних можливостей та очікування поразки.

Згідно з поглядами А.Бандури [1, с.7], висока самоефективність передбачає успішність у різних сферах, вона сприяє позитивним результатам і підсилює розвиток самоповаги. І навпаки, низький рівень самоефективності пов’язаний з очікуванням поразки, є причиною невдачі та знижує самоповагу. Отже, констатується взаємозв’язок між самоповагою та самоефективністю.

Ця думка підтверджується рядом інших джерел (Т.І.Васильєва, Ф.Паджарес, Д.Шанк). Зокрема, у дослідженні Дж.Лейн та колег [6, с.254] виявлено позитивні кореляційні взаємозв’язки між самоповагою та самоефективністю в юнацькому віці. Формування поваги до себе, згідно поглядів учених, значно підсилює здатність до самоефективності студентів. Високий рівень її сформованості визначає, наскільки успішним буде студент у навчальній діяльності та у взаємодії з однолітками.

Таким чином, на основі аналізу літературних джерел ми можемо зробити висновок, що самоповага та самоефективність взаємопов’язані психічні утворення.. Здатність до самоефективності впливає на цілепокладання, вибір діяльності, наполегливість у ході її виконання, стійкість у разі виникнення непередбачуваних ситуацій, труднощів; саме здатність до самоефективності обумовлює успішність вирішення різних завдань.

Літертура:

1. Бандура А. Теория социального научения / Альберт Бандура. – СПб.: Евразия, 2000. – 320 с.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник / Іван Дмитрович Бех. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.

3. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя / Игорь Семенович Кон. – М.: Просвещение, 1989. – 225 с.

4. Пантилеев С.Р. Методика исследования самоотношения / С.Р.Пантилеев. – М.: Смысл, 1993. – 32 с.

5. Bandura A. Perceived self-efficacy in cognitive development and functioning / Albert Bandura //Educational psychologist. – 1993. – Vol. 28(2). – P.117-148.

6. Lane J. Self-efficacy, self-esteem and their impact on academic performance / J.Lane, A.Lane, A.Kyprianou // Social behaviour and personality. – 2004. – №32 (3). – Р. 247-256.