Экономические науки/10. Экономика предприятия

Ковель О.М., Яцков О.Ю.

Науковий керівник: Бохенко О.С., викладач

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Cанаційна спроможність підприємства

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успіш­ного проведення фінансової санації. До загальних передумов сана­ційної спроможності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, ско­рочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбут­ньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності.

Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успі­шної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси пе­ред проведенням санації. Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна «моральна спроможність» та готовність власників підприємства та персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють не­значну роль.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його лікві­дацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Ау­дит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою ви­значення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й від­повідності чинному законодавству та встановленим нормати­вам. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санацій­ного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які пе­ребувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оці­нці санаційної спроможності підприємства[1].

Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства.

У разі неповернення кредитів у строки, визначені кредитною угодою, банк, перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздо­ровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності про­позицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд при­значає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду держа­вного майна, якщо банкрутом є державне підприємство[3].

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює на­явне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стяг­нення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій­ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фір­мою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за ра­хунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетич­них компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяль­ність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів [2].

Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства і зберігають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліп­шується платоспроможність підприємства [1].

Література:

 

1.     Антикризове законодавство  // Инвестгазета. Нормативна база. – 2009. – №17.- 34с

2.     Шапуров, О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства / О.О. Шапуров // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. – C.147–155

3. Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В., Бородіна О.О. Узагальнююча оцінка фінансової складової рівня економічної безпеки підприємства // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 46. – Донецьк. -   2002. -№2. – 21с.

4. Карминский А.М., Олень Н.И. Методологические и практические основы построения контроллинга в организации// Финансы и статистика.- 2009. - №12. – 12 с.