Экономические науки/10. Экономика предприятия
Ковель О.С.,
Яцков О.Ю.
Науковий
керівник: Бохенко О.С., викладач
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
Cанаційна спроможність підприємства
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у
фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей,
які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До
загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства
потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) реальних можливостей збільшення виручки від
реалізації, скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення
майбутньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;
б) реальних можливостей досягнення задовільної
структури балансу;
в) реальних можливостей забезпечення стабільної
ліквідності та платоспроможності.
Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі,
якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної
санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням
санації. Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з
його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна
«моральна спроможність» та готовність власників підприємства та персоналу до
кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють незначну роль.
Рішення про проведення санації підприємства чи про
його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит —
це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів
та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів
господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку,
повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої
особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення.
Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на
підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в
оцінці санаційної спроможності підприємства[1].
Згідно із Законом України «Про банки та банківську
діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного
повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк
зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних
кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства.
У разі неповернення кредитів у строки, визначені
кредитною угодою, банк, перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може
вимагати від боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздоровлення
зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.
Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за
відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її
умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає
також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів,
банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне підприємство[3].
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської
заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та
подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені
аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю
утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.
На жаль, для України характерною є ситуація, коли
ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних
компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не
заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на
продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна
банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів [2].
Альтернативна санація
поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із
залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед
акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові
внески для погашення балансових збитків підприємства і зберігають належну їм
частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного
фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних
доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав
підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде
здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові
ліквідні засоби, а отже, поліпшується платоспроможність підприємства [1].
Література:
1. Антикризове
законодавство // Инвестгазета. Нормативна база. – 2009. – №17.- 34с
2. Шапуров,
О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства /
О.О. Шапуров // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. –
C.147–155
3. Євдокімов Ф.І.,
Мізіна О.В., Бородіна О.О. Узагальнююча оцінка фінансової складової рівня
економічної безпеки підприємства // Наукові праці Донецького національного
технічного університету. Серія:
економічна. Випуск 46. – Донецьк. -
2002. -№2. – 21с.
4. Карминский А.М., Олень Н.И.
Методологические и практические основы построения контроллинга в организации//
Финансы и статистика.- 2009. - №12. – 12 с.