УДК 330.82

Кривицька О.А.

Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЗВИТОК ЛІБЕРАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕВІДОМ РІКАРДО.

На  нашу  думку,  доктрину  лібералізму  Д.Рікардо  збагатив,  передусім,  своєю  концепцією  зовнішньої  торгівлі,  знову ж  таки,  суттєво  підкоригувавши  ідеї  А.Сміта.  У  сьомому  розділі  “Начал  політичної  економії  та  оподаткування”  Д.Рікардо  робить  спробу  довести  два  твердження:

1)     вартість  національного  продукту як для  відкритої  економіки так і  замкнутої – однакова,  а  тому  зовнішня  торгівля  не  впливатиме  на  ставки  заробітної  плати  або  на  норму  прибутку;

2)     зовнішня  торгівля  сприятиме  зростанню  багатства  країни,  а  реальний  дохід  завжди  буде  вищий  за  умов  вільної  торгівлі,  ніж  в  умовах  економічної  автаркії.

  Своїм  першим  твердженням  Д.Рікардо  заперечив  думку  А.Сміта,  що  ніби-то  вища  норма  прибутку  у  зовнішній  торгівлі  спонукає  до  зростання  норми  прибутку  в  межах  національної  економічної  системи,  оскільки  шотландський  професор  знехтував  зміною  попиту  на  закордонні  товари.  Д.Рікардо  виділив  і  почергово  проаналізував  три  види  товарів:

1)     товари  національного  виробництва  для  внутрішнього  споживання;

2)     товари  національного  виробництва  для  експорту;

3)     імпортні  предмети  розкоші.

  Д.Рікардо  довів,  що  норма  прибутку  не  підвищуватиметься  доти,  поки  імпорт  не  складатиметься  з  товарів,  які  купуються  на  заробітну  плату.  Лише  закордонні  предмети  розкоші  дозволяють  нагромаджувати  капітал  і  впливають,  відповідно,  на  норму  прибутку.  На  думку  М.Блауга  [1, с. 127],  Д.Рікардо  був  першим  економістом,  який  обстоював  теорію  міжнародної  торгівлі,  що  суттєво  відрізнялася  від  теорії  внутрішньої  торгівлі.  А  підставою  для  такої  аргументації  служила  існуюча  на  той  час  незначна  можливість  міждержавної  мобільності  капіталу.  Якщо  норма  прибутку  не  має  тенденції  до  вирівнювання  між  країнами,  то  рух  товарів  зумовлюватиметься  перевагами  у  порівняльних  витратах.  Д.Рікардо  наводить  абстрактний  приклад  виробництва  сукна  і  вина  в  Англії  та  Португалії  лише  за  допомогою  праці  і  тому  відносні  ціни  дорівнюють  оберненим  величинам  затрат  праці.

Ідея  про  те,  що  країні  економічно  вигідніше  імпортувати  товари,  які  можна  обміняти  на  експортні  товари  з  меншими  витратами,  ніж  виробляти  їх  у  себе,  поширилася  ще  у  ХVІІІ ст.  Однак,  лише  Д.Рікардо  комплексно  сформулював  закон  порівняльних  переваг.  Він  довів,  що  за  умов  вільної  торгівлі  усі  товари,  згідно  закону  абсолютних  переваг,  не  обов’язково  повинні  вироблятися  у  тих  країнах,  де  їхні  виробничі  витрати  найнижчі,  бо  країні  може  окупитися  імпорт  товару  навіть  тоді,  коли  його  можна  виробити  з  меншими  витратами  вдома,  ніж  за  кордоном.  Д.Рікардо  показав,  що  Португалія  має  порівняну  перевагу  у  вині, не дивлячись на те,  що  різниця  витрат  на виробництво  вина  відносно  більша,  ніж  на  виробництво  сукна,  але  порівнюються  не  витрати,  а  їх  відношення,  і  не  суттєво  чи  порівнюються  відношення  витрат  на  виробництво  одного  і  того  ж  товару  в  різних  країнах,  чи  відношення  витрат  на  виробництво  різних  товарів  в  межах  однієї  країни.

 Доктрина  порівняльних  переваг  вказує  верхню  і  нижню  межі,  між  якими  обмін  вигідний  обидвом  країнам.  І  хоча  абсолютні  переваги  спонукають  міжнародний  поділ  праці  та  збільшення  сукупного  попиту,  порівняльні  переваги  забезпечують  загальну  економію  виробничих  витрат  на  одиницю  продукції.  Таким  чином,  Д.Рікардо  показав,  що  умови,  які  уможливлюють  міжнародну  торгівлю,  зовсім  відрізняються  від  умов,  за  яких  виникає  внутрішня  торгівля,  бо  в  межах  однієї  держави  торгівля  між  її  регіонами  вимагає  саме  абсолютних  переваг    іншому  випадку  капітал  і  робоча  сила  елементарно  перетечуть  з  одного  регіону  в  інший),  а  порівняльні  переваги – це  умова  для  існування  міжнародної  торгівлі.  “Закон  порівняльних  переваг, - констатує  М.Блауг, -  можна  коротко  звести  до  твердження  про  те,  що  кожна  країна  вироблятиме  такі  товари,  альтернативні  витрати  на  які  відносно  найнижчі,  причому  під  альтернативними  витратами  розуміється  кількість  одиниць  одного  товару,  від  яких  треба  відмовитися  заради  виробництва  одиниці  іншого  товару.  Таке  формулювання  цієї  доктрини  охоплює  усі  можливі  співвідношення  виробничих  витрат“  [1, с.131].  Однак,  М.Блауг  допускає,  що  ідею  порівняльних  переваг  у  розділі,  присвяченому  зовнішній  торгівлі,  можливо  написав  Джеймс  Мілл,  оскільки  надалі  у  своїх  дослідженнях  Д.Рікардо,  торкаючись  проблем  зовнішньої  торгівлі,  ніде не  виходить  за  межі  ідеї  про  абсолютну  перевагу,  але – це  приватна  гіпотеза  заслуженого  британського  професора. 

Серцевиною  системи  Д.Рікардо  є  думка  про  те,  що  рано  чи  пізно  економічне  зростання  вичерпається  через  нестачу  ресурсів,  оскільки  праця  і  капітал – це  один  змінний  ресурс,  а  земля – незмінний  ресурс,  якому  властива  спадна  віддача.  Ситуація  теж  “похмура”  в  перспективі  як  і  в  Т.Р.Малтуса,  однак,  через  систему  вільної  торгівлі  на  основі  порівняльних  переваг  в  умовах  вільного  міжнародного  ринку   суспільство  має  шанс.

Література

1.     Блауг  М.  Економічна  теорія  в  ретроспективі / Марк Блауг – К.: “Основи”,  2001. – 680с.