Экономические науки / 12. Экономика сельского хозяйства

К.е.н. Кравцова А. М., студ. Скляр К. А.

Вінницький національний аграрний університет

РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРОФОРМУВАНЬ

На сьогоднішній день, за умов інвестиційної непривабливості і обмеженості власних та бюджетних коштів, життєвою об’єктивною необхідністю є залучення довгострокових кредитів банків для розвитку матеріально-технічної бази агроформувань, адже, світовий досвід переконливо свідчить, що навіть успішні та прибуткові з них не можуть обійтися без інвестиційних кредитів.

Метою статті є визначення напрямів удосконалення та перспектив розвитку інвестиційного кредитування агроформувань, що будуть базуватись на врахуванні особливостей сільськогосподарської галузі й сприятимуть вирішенню проблем інвестиційного кредитування.

Обсяги інвестицій на формування основних засобів у сільському господарстві зменшувалися з початку 90-х років, тенденція до їх зростання намітилась лише з 2000 р. (індекс їх росту до рівня 2000 р. у 2001 р. – 1,52, у 2002 р. – 1,82, у 2003 р. – 2,01, у 2004 р. – 3,21, у 2005 р. – 4,80, у 2006 р. – 6,9, у 2007 р. – 7,1, у 2008 р. – 7,9). Але цих обсягів недостатньо для забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств. При цьому кількість підприємств, що здійснювали інвестиції, складала близько 40%. Частка великих підприємств в загальному обсязі валових капітальних інвестицій – лише 5,8%, середніх – 81,8%, а малих – 12,4%. Інвестиції спрямовувались на будівництво (25,6%) і на придбання основних засобів (понад 62%) [1].

Слід зазначити, що в країнах з розвиненими ринковими економіками досягнутий високий рівень державної підтримки аграрного сектора, головною складової якої є створені спеціальні системи кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Держава бере участь у системі гарантування банківського кредитування та забезпечує збереженість кредитних коштів, вкладених у виробництво сільського господарства шляхом створення гарантійної кредитної інфраструктури, здешевлення агрокредитів, підтримки агрострахування тощо.

Завдяки державній підтримці в Україні, за останні роки, кредитування агроформувань розвивається на достатньому рівні, починаючи з 2000 р. запроваджена державна програма для здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення короткострокових кредитів, починаючи з 2004 р. – середньострокових, а з 2008 р. – довгострокових кредитів. За цей час залучено в аграрний сектор економіки кредитних ресурсів на суму понад 77,3 млрд. грн., в тому числі на пільгових умовах – понад 38,5 млрд. грн. Середні строки кредитування агроформувань зросли з 4–6 місяців до 2 років. Рівень повернення кредитів підприємствами агропромислового комплексу зріс з 86% у 2000 р. до 98% у 2008 р., а сільгосппідприємствами – з 92% до 96% відповідно.

Тобто, загальновизнано, що фінансова підтримка сільськогосподарських та інших підприємств АПК через механізм здешевлення кредитів є важливою складовою вітчизняної системи кредитного забезпечення аграрного сектора економіки України. За 2000–2008 рр. функціонування її основними результатами стали: зростання обсягів пільгового кредитування підприємств АПК у 5,6 раз, а сільськогосподарських підприємств у 4,6 раз; розширення напрямів кредитного забезпечення галузі через комерційні банки та кредитні спілки; подовження строків користування кредитами на умовах здешевлення до 3 років та зростання питомої ваги середньострокових кредитів, наданих підприємствам АПК; зростання середнього розміру кредиту, наданого одному підприємству АПК [2].

Банки переважно надають довгострокові кредити на закупівлю сільськогосподарської техніки, найменше кредити надаються на оплату клієнтами платежів за лізинговими контрактами і здійснення капітальних затрат, пов’язаних з будівництвом. Дана ситуація пояснюється тим, що, оплачуючи техніку, банки краще контролюють цільове використання кредиту і можуть оформити у якості застави об’єкт кредитування. В інших випадках позичальнику необхідно надати додаткове забезпечення кредиту, що для багатьох агроформувань є проблематичним.

Основою позитивних змін, що відбулись останніми роками у кредитних відносинах банків з сільськогосподарськими позичальниками стали наступні чинники: підвищення ефективності функціонування і прибутковості сільськогосподарських підприємств; підвищення їх кредитоспроможності; впровадження державою спеціального механізму часткової компенсації процентних ставок за кредитами комерційних банків; набутий досвід кредитування; практика страхування; високий рівень повернення кредитів [3].

Проте, варто зазначити, що незважаючи на очевидний прогрес в розвитку банківського кредитування суб’єктів аграрного ринку за останні роки, обсяги кредитування є ще далекими від потреб сектора, а кредитні механізми не є досконалими, оскільки кількісні та якісні параметри не відповідають викликам та запитам сьогодення, не враховують повною мірою об’єктивних економічних інтересів суб’єктів аграрного ринку через незначні обсяги, короткостроковість та високу вартість кредитних коштів.

При цьому реальний попит сільськогосподарських підприємств на банківські кредити обмежений кредитоспроможністю позичальників, а також наявністю у позичальників реальної ліквідної застави, рівень якої щонайменше втричі повинен перевищувати суму позики, а сільськогосподарським підприємствам бракує ліквідного забезпечення кредитів, оскільки у загальній вартості їх майна понад 76% припадає на необоротні активи, переважну частку яких становлять основні засоби, які є неліквідними через високий рівень зносу та моральну застарілість. Банківський механізм в Україні поки що не спрямований на розвиток кредитування довгострокових проектів сільськогосподарських підприємств, передусім через проблеми із формуванням довгострокових кредитних ресурсів, низьку капіталізацію, ліквідності банківської системи, високий розмір відсоткових ставок і складні умови та процедури надання кредитів, які значною мірою перекривають доступ значній кількості підприємств галузі на ринок позичкового капіталу. Головними причинами такої ситуації є: недосконалість розвитку самої банківської системи, передусім через проблеми із формуванням довгострокових кредитних ресурсів, низьку капіталізацію, високий розмір відсоткових ставок і складні умови та процедури надання кредитів.

У такому випадку виникає потреба комплексного вирішення проблеми і нового підходу як на макрорівні, де повинен здійснитися перегляд кредитної, процентної, інвестиційної, бюджетної, аграрної політик та відповідні законодавчі зміни. Так і на внутрішньобанківському рівні, де зміни повинні проходити у напряму спрощення та зростання доступності операцій для сільськогосподарських підприємств, а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризиковості цих операцій [4].

Обов’язковими умовами для активізації позитивних змін слід визначити удосконалення системи гарантій банківського кредитування, що передбачає: подальше вдосконалення законодавчої бази щодо механізму захисту прав кредиторів; формування систем реєстрацій та оцінки об’єктів застави, а також централізованих інформаційних систем; застосування економічних стимулів до кредитних установ, які кредитують реальний сектор економіки, обмежуючи при цьому спекулятивні операції і сприяючи розвитку спеціалізованих кредитних інститутів; спрощення процедури реалізації заставленого майна, дозволивши її здійснення безпосередньо банкам; розробку банками внутрішніх нормативних документів, що регламентують кредитний процес та враховують особливості кредитування аграрних позичальників; застосування нових форм гарантування банківського кредитування; подальший розвиток страхування майна, фінансових та підприємницьких ризиків в аграрному секторі; створення гнучкої системи гарантій виконання зобов’язань за кредитними угодами сільськогосподарських позичальників як за участю держави, так і громадських організацій (товариств взаємного гарантування, інших гарантійних структур); запровадження загальнодержавного ринку застав (торгів) на базі єдиної електронної бази даних про наявні види заставленого майна, яке реалізуються з метою звернення стягнення для виконання зобов’язань за кредитними угодами; запровадження корпоративної інформаційної довідкової системи і підсистеми інтернет-банку; розширення сфери діяльності шляхом створення умов і стимулювання участі банків у фінансових, фінансово-промислових, банківських об’єднаннях, статутних капіталах підприємств аграрного сектора економіки; консолідація банківського сектора, кооперація його з іншими фінансовими інститутами; розробку та впровадження в практичну діяльність банку методик аналізу кредитоспроможності з урахуванням галузевої особливості позичальників.

Література:

1. Дем’яненко М. Я. Кредитування сільськогосподарських підприємств: теорія і практика / М. Я. Дем’яненко // Облік і фінанси АПК. – 2008. – № 7. – С. 9–19.

2. Малік М. До питання фінансового забезпечення підприємницької діяльності на селі / Малік М. // Проблеми фінансової підтримки малих та середніх підприємств на селі. – К. : ННЦ ІАЕ. – 2008. – С. 11–16.

3. Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / М. Я. Дем’яненко, В. М. Алексійчук, А. Г. Борщ та ін.; за ред М. Я. Дем’яненка. – К. : ІАЕ УААН, 2002 – 645 с.

4. Кредитування в аграрному секторі економіки України: монографія / М. Я. Дем’яненко, В. М. Алексійчук, О. Є. Гудзь, А. В. Сомик – К .: ННЦ ІАЕ, 2005. – 106 с.

5. Гудзь О. Є. Кредитування і банківське обслуговування підприємств агропромислового виробництва: сучасні тенденції та особливості / Гудзь О. Є. – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – 170 с.