Экономические науки/ 3. Финансовые отношения

Сашинська А. В., науковий керівник Челишева Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Сутність та необхідність оцінювання кредитоспроможності позичальника

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

Метою роботи є визначення сутності та необхідності оцінювання кредитоспроможності підприємства комерційними банками. Вивченням цього питання також займалася значна кількість фахівців, серед яких праці Л.О. Омелянович, У.В. Владичина, Т.Д. Косової, П.Г. Вашків та ін.

Ця проблема є досить актуальною, тому що банківська система України потребує вдосконалення механізмів оцінки кредитоспроможності з метою підвищення якості обслуговування клієнтів та одночасно мінімізації кредитних ризиків.

Аналіз кредитоспроможності здійснюється з метою оцінювання результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних зв’язків з даним клієнтом.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, необхідно переконатися у його здатності залучити на свої рахунки кошти, достатні для погашення основного боргу та сплати відповідних процентів, зібрати інформацію, що характеризує вид діяльності позичальника (загальні відомості про підприємство, вид продукції, що виробляється тощо) компетентність керівництва, рейтингове оцінювання акцій, фінансові результати, рейтинг продукції.

Отже, банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Кредитоспроможність можна виділити як основний критерій, який забезпечує ефективність кредитної діяльності.

Кредитоспроможність – це можливість позичальника за конкретних умов одержати кредит у повному обсязі й у визначений кредитним договором строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями перед банком або іншим кредитором [2, c.147].

Поняття кредитоспроможності є складним і багатоаспектним, що потребує здійснення його класифікації (рисунок 1) [1, c.196].

Специфіку того чи іншого аспекту кредитоспроможності позичальників необхідно враховувати при прийнятті конкретного управлінського рішення.

Рис. 1. Класифікація кредитоспроможності позичальників

Таким чином, методичні рекомендації, які розробляються банківськими установами для оцінювання кредитоспроможності позичальників, мають враховувати різні аспекти діяльності позичальника. Наприклад, при оцінювання довгострокової кредитоспроможності слід звертати більше уваги на вплив таких чинників, як інфляційні очікування, макроекономічні прогнози тощо, при оцінюванні кредитоспроможності малих підприємств слід проаналізувати основних власників, а при аналізі кредитоспроможності великих позичальників доцільно враховувати організаційну структуру управління тощо.

Єдиної системи оцінювання кредитоспроможності позичальника не існує. Кожен банк намагається використати оптимальну для себе методику аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. У загальному вигляді оцінювання кредитоспроможності клієнта банку – це поетапне дослідження, у процесі якого аналізуються [4, c.367]:

1) рівень менеджменту компанії (організаційна структура, дотримання законодавства, керівництво, досвід та компетентність);

2) характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в якому функціонує клієнт (регіональні і галузеві чинники, характер діяльності клієнта, географічна діяльність компанії);

3) кредитна історія клієнта (взаємовідносини банків-кредиторів з позичальником);

4) конкурентоспроможність продукції клієнта;

5) фінансовий стан;

6) забезпечення угоди.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника кожний банк самостійно встановлює внутрішніми положеннями щодо проведення кредитних операцій та відповідною методикою з урахуванням вимог Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000. Показники оцінювання фінансового стану позичальника, визначені у цьому положенні, є мінімально необхідними і мають враховуватись обов’язково. Додатково можуть використовуватися й інші показники, які визначаються банками самостійно з урахуванням особливостей виробничих процесів у різних галузях господарювання. Банком мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічного оцінювання фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Незважаючи на те, що банківські установи самостійно розробляють методику оцінювання кредитоспроможності позичальника, будь-яка з них має включати [1, c. 198]:

1) кількісне оцінювання кредитоспроможності (визначення основних фінансових показників діяльності позичальника, здатність позичальника отримати дохід з усіх видів діяльності);

2) якісне оцінювання кредитоспроможності (репутація, історія бізнесу, характеристика ділової активності, зв’язки зі споживачами продукції і постачальниками, склад засновників, місцезнаходження позичальника, повернення попередніх кредитів, оцінювання ринкового становища, рівень менеджменту, привабливість продукту та ін.);

3) аналіз ефективності кредитного проекту (окупність проекту, маркетингове дослідження, грошовий потік з проекту, умови реалізації продукції, власний внесок грошових коштів в проект, перспективність розвитку галузі та ін.);

4) аналіз забезпеченості кредитної операції;

5) загальну оцінку кредитоспроможності і визначення кредитного рейтингу позичальника;

6) правила остаточного прийняття рішення про надання кредиту.

Основними вимогами до процесу й результатів оцінювання кредитоспроможності позичальника є:

1) розраховувати не один, а низку показників;

2) показники розглядати і вивчати у тісному взаємозв’язку;

3) результати і висновки коригувати на різні похибки, які можуть бути наслідком непередбачуваних чинників.

У зв’язку з відсутністю єдиної бази даних середньогалузевих, мінімальних і найкращих для конкретної галузі показників реальна оцінка фінансового стану підприємства банком-кредитором ускладнюється. Тому, на наш погляд, необхідним є створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банківських працівників з підприємствами різних галузей економіки заносилися б значення показників фінансового стану підприємств, що належать до різних галузей економіки, з метою вироблення їхніх оптимальних величин по галузі. Також українським банкам рекомендується звернутися до міжнародного досвіду оцінки кредитоспроможності позичальників.

Таким чином, слід зробити висновок, що при здійсненні кредитної діяльності банківська установа, з метою мінімізації кредитного ризику, має проводити аналіз кредитоспроможності позичальника. Оцінювання кредитоспроможності, окрім аналізу фінансового стану, включає також показники та параметри, які визначають репутацію, ділові якості, рівень менеджменту, професіоналізм керівництва підприємства тощо. Такий повний і всебічний аналіз фінансово-господарської діяльності клієнта сприятиме більш ефективному здійсненню кредитної операції та зменшенню рівня кредитного ризику для банку.

Література:

1. Владичин У.В. Банківське кредитування: Навч. пос. – К.: Атіка, 2008. – 648с.

2. Косова Т.Д. Аналіз банківської діяльності: Навч. пос. – К.: ЦУЛ, 2008. – 486с.

3. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навч. посіб. / Л.О. Омелянович, О.В.Чайковська, Г.Є. Долматова, О.В. Іванова, А.Ф. Кононенко, І.І. Танєєва, О.В. Владкова, Г.М. Александрова – Донецьк.: ДонНУЕТ, 2008. – 281с.

4. Фінансово-банківська статистика: Навч. посіб./ П.Г. Вашків, П.І. Пастер, В.П. Сторожук. Є.І. Ткач. – К.: Либідь, 2007. – 512с.