Экономические науки/ 12. Экономика сельского хозяйства.

К.е.н. Дідковська Л.І.

Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України», Україна

Модернізація матеріально-технічного забезпечення сільського господарства.

Впровадження інноваційних розробок в аграрній сфері – це необхідність, обумовлена конкурентними умовами виробництва сільськогосподарської продукції. Для формування конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва слід подолати негативну тенденцію погіршення кількісних та якісних показників матеріально-технічних ресурсів, а також здійснити інноваційне техніко-технологічне оновлення національної агросфери.

Багатолітня практика свідчить, що з допомогою добре налагодженого матеріально-технічного забезпечення АПК досягається інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, знижується собівартість продукції, підвищується врожайність культур та, як наслідок, зростає добробут селян.

Згідно із «Комплексною програмою підтримки розвитку українського села на період до 2015 року» обсяг валової продукції сільського господарства має зрости до рівня 1990 року (146 млрд грн. у порівняних цінах 2005 року), що на 40% більше ніж у 2009 році (104 млрд грн).За даними Мінагрополітики згідно з паспортом до Програми у 2010 році було передбачено фінансування в сумі 15,5 млрд грн, з яких бюджетних коштів – 14,5 млрд грн. За І квартал поточного року Програма профінансована на 1,2  млрд грн,  або на 8,3%.

Протягом останніх років дещо покращився інвестиційний стан АПК, зокрема, у 2008 р. інвестиції в основний капітал сільського господарства, мисливства та пов’язаних з ними послуг становив 16681 млн грн, або 7,1% від загальних інвестицій в основний капітал (233081 млн грн). Для порівняння, у 2001 р. було інвестовано 1552 млн грн, що становило 4,8% від загальних інвестицій (32573 млн грн). Отже, на протязі останніх восьми років інвестування у сільськогосподарську діяльність зросло у 10,7 разів у фактичних цінах і в 8 разів у порівняних. На жаль, у кризовому 2009 р. аграрні інвестиції скоротилися вдвічі. Звичайно сучасний інвестиційний стан не дозволяє забезпечити техніко-технологічне інноваційне переозброєння сільськогосподарського виробництва.

Значно скоротилась наявність основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України, вартість яких у 2000 р. у фактичних цінах становила 87763,8 млн грн, а в 2008 р. на 36% менше, а саме, – 56122,4 млн грн. Також знизилась чисельність машинно-тракторного парку, зокрема, забезпеченість тракторами у 2008 р. була на 64% нижчою ніж у 1990 р.

У порівнянні з 90-ми роками українське сільгоспмашинобудування та виробництво хімічної продукції значно скоротилось. Так, у 1990 р. було створено 106 тис. шт. тракторів, що в 17 раз більше ніж у 2008 р. Хоча, слід відмітити, що протягом останнього п’ятиріччя виробництво тракторів, сільсько-господарських машин та хімічної продукції дещо збільшилось (табл. 1).

1. Виробництво хімічної продукції та машинобудування^*

Виробництво хімічної продукції та машинобудування	Роки						2008 р. у % до 1990 р.
Хімічної продукції та машинобудування	1990 р.	1995 р.	2004 р.	2005 р.	2007 р.	2008 р.
Добрива азотні мінеральні чи хімічні, тис. т	3022	1871	2407	2633	2840	2689	89,0
Трактори для сільського та лісового господарства, шт.	106221	10400	5806	5543	5282	6339	6,0
Сівалки, шт.	57066	1500	9932	11315	7065	9938	17,4

^* Джерело: За даними Держкомстату.

Парк силових і робочих машин є найбільш активним елементом матеріально-технічної бази аграрного сектора. Проте, загальний стан технологічних ресурсів не відповідає належному рівню. Так, основна частка ринку – це імпортна сільськогосподарська техніка. На жаль, високий процент імпортованої сільськогосподарської техніки – це техніка, що була у використанні, а це, в свою чергу, сприяє значному збільшенню витрат на технічне обслуговування. Так, у 2009 р. було імпортовано 91312 шт. техніки на суму 304036,5 тис. дол. США, зокрема, тракторів – 7618 шт., в т.ч. 2489 тракторів, що були у використанні; зернозбиральних комбайнів – 1569 шт., з яких 56,4% вже були у використанні; а також 82 тис. шт. іншої техніки.

Диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію призвів до значного спаду купівельної спроможності значної більшості сільськогосподарських товаровиробників. Так, для придбання нового зернового комбайну ДОН-1500 (середня ціна якого на початку 2010 р. становила 790 000 грн) аграрним товаровиробникам необхідно було продати зернових — 756 т, або молока — 260 т. У 1990 році ця кількість становила відповідно 170 і 150 т, або у 4,5 і 1,7 раз менше. За умов подальшого розвитку сучасних ринкових відносин, зокрема без дієвого державного регулювання та прогнозованої й обґрунтованої цінової політики відродження українського села не можливе.

Є повідомлення, що сучасні досягнення світової агрономічно-інженерної науки в перспективі спроможні забезпечити 5-6 разову віддачу вкладеної енергії еквівалентом зібраного урожаю при відповідних інтенсивних технологіях. У 1990-х роках енергетична ефективність становила 1,8-2,0 енергетичних одиниць продукції на одиницю вкладеної в неї енергії. В той же час аналогічний показник розвинутих країн був вдвічі вищим, а сьогодні він у європейських країнах ще збільшився вдвічі[1]. Слід відмітити, що в загальному спаді сільськогосподарського виробництва на фактор механізації припадає майже 50%.

Розвиток і впровадження застави земельних ресурсів дозволить вирішити низку фінансових та еколого-економічних проблем сільського господарства, що сприятиме технічному переозброєнню сільськогосподарського виробництва, адже потенційна можливість залучення іпотечних коштів в аграрну сферу становить 70% банківської застави від вартості українських земель. Проте, за відсутності ринку земель надто рано говорити про формування іпотеки земельних ресурсів в агросфері. Вирішення цієї проблеми можливе через подальший розвиток ринкових земельних відносин.

В Росії забезпеченість АПК техніко-технологічними ресурсами також залишається на досить низькому рівні. За останні роки забезпеченість галузі тракторами знизилась у 3 рази, зернозбиральними комбайнами – в 3,5 разів, кормозбиральними – в 4 рази.

Першочергові заходи державної підтримки Російської Федерації спрямовані на подолання наслідків фінансової світової кризи, зокрема, збільшено уставний капітал Россільгоспбанку на 75 млрд руб., що забезпечить кредитування АПК у розмірі 840 млрд руб. Виділено 28 млрд руб. на компенсацію витрат на паливно-мастильні матеріали, міндобрива, корми тощо. Крім того, уставний капітал Росагролізингу збільшено на 25 млрд руб. для закупки тракторів, сільськогосподарських машин і обладнання вітчизняного виробництва, а також передбачено субсидування кредитних ставок на технічне переоснащення і введення мита на імпорт іноземної сільськогосподарської техніки у розмірі 15%, створено пільгові умови при лізингових операціях[2]. Отже, державна підтримка спрямована на пріоритетну техніко-технологічну модернізацію сільського господарства та розвиток машинобудування АПК Росії.

Останнім часом широкого розповсюдження у світовій агропрактиці набули автоматизовані інформаційно-пошукові підсистеми. У західній Європі оборот на інформаційному ринку щорічно збільшується на 25% і у 2010 р. має сягнути 16 млрд дол. У 2005 р. лідерами у цій сфері були: Великобританія (1,7 млрд дол.), ФРГ (1,4 млрд дол.) і Франція (1,2 млрд дол.). Витрати на систему науково-технічної інформації у США складала на початку сторіччя 10-11 млрд дол. у рік, тобто біля ¼ витрат на наукові дослідження. Протягом 15 років (з 1990 р. по 2005 р.) асигнування міністерства сільського господарства зросли більше ніж у 4 рази. Проте, державні інвестиції займають лише частину витрат на НТІ[3].

Світовий досвід показує, що одним із напрямів розвитку ринку матеріально-технічних ресурсів, послуг постачання, ремонту і технічного обслуговування є формування розгалуженої й керованої товарообмінної мережі дилерських центрів, виробничо-технічних або постачальницько-збутових кооперативів, завдяки яким виробники зможуть реалізовувати і надавати технічний сервіс машинно-тракторного парку. Так, у США поряд із незалежною дилерською мережею, виробники мають і мережу збутових систем дилерського типу[4]. Формування дилерських мереж дозволить скоротити витрати на технічне обслуговування, зменшить час простоїв машин, підвищить ефективність використання сільськогосподарської техніки, а також сприятиме налагодженню прямих зв’язків із заводами-виробниками, що нівелює роль комерційних посередників, які наживаються на угодах купівлі-продажу.

Нині з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду необхідно ставити завдання щодо створення вітчизняних модернізованих технічних засобів виробництва. Основними напрямками подальшого технічного переозброєння аграрного виробництва мають бути:

· Ефективна державна підтримка розвитку ринку матеріально-технічних ресурсів агровиробництва шляхом регулювання цінової політики, впровадження пільгових кредитів, удосконалення системи лізингу, створення сприятливих умов для широкого залучення інвестицій;

· Модернізація виробничого потенціалу із поліпшеними техніко-експлуатаційними показниками та зниження експлуатаційних витрат на виробництво агропродукції;

· Комп’ютеризація та автоматизація сільськогосподарського виробництва, розвиток і впровадження інформаційних систем;

· Забезпечення формування ринкової інфраструктури технічного сервісу;

· Впровадження земельно-заставних відносин.

Литература:

1. Іванишин В.В. Інноваційне забезпечення оновлення техніко-технологічної бази підприємств АПК // Економіка АПК. – 2010. –№ 1. – С. 130.

2. Ушачев И.Г. Экономический рост и конкурентоспособность сельского хозяйства России // Економіка АПК. – 2010. – № 3., С. 137-149.

3. Папцов А. Особенности информационного обеспечения АПК за рубежом // АПК: Экономика, управление. – 2009. – № 3. – С. 84-87.

4. Деревець І.С. Сервісна база дилерських підприємств у системі матеріально-технічного забезпечення АПК України // Економіка АПК. – 2007. – №4. – С. 25.