Науковий керівник: Михайловська О.В.

Паскар В.В., Шихман О.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Аналіз сучасного стану інвестиційної активності в Україні та шляхи її покращення

Постановка проблеми. Вступ України в СОТ в кінцевому результаті призведе до відносного переходу України до світового рівня цін на більшість товарів та послуг. Але в зв’язку з низькою купівельною спроможністю нашої валюти, а особливо у відношенні до інших валют, такі товари для українського споживача будуть менш доступними, ніж для, наприклад, європейців.

Таким чином однією з проблем української економіки є підняття купівельної спроможності вітчизняної валюти. А здійснити це без значних негативних макроекономічних наслідків можна лише за рахунок її товарного забезпечення, тобто шляхом нарощування виробничих потужностей. Зрозуміло, що хаотичне нарощування потужностей само по собі не дасть бажаних результатів, тому потрібно здійснювати виважену структурну перебудову економіки та виводити її на новий щабель технологічного розвитку.

Заходи такого роду потребують неабиякого вливання капіталу. Його може забезпечити лише значне підвищення інвестиційної активності на теренах нашої держави. Неспроможність ринкових регуляторів до підвищення інвестиційної активності, а також необхідність раціональної структурної перебудови виводить роль держави у вирішенні даного питання на перший план.

Економічна теорія, а зокрема теорія циклічності економічного розвитку свідчить про те, що після кризового стану в економіці країн починається стан піднесення, що супроводжується нагромадженням капіталу суб’єктів господарювання, що в свою чергу супроводжується підвищенням їх інвестиційної активності. Це надає шанс українській економіці стати на ноги, і гріх було б ним не скористатися.

Метою нашої роботи є аналіз сучасного стану інвестиційної активності в Україні та розробка рекомендацій оптимізації прямого та опосередкованого впливу держави на перебіг інвестиційних процесів.

Огляд публікацій. Дану проблему в своїх працях досліджувало багато науковців. Зокрема Затонацька Т.Г., досліджувала вплив бюджетних інструментів на інвестиційні процеси, Жигінас В.В., розглядав джерела інвестиційних ресурсів структурної перебудови. Малютін О.К. та Гладка У.Б. досліджували інвестиційний клімат та регулювання інвестиційної діяльності. Також Кисельова О.М. розглядала теоретико-методологічні основи реформування державних регуляторів мотивації інвестиційної діяльності. Також варто зазначити таких науковців, як Гольденберг О.О., Шарапатюк Д.А., Лепьохіна І.О., що теж присвятили свої праці проблемам інвестування.

Основні результати досліджень. Дані державного комітету статистики свідчать, що в період із січня по вересень 2009 року в Україні було здійснено інвестицій на суму 106278,5 млн. грн., що на 49508,9 млн. грн. менше, ніж за аналогічний період попереднього року і навіть на 11988,6 млн. грн. менше, ніж за такий же період 2007 року. Це дуже негативна тенденція, що спричинена насамперед кризовими явищами у світовій і, зокрема, українській економіці. Якщо брати до уваги те, що цифри виражені у фактичних цінах, то можна зробити висновок, що справи у інвестиційній сфері ще гірші, адже за останні роки у вітчизняній економіці спостерігалися значні інфляційні процеси, за рахунок яких спад інвестиційної активності видається не таким значним.

Якщо проаналізувати структуру капітальних інвестицій за 9 місяців 2009 року (Рис. 1), то можна сказати, що левову частку в інвестуванні відіграють власні кошти підприємств та організацій – 67,02%. Це дуже велика частка, яка свідчить про те, що інші джерела залучення інвестицій в нашій країні розвинені дуже слабко, і що суб’єктам господарювання при нестачі коштів немає звідки чекати допомоги. На жаль конкурентоспроможність та прибутковість більшої частини вітчизняних підприємств є недостатньою, щоб за рахунок вивільнених ними з обороту кошів спрямованих на інвестування забезпечити структурну перебудову.

Другим за величиною джерелом залучення інвестиційних засобів є кредити банків та інші позики – 13,01%. Кредит банку – це один із найбільш швидких способів одержання необхідної суми грошей, однак в таких принципах кредитування, як забезпеченість, строковість і цільова спрямованість приховано багато обмежень щодо залучення даного ресурсу. Крім того кредит є однією із найдорожчих форм залучення капіталу, що не залежить від прибутковості проекту. Частка держави у інвестиційних процесах складає 4,28% за рахунок коштів державного бюджету та 2,63% за рахунок коштів місцевих бюджетів, це підтверджує той факт, що держава практично не здійснює активних заходів інвестиційної політики, зокрема прямого інвестування. Така пасивність держави справляє значний негативний вплив на вітчизняну економіку.

В період із січня по вересень 2009 року за рахунок коштів іноземних інвесторів було здійснено інвестицій на суму 4128,8 млн. грн., а це лише 3,88% від їх загального обсягу. Це дуже мала частка, яка вочевидь зумовлена поганим інвестиційним кліматом у нашій державі. Справді багаторічний безлад у законодавчій сфері, політична нестабільність існування понять рейдерства та реприватизацій не надто заохочують іноземних інвесторів до вливання капіталу в нашу економіку.

Ні для кого не секрет, що такий інститут інвестування, як інвестиційні фонди, слабко розвинені в Україні, це підтверджують і статистичні дані держкомстату, згідно яких за рахунок коштів інвестиційних фондів було здійснено інвестицій на суму лише 1819,2 млн. грн. або 1,71% від їх загальної суми в даному періоді.

Якщо розглядати динаміку капітальних інвестицій в розрізі структурних елементів (Рис.2), то можна відмітити, що впродовж 2006 - 2008 років спостерігалося пропорційне зростання інвестиційної активності всіх структурних елементів. А от у 2009 році відбувся спад, який відкинув нашу країну до рівня нижчого, ніж був у 2007. В більшості це зумовлено економічними чинниками, проте на нашу думку, не варто відкидати і фактор політичної нестабільності в державі.

За період, що нами розглядається структура капітальних інвестицій кардинально не змінилася, проте окремі зміни все ж варті нашої уваги. Так, наприклад, спостерігається тенденція до зменшення ролі держави у інвестуванні, з 9,9% у 2006 році, до 6,9% у 2009р. Це є негативним явищем, адже в кризовий період держава як ніколи повинна підтримувати свого товаровиробника. На 6,5% зросла роль власних коштів суб’єктів господарювання і при цьому практично не змінилася роль позичкового капіталу, це свідчить про зниження ролі інших структурних елементів у інвестиційній діяльності.

В загальному обсягу інвестицій в українську економіку частка іноземних є досить незначною, а оскільки іноземці є потенційними значними інвесторами, то одним з першочергових завдань держави є заохочення іноземних інвесторів до вкладання коштів в українську економіку. Слід відмітити, що державою були здійснені певні кроки в даному напрямку, проте вони не є комплексними і їх ефективність не виправдала очікувань. Держава законодавчо забезпечила вихід іноземних інвесторів на вітчизняні інвестиційні ринки і навіть надала певні гарантії інвесторам, проте мотиваційна сфера залишилась поза її увагою.

Хто вкладатиме кошти в галузь, підприємства якої навіть не гарантують отримання доходів на вкладений капітал? Тому першою нашою пропозицією буде зобов’язати підприємства на законодавчому рівні до виплати дивідендів на інвестований капітал, як мінімум у розмірі 50% від прибутку, отриманого підприємством. Виключеннями можуть бути випадки, у яких підприємству будуть потрібні кошти для розширеного відтворення понад встановлений ліміт, але рішення такого характеру може бути прийняте лише за згоди понад, скажімо, 90% акціонерів.

Але на цьому роль держави у залученні іноземних інвестицій не завершується. Доцільно було б з метою пришвидшення структурної перебудови економіки та розвитку пріоритетних галузей народного господарства послаблювати чи, навіть, знімати податкове навантаження на стратегічні або просто відстаючі галузі вітчизняної економіки. У цьому аспекті можна використовувати весь спектр адміністративних та економічних важелів. Слід звернути увагу і на регіональний аспект даної проблеми, тобто стимулювати розвиток у регіоні тих галузей, щодо яких наявний найбільший трудоресурсний потенціал.

Створення вільних економічних зон не дало бажаних результатів. Їх бюджетна ефективність є дуже низькою, тому доцільно розформувати найменш рентабельні з них.

Іноземна практика свідчить, що в розвинених країнах держава відіграє неабияку роль на інвестиційному ринку як безпосередній інвестор. Державні інвестиції в загальній структурі вкладених коштів в західноєвропейських країнах займають найбільшу частку. Це переконує інвестора в низькій ризикованості вкладання капіталу. Досвід вітчизняного менеджменту показує, що пострадянський державний апарат є неефективним власником. Тому ми рекомендуємо державі не купувати контрольні пакети акцій. Таким чином власністю будуть розпоряджатися ефективно, держава буде приймати безпосередню участь у структурній перебудові і отримуватиме надходження до бюджету відповідного рівня, стабільність яких має бути забезпечена раніше запропонованим законом.

Незважаючи на те, що частка власних коштів підприємств та організацій на вітчизняному інвестиційному ринку є досить значною, держава повинна заохочувати і юридичних осіб також. Для цього пропонуємо кошти спрямовані на розширене відтворення оподатковувати за пільговою податковою ставкою.

Варто згадати ще один важливий фактор формування інвестиційного ринку – інвестиційну активність населення. За окремими підрахунками на руках у населення нагромаджено значний капітал, вкладення якого у виробництво могло б суттєво прискорити економічне зростання країни. У зв’язку з тим, що кошти окремих громадян є недостатніми для здійснення навіть портфельних інвестицій, і не кожен громадянин достатньо обізнаний у економічних питаннях, доцільно буде розвивати інвестиційні фонди як специфічних посередників між населенням та об’єктами вкладання капіталу.

Інвестиційні фонди, як спеціалізовані інституції будуть акумулювати кошти від населення в достатній кількості для проведення ефективної інвестиційної політики. Професійна діяльність в даній галузі дозволить отримувати прибуток на вкладений капітал за вищими ніж ставки на депозити у банках, що додатково буде стимулювати населення до вкладення коштів.

Проте у розвитку інвестиційних фондів можна наштовхнутись на проблему недовіри населення, фундамент якої закладався діями можновладців роками. Для вирішення цієї проблеми ми пропонуємо створити стабілізаційний фонд, який гарантував би вкладникам повернення інвестованих коштів, тобто організацію, за своєю суттю схожу на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, тільки у сфері інвестування.

Висновки. Згідно з Державним комітетом статистики у 2009 році інвестиційна активність в Україні суттєво знизилась. Основною причиною цього є кризові тенденції, що спостерігаються в світовій економіці. Фізичне та моральне зношення основних виробничих фондів в Україні зумовлюють гостру потребу в структурній перебудові та значну потребу в інвестиційних ресурсах. Структура капітальних інвестицій є незадовільною, тому завданням держави я залучення значної кількості інвестиційних ресурсів в національну економіку та зміна їх структури.

Перш за все інвесторам необхідно гарантувати прибутковість та поверненість їх вкладів. Реалізація таких заходів повинна здійснюватись на законодавчому рівні. Необхідно заохочувати вкладення коштів в стратегічні галузі народного господарства як з боку приватного сектора, так і за рахунок державних асигнувань. Пріоритетним є підвищення інвестиційної привабливості нашої економіки для іноземних інвесторів, які є потенційними вкладниками значних обсягів капіталу.

Для активного залучення населення в процеси інвестиційної діяльності доцільно буде розвивати посередницькі інститути, що сприяли б продуктивній взаємодії населення та об’єктів вкладення капіталу.

Література

1. Джерела інвестиційних ресурсів структурної перебудови / Жигінас В.В. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №1. С.60-68

2. Вплив бюджетних інструментів на інвестиційні процеси в Україні / Затонацька Т.Г. // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - №1. – С.9-12.

3. Зміна концепції державного управління – нагальна проблема сучасності / Шарапатюк Д.А. // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - №2. – С.11-13.

4. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україні / Малютін О.К. // Фінанси України. – 2008. - №11. – С.64-74.

5. Теоретико-методологічні основи реформування державних регуляторів мотивації інвестиційної діяльності / Кисельова О.М. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - № 12. – С. 165-168.

6. Державний комітет статистики: www.ukrstat.gov.ua