Доцент, к. е. н. Мазур К. В., Ганжа Т. І.

Вінницький національний аграрний університет

Теоретико-методологічні основи ефективності менеджменту та напрямки її підвищення

В умовах розбудови України все більшого значення набувають проблеми управління. Перехід від адміністративно-командних методів управління до ринкової економіки потребує від керівників усіх рівнів забезпечення позитивних результатів діяльності не просто підприємства, а формування високого рівня економічної ефективності менеджменту.

Завданням даної статті є з’ясування сутності поняття «ефективність менеджменту» та напрямків її покращення, визначення видів ефективності менеджменту та показників їх оцінки, з’ясування впливу організаційних змін і організаційного розвитку на ефективність управління підприємством з точки зору менеджменту.

Питаннями з управління цікавилися філософи і вчені усіх часів – починаючи з Античності. Дослідження з питань організації праці і управління успішно вели Гомер, Сократ, Платон, Аристотель, пізніше – Адам Сміт, Ф. Тейлор, А Файоль, Г. Форд. А в сучасних умовах, такі вчені як Бабець Е. К., Максимчук А. Г., Завалина П. Н., Літовченко Б. В., Шемаєва Л.Г., Калина А. В..

Зарубіжні вченні багато уваги приділяють не стільки проблемам вивчення й оцінювання ефективності менеджменту, скільки створенню та забезпеченню ефективного поточного функціонування операційних систем. Проте завдяки управлінській праці і забезпечується дана ефективність.

Ефективність менеджменту – це результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських рішень до витрат, які їх супроводжують. У менеджменті виділяють економічну, організаційну та соціальну ефективність [3].

Економічна ефективність менеджменту відображає економічні результати діяльності організації при певній системі управління. Її доцільно розглядати у двох аспектах – з одного боку, економічна ефективність характеризується показниками, які відображають побудову та функціонування систем менеджменту, зокрема: рівнем автоматизації робочих місць управлінців, рівнем розробки інструктивного та нормативного матеріалу, загальним діапазоном менеджменту, рівень технічної озброєності управлінців тощо.

З іншого боку, ефективність систем менеджменту характеризується показниками, що відображають результати виробничо-господарської діяльності. До таких показників можна віднести: величину прибутку, собівартість та обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність виробництва, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо.

Вплив організаційних змін та організаційного розвитку на системи управління підприємством та їх ефективність показано на рис. 1.

Рис. 1 Вплив організаційних змін і організаційного розвитку на ефективність управління підприємством

Організаційні зміни та організаційний розвиток впливають на ефективність менеджменту завдяки удосконаленню керуючої та керованої систем управління організацією. При цьому економічна ефективність менеджменту визначається, з одного боку, як результат покращання керуючої та керованої систем, з іншого, на засадах трансформації організаційної та економічної ефективності [2].

Організаційна ефективність менеджменту характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Організаційна ефективність оцінюється за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління, а саме:

· рівень централізації функцій управління;

· співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління;

· частка керівників в загальній чисельності апарату управління;

· коефіцієнт ланковості структури менеджменту;

· швидкість прийняття управлінських рішень тощо.

Соціальна ефективність менеджменту відображає вплив менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеності, причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо.

Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору. З одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві, рівень умов праці тощо.

З іншого – за показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Оскільки ефективність діяльності організації суттєво залежить від ефективності управління (менеджменту), одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять: підвищення кваліфікації працівників управління; забезпечення прийнятного рівня освіти; набуття практичного досвіду; проведення періодичної атестації [4].

Важливим стимулом кваліфікаційного зростання управлінського працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.

При оцінці значення просування менеджера службою потрібно враховувати, що занадто тривале перебування його на одній, особливо низовій, посаді знижує його інтерес до роботи.

Одним з факторів, що визначають ефективність праці в управлінні, є освіта. Працівник з більш високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко використовує його результати у виробництві.

Керівникам необхідний і достатній практичний досвід. Дотримання цієї умови досягається кропіткою діяльністю служб із підбору персоналу і слугує вихідним пунктом у підвищенні ефективності управлінської праці.

Щоб підтримувати освіту і досвід на прийнятному рівні і перетворити в постійно діючий фактор підвищення ефективності праці, необхідно їх систематично удосконалювати. Мова йде про систему підвищення кваліфікації працівників. Підвищення кваліфікації спрямоване на удосконалювання і поглиблення знань, умінь і навичок працівника в конкретному виді діяльності.

Стимулюючу роль у підвищенні ефективності праці менеджерів виконує їх періодична атестація. Основна мета атестації – виявити здібності того чи іншого працівника, визначити міру його винагороди. При цьому активізується почуття відповідальності, що спонукає його до більш повного використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці. Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування працівників службою [1].

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають також удосконалення виробничої структури організації; раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу; оптимізація організаційної структури, форм і методів керування; комунікаційних процесів тощо.

В умовах ринкових відносин ефективність управління відіграє одну з головних ролей в процесі ефективної діяльності підприємства, тому правильна організація розвитку підприємства є однією з основних завдань сучасного менеджменту. Організаційні зміни та організаційний розвиток в організації повинні бути спрямовані на підвищення результативності та ефективності менеджменту.

Ефективність менеджменту організації – це загальний результат, наслідок дій, реалізованих у процесі управління функціонуванням в організації. Одним з головних завдань, що повинна ставити сьогодні перед собою управлінська система кожного підприємства, є підвищення ефективності управління (менеджменту) за соціальним, виробничо-господарським і організаційним напрямами, що як наслідок дасть можливість покращити загальну ефективність діяльності самого підприємства.

Література:

1. Калина А.В. Управління організацією в сучасних умовах. К.: МАУП, 2005. – 674 с.

2. Гончарук А. Новий підхід до управління ефективністю у промисловості України // Економіка України . – 2006. – №6 . – С. 36–46.

3. Ситниченко В. Сучасні системи методи управління ефективністю як інструмент виходу з кризи//Стандартизація.Сертифікація.Якість.–2009.–№3.– С. 57– 61.

4. Єлісєєва О. К. Методологія управління ефективністю роботи підприємства // Статистика України. – 2004. – № 3. – С. 66–71.